Малюнок 2 – порядок обзору повітряного простору в умовах холмистої місцевості.

При кожному способі спостереження періодично через кілька секунд варто зосереджувати погляд на якому-небудь предметі, на місцевості або хмарі. Це сприяє зниженню утоми очей, зір не слабшає й предмети не розпливаються. Досвід показує, що спостерігачі не можуть здійснювати безперервний пошук цілі більш ніж 40-60 хвилин, тому зміну спостерігачів рекомендується робити через 1 годину, а в русі — через 30 хвилин.

З переходом у готовність № 1 спостереження веде весь особовий склад у призначених секторах, тобто організується кругове спостереження.

У підрозділах самохідних ЗРК (ЗАК) БД залежно від наявності й точності оповіщення можуть застосовуватися наступні види пошуку: круговий, груповий і секторний.

Круговий пошук застосовується при відсутності даних оповіщення, коли нальоти повітряного противника можливі з будь-якого напрямку. Він може проводитися окремими бойовими машинами в режимі кругового спостереження або кожною машиною у своєму секторі за умови, що сектори перекривають один одного й весь простір.

Груповий пошук (віяло) застосовується для виявлення цілей з найбільш імовірного напрямку польоту. При цьому бойові машини будують віяло й роблять пошук у секторі 60°. Віяло будується за наступним правилом: дві машини роблять пошук у напрямку зазначеного азимута і по одній — у напрямку азимута на 30° більше (менше) скомандуваного.

Секторний пошук застосовується при наявності оповіщення. Величина секторного пошуку призначається залежно від точності оповіщення 60 або 30°.

Пошук повітряних цілей за даними цілевказівки (оповіщення) є основним і здійснюється з використанням станції виявлення цілей ППРУ 9С80-1 або станцій розвідки цілей ПУ ППО бригади. Передача даних цілевказівки в зенітні відділення здійснюється по радіо в режимі «Радіотелефон» або по телекодовому каналу зв’язку.

Основним завданням пошуку, як специфічної дії, є виявлення, тобто встановлення факту присутності цілі в обстежуваному просторі з визначенням її характеру та місцезнаходження шляхом встановлення прямого зорового (енергетичного) контакту з ціллю.

При візуальному способі дальність виявлення цілей визначається прямою видимістю і залежить від часу доби, метеорологічних умов, можливостей людського ока.

Так, наприклад, дослідними даними встановлено, що при безперервному спостереженні в секторі 60° протягом 10-20 хв дальність виявлення малорозмірних цілей (типу МіГ-29) становить 4-5 км; середніх бомбардувальників (типу Іл-28) – 6-7 км. Імовірність виявлення при цьому становить 0,3 і 0,8 відповідно. При спостереженні в цьому ж секторі протягом 5–8 хв дальності виявлення залишаються такими ж, а імовірності виявлення складають 0,7 і 0,99 відповідно.

При наявності цілевказівки дальності візуального виявлення зростають і становлять: малорозмірних цілей 5-6 км, середніх бомбардувальників 7-8 км з імовірністю їх виявлення 0,99.

Цілевказівка обмежує сектор пошуку і скорочує тим самим час, що витрачається на виявлення цілі.

Опізнавання має істотне значення в бою, оскільки свої літаки (вертольоти) в зоні дії своїх зенітних комплексів не проводять ніяких протизенітних заходів (маневр швидкістю, висотою і курсом, постановка перешкод) і тому є більш вразливими, ніж літаки противника, які, зазвичай, такі заходи проводять.

Засоби опізнавання цілей призначаються для встановлення за якоюсь ознакою приналежності літака (вертольоту), що знаходиться в зоні дії комплексу. Опізнавання проводиться за принципом “Свій — чужий” візуально, а також за допомогою НРЗ.

Візуальне опізнавання повітряних цілей проводиться за їх силуетами і конструктивними особливостями, за характером дій та за допомогою спеціальних сигналів “Я свій літак”.

НРЗ дозволяє проводити опитування цілі в складі комплексу відповідачів “Свій — чужий”, обробка та розшифровування відповідних сигналів, видачу сигналу оцінки результатів опитування цілі.

При відсутності цілевказівки та наявності в повітрі кількох цілей, однаково небезпечних для об’єкту, що прикривається, для обстрілу вибирається та з них, по якій не ведуть вогонь інші засоби протиповітряної оборони або умови стрільби по якій (висота, швидкість, курсовий параметр, фонова обстановка) забезпечують найбільшу ефективність.

Якщо умови стрільби для всіх (декількох) відділень (установок) однакові, ціль для обстрілу вибирається (призначається) у відповідності з правилами вибору цілі, наведеними в таблиці 1.

 

Таблиця 1

Вибір цілі для обстрілу

Номер правила	Зміст
1	Вибрати першу зліва з найближчих цілей. Якщо цілі знаходяться на одному азимуті, вибрати першу по дальності.
2	Вибрати другу ліворуч з найближчих цілей. Якщо цілі знаходяться на одному азимуті, вибрати другу по дальності.
3	Вибрати третю зліва з найближчих цілей. Якщо цілі знаходяться на одному азимуті, вибрати третю по дальності.

Номери правил вибору цілі для кожного відділення (установки) призначаються командиром взводу, а в разі якщо вони не були заздалегідь призначені, то вони, як правило, відповідають номерам відділень (установкам) взводу.

Вихідними даними для стрільби є: тип, швидкість, висота, дальність і курсовий параметр цілі.

