29 січня ми відзначаємо річницю бою під Крутами

Проти них наступали загони із петроградських і московських червоногвардійців зі складу 1-ї армії Єгорова, а також загін матросів-балтійців з 2-ї армії Берзіна загалом – більше 4000 бійців. Наступ піхоти мали підтримати гарматним і кулеметним вогнем бронепотяги № 2 та ім. В. Леніна. Командував наступом на Київ Михайло Муравйов, хоча на момент бою під Крутами він перебував у Бахмачі.

Така невелика українська залога пояснювалася двома причинами. 

По-перше, штаб Київського військового округу очікував, що головний удар більшовиків буде з боку Полтави. Саме туди було скеровано свіжі й найбільш боєздатні підрозділи Армії УНР, тоді як Муравйов пішов у наступ на бахмацькому напрямку. 

По-друге, на допомогу оборонцям Крут мали підійти 300 вояків  3-го Гайдамацького полку на чолі із Симоном Петлюрою, але ті змушені були повертатися до Києва для придушення більшовицького бунту на заводі Арсенал.

Була і третя причина: Армія УНР на той час іще тільки формувалася із добровольців різних частин і відчувала гостру потребу як у фахових військових, так і в зброї та набоях. До того ж більшовицька агітація деякі українізовані полки робила із союзників потенційними противниками, як це сталося із куренем ім. Т. Шевченка, який стояв у Ніжині і, оголосивши нейтралітет, міг становити загрозу оборонцям Крут. Тому доводилося покладатися лише на патріотично налаштованих українців, яких чимало виявилося саме серед молоді.

Командував частинами на позиціях під Крутами сотник Аверкій Гончаренко. 

Основний удар на себе взяли юнкери військової школи та вояки Куреня Смерті. 

Студентська сотня була поділена на чотири чоти (взводи) по 28–30 осіб. Три чоти розмістилися на позиціях, а одна чота, яка складалася з осіб молодшого віку та тих, що не вміли стріляти, була відведена до резерву та розташувалася між позиціями та станцією. Щоб підсилити студентів, на лівий фланг їхніх позицій були переведені також підрозділи Куреня Смерті.

Попри значну перевагу противника і здачу станції, бій під Крутами був досить успішною бойовою операцією. Він тривав біля шести годин, і більшовики понесли значно більші втрати, ніж українські сили. Лише під вечір оборонці Крут змушені були організовано відступити, головно, через те, що у них закінчувалися набої.

Втрати пораненими і вбитими, за свідченнями Гончаренка, складали 10 старшин (офіцерів) і близько 250 бійців – переважно поранених юнаків 1-ї Української військової школи. Загиблих, за різними даними, було від 70 до 100 бійців, тоді як втрати більшовиків, за одним із звітів, сягали до 300 осіб убитими.

Відходячи, крутяни розібрали залізничне полотно, що на кілька днів затримало наступ Муравйова на Київ.

Ці дні стали вирішальними на переговорах, які тривали в цей час у Бресті, і дали можливість укласти Берестейський мирний договір з країнами Четвертного союзу, одним із головних пунктів якого було міжнародне визнання УНР.

Найтрагічніший епізод бою під Крутами – загибель студентської чоти, яка при відході заблукала і вийшла на станцію, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Розлючені червоноармійці наступного дня розстріляли усіх полонених розривними кулями. У їхньому числі був і Володимир Шульгін – брат відомого діяча Центральної Ради Олександра Шульгіна. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

Бій під Крутами був оборонною операцією, яка зупинила на кілька днів наступ переважних сил ворога. Ця битва символізує патріотизм, стійкість і самопожертву української молоді в боротьбі за державність.

Крути – символ боротьби за незалежність України у ХХ і ХХІ століттях. Подвиг крутянців, як і всіх Героїв визвольних змагань, став прикладом для захисників України в сучасній російсько-українській війні. 

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

#за_Україну_за_її_волю