Автомат Калашнікова АК-74

Навчання прикладці.

Прикладка – це спосіб упору прикладу зброї в плече при прицілюванні та відповідне при цьому положення рук і голови стрільця. Прикладка має вагоме значення для влучності стрільби.

Як відомо, при пострілі відбувається віддача зброї, що впливає на стійкість зброї при пострілі, а отже, негативно впливає і на влучність стрільби. Приклад у плече варто притискати щільно. Якщо приклад щільно притиснутий до плеча, зброя при пострілі сильно штовхне назад. Штовхне, але не вдарить.

А якщо приклад не притиснутий, то вона вдарить, і досить відчутно. Приставляти приклад у плече треба в районі плечової виїмки, ні правіше ні лівіше. Розміщати приклад у плечі занадто низько не можна: віддачою зброю може вибити назад, униз з-під плеча. Занадто високо приклад ставити теж не треба – це незручно. Приклад ставиться і не занадто низько, і не занадто високо.

Місце упору прикладу в плече дуже впливає на положення середньої точки влучення. Якщо приклад упирається в плече верхньою частиною, бій зброї знижується; при упорі нижньою частиною спостерігається підвищення бою. Тому положення прикладу в плечі повинне бути постійним по висоті. “Гратись” прикладом униз не можна: при цьому спостерігається розсіювання по висоті, причому істотне. Для досягнення стабільності бою потрібне одноманітне приготування до стрільби. Порушення цієї одноманітності веде до зміни сил, що діють на зброю при пострілі, і тим самим до зміни середньої точки влучення.

Неправильне положення прикладу в плечі (звичайно низьке) викликає розкид не тільки по вертикалі, але й по горизонталі. Пояснюється це явище тим, що вібруючий при пострілі ствол зброї одержує зміщену точку опори, від чого ці вібрації різко підсилюються. При правильно визначеному місці упору прикладу в плече кучність бою зброї відновлюється.

При пострілі зброя, рухаючись назад, штовхає стрільця в плече, що протидіє цьому поштовху. Таким чином, виходять дві сили, що діють у протилежних напрямках. Через те, що приклад зброї має вигнуту форму, ці дві сили діють не в одній горизонтальній площині й прагнуть повернути зброю дулом догори. Відхилення зброї буде тим більше, чим більше плече пари сил. Отже, упираючи приклад у плече нижнім кутом, ми будемо мати більше плече пари сил, чим при упорі верхнім кутом прикладу, і більше відхилення ствола.

Для одержання одноманітних кутів вильоту та збереження кучності стрільби приклад зброї варто впирати в плече одноманітно, не міняючи його положення в плечі. 

Відсутність одноманітності в прикладці приводить до розкидування куль по висоті. Якщо впирати приклад у плече нижнім кутом прикладу, кулі підуть нагору, а при впиранні верхнім кутом вони підуть вниз.

Розкидування куль по висоті відбувається також в тому випадку, якщо стрілець кладе зброю на упор не одним місцем або змінює положення кисті лівої руки, що підтримує зброю.

Щоб уникнути розкидування куль, потрібно приклад зброї вперти серединою затильника в плече; цівка повинна лежати на долоні лівої руки завжди одним і тим самим місцем. Пальцями правої руки вільно, без напруги охопити рукоятку, вказівний палець пропустити в спускову скобу так, щоб він зовнішньою стороною торкався скоби. Потрібно стежити за тим, щоб пальці не стискали сильно рукоятку, чим звичайно нехтують починаючі стрілки. Чим сильніше стискаєш зброю, тим сильніше вона тремтить у руках, що значно знижує кучність стрільби. Основне, як у приготуванні, так і у прикладці – ніякої напруги.

Постріл роблять на видиху, використовуючи для цього дихальну паузу (проміжок в 1 — 2 секунди) між вдихом і видихом. При вдиху грудна клітка збільшується в обсязі й піднімається. Разом з нею піднімається і приклад зброї, відповідно опускається мушка. При видиху грудна клітка скорочується в обсязі і мушка піднімається. В момент дихальної паузи, на видиху, в організмі починає накопичуватися вуглекислота, що діє на м’язи розслабляючи. Пульсація в момент дихальної паузи найменша. Після видиху повітря і скорочення грудної клітини, корпус стрільця розслаблений природно.

У момент пострілу положення мушки та інших прицільний пристосувань щодо цілі повинне бути стабільним, тобто одноманітним. Таке стабільне положення при стрільбі може бути тільки в період дихальної паузи. 

Якщо стрілець взагалі не затримує подих при пострілі всупереч наставлянням керівника заняття, з боку видно, як ствол “дихає” нагору й униз. Відриви при цьому йдуть по вертикалі з великою величиною.

Подих варто затримувати безпосередньо перед пострілом, за 5 — 6 секунд до нього, після того як приготування вивірене, стрілець “влежався”, попередньо навів зброю на ціль, вдивився в неї. Помилкою починаючих стрільців часто буває те, що вони затримують подих, не “вдивляючись” у ціль, іноді навіть не “влежуючись”. При цьому в самому кінці пострілу в них кінчається повітря, новачок починає задихатися й швидше давить на спуск. Це веде до неминучих промахів. Для керівника заняття ознакою ранньої затримки подиху є те, що ствол, який при нормальній роботі подиху теж “дихає” униз, а потім зупиняється на 5 — 6 секунд для пострілу, не “дихає” із самого початку, а перед пострілом спостерігаються дрібні судорожні коливання ствола.

У новачків буває й інша крайність: вони занадто пізно затримують подих, перед самим пострілом, коли зброя ще не “вирівнялася” і не “встоялася” для пострілу належним чином. Відриви при цьому спостерігаються по вертикалі, найчастіше нагору. Керівник заняття зауважує на таку помилку, звертаючи увагу на відсутність зупинки коливань ствола вниз перед пострілом або на дуже незначну його зупинку.

Широко розповсюджена помилка починаючих стрільців – тривала затримка подиху при пострілі. Коли стрілець дуже довго затримує подих, затягуючи постріл, то зрештою йому не вистачає повітря, наступає кисневе голодування, і стрілець намагається скоріше натиснути на спуск і покінчити з пострілом. Результатом найчастіше буває промах. При цьому стрілець непомітно для себе напружується, що викликає підвищену стомлюваність.

Для нормального пострілу потрібно не більше 5 — 6, максимум 8 секунд. Якщо стрілець не може укластися в цей час, виходить, щось йому заважає. Насамперед, керівник заняття повинен перевірити правильність приготування до стрільби. Звертається увага на роботу пальця на спуску. Тривала затримка подиху може бути пов’язана з тим, що палець просто не “тягне” за спуск.

У новачків найчастіше причиною тривалої затримки подиху є мала стрілецька стійкість внаслідок недостатньої натренованості. Тому починаючого стрільця змушують зайняти положення лежачи із зброєю й, дотримуючи всі правила прицілювання, витримувати мушку в призначеній точці прицілювання, не відриваючись від зброї й не відриваючи приклад від плеча протягом години. Стрілець тренує тільки затримку подиху, виконуючи її в момент сполучення мушки з бажаною точкою прицілювання. При цьому одночасно уточняється й виправляється прикладка. Стрілець звикає до підвищених навантажень і визначає, що він виконував у прикладці правильно, а що неправильно і що йому явно заважало. 

Для визначення ведучого ока необхідно виставити вперед праву (ліву) руку та навести великий палець на яку-небудь точку, що знаходиться на відстані 5-6 м. Потім тримаючи голову нерухомо, дивитися обома очами на палець і одночасно на віддалену точку. Далі закриваючи по черзі праве і ліве око, стежити за пальцем. Припустимо, при закриванні лівого ока палець буде на місці відносно точки, а при закриванні правого ока він буде переміщатися праворуч (ліворуч). В цьому разі ведучим є праве око. Керівник заняття, пояснивши порядок визначення ведучого ока наказує визначити ведуче око та надає допомогу тим, хто не може визначити ведуче око самостійно. З лівим ведучим оком – стрільба ведеться з лівого плеча.

Після того як ті, хто навчається, визначили своє ведуче око, керівник приступає навчання прицілюванню.  

Керівник заняття шикує тих, хто навчається, в одну шеренгу, встановлює рівну мушку і на показній мушці і показує їм по черзі, у якому положенні вона перебуває щодо прорізу прицільної планки.

Керівник пояснює, що означає рівна мушка. Мушка в прорізі прицільної планки повинна розташовуватися точно по центру, а вершина її перебувати нарівні з верхнім краєм гривки прицільної планки.

Далі ті, хто навчаються, одержують від керівника показні мушки (при малій кількості їх, керівник видає одну на двох-трьох чоловік) і наказує встановити й показати рівну мушку. Виявивши помилку, керівник пояснює, до чого вона може привести при стрільбі. Пояснюючи, куди відхилилася б куля при стрільбі в результаті нерівної мушки, супроводжуючи показом на заздалегідь виготовленій схемі, наприклад: при великій мушці пробоїни розташовуються вище, при дрібній нижче, при зсуві мушки вправо (уліво) пробоїни виявляться праворуч (ліворуч) від центру мішені.

Для прицілювання потрібно (Рисунок 10) затримати дихання на видиху, зажмурити око, яке не бере участі в наведенні зброї на ціль, а другим оком дивитись через прорізь у цілику на мушку так, щоб мушка була посередині прорізу цілика, а вершина її – нарівні з верхніми краями цілика; в такому положенні зброя наводиться в точку прицілювання, й одночасно розпочати натискання на спусковий гачок, першим суглобом вказівного пальця правої руки. При прицілюванні потрібно слідкувати за тим, щоб гривка прицільної планки займала горизонтальне положення.