Тип цілі визначається візуально по силуетах і конструктивних особливостях літаків (вертольотів).

Швидкість цілі визначається за типом літака (вертольоту) на підставі розвідувальних даних, а також на підставі досвіду попередніх дій авіації противника.

Знання швидкості цілі необхідно для вибору способу стрільби та виду вогню. Тому особовий склад підрозділу повинен добре знати силуети і тактико-технічні характеристики літаків (вертольотів) імовірного супротивника.

Висота і курсовий параметр визначаються окомірно. Ці величини необхідні для того, щоб визначити можливість входу цілі в зону обстрілу.

Похила дальність до цілі є найбільш важливим параметром, за яким визначаються спосіб і момент відкриття вогню. Дальність визначається на око з використанням орієнтирів на місцевості, дальність до яких відома.

Номери орієнтирів і дальності до них номери розрахунку повинні знати напам’ять.

Ведення радіолокаційної розвідки у взводі.

Розвідка повітряного противника у взводі ведеться радіолокаційними станціями установок і візуальним спостереженням.

Для виявлення повітряних цілей радіолокаційними станціями установок у взводі застосовуються наступні способи пошуку: секторний, круговий. Вибір способу пошуку визначається рішенням командира батареї.

Секторний пошук є основним способом пошуку для взводу, установки. Він застосовується при одержанні даних про повітряних цілях у вигляді цілевказівки або оповіщення й виробляється автоматично або вручну.

Ручний пошук застосовується при точній цілевказівці від сусідньої установки або оптичного приладу (типу ТЗК).

Круговий пошук застосовується при відсутності цілевказівки (оповіщення), коли нальоти повітряного противника можливі з будь-якого напрямку, і ведеться установкою, взводом у штатному режимі.

Величина кута місця антен установок у всіх режимах пошуку встановлюється залежно від висоти польоту мети і її дальності.

Для виявлення цілей, що летять на висотах більше (100 м, кут місця антени встановлюється: 1-00 при дальності до мети більше 7000 м або 2-00 при дальності до мети менш 7000 м.

Ведення візуальної розвідки взводу. Призначення, обладнання ПВС. Ведення журналу поста візуально спостереження.

Розташування ПВС повинне забезпечувати огляд повітряного простору у всіх напрямках і, по можливості, бути віддаленим від джерел сторонніх шумів.

Розташування ПВС, крім того, повинне забезпечувати можливість спостереження за підступами до позиції підрозділу.

ПВС обладнується на позиції, яка забезпечує огляд повітряного простору та підступи до підрозділу у всіх напрямках. При наявності кутів закриття, ПВС обладнується на спеціальних вишках. Висота вишки повинна бути такою, щоб забезпечити огляд повітряного простору.

Пост візуального спостереження обладнується:

компасом;

курсовим планшетом;

засобами зв’язку та сигналізації;

приладами спостереження (лазерними, тепловізійними, оптичними, тощо);

приладами радіаційної й хімічної розвідки;

годинником-секундоміром;

схемою орієнтирів;

альбомами з силуетами, розпізнавальними знаками і основними тактико-технічними характеристиками літальних апаратів;

таблицями (графіками) визначення дальності по кутовій величині цілі;

інструкцією черговому спостерігачу;

журналом запису донесень чергового спостерігача ПВС;

іншим необхідним майном та приладдям.

Курсовий планшет призначений для визначення курсу і азимуту повітряних цілей. Він складається із горизонтального металевого диску (азимутального кола) діаметром до 60 см і курсовою лінійкою, яка встановлена в центрі диска на осі і крутиться. По зовнішньому краю диска наносяться азимутальні поділки через 5°. Оцифровка поділок проводиться через кожні 10°.

Курсова лінійка виготовляється з оргскла або дерева й закріплюється на осі в центрі диска та міцно закріплюється на стійці висотою 1 м або на тринозі.

Для роботи в нічних умовах курсовий планшет повинен підсвічуватися.

Замість курсового планшету можуть використовуватися оптичні прилади, які забезпечують вимір кута місця.

Засоби зв’язку ПВС повинні забезпечувати постійний зв’язок з КП (ПУ), вогневими позиціями засобів протиповітряної оборони.

Оптичні прилади спостереження призначені для спостереження і розпізнавання повітряних суден, визначення азимуту, кута місця і дальності до них, а також для спостереження за наземною і морською обстановкою.

Годинник-секундомір використовується для визначення часу і тривалості процесів, що спостерігаються.

Схема орієнтирів служить для визначення дальності і висоти повітряного судна, яке здійснює політ на малій (гранично малій) висоті і відстані до наземних цілей.

Альбоми з силуетами, розпізнавальними знаками і основними тактико-технічними характеристиками літальних апаратів призначені для визначення типу повітряних цілей.

Таблиці (графіки) визначення дальності використовуються для визначення відстані до цілі по відомим її геометричним розмірам і кутовій величині цієї цілі, виміряної оптичним приладом.

Інструкція черговому спостерігачу визначає порядок організації підготовки та несення чергування на постах візуального спостереження, порядок дій спостерігача і форми доповідей про виявлення літальних апаратів, наземного (морського) противника, повітряних десантів, ядерних вибухів, радіоактивного і хімічного зараження.

Вибір позиції для ведення розвідки.

Місце розташування поста звичайно вибирає командир батареї. Залежно від умов місцевості воно може перебувати на відстані до 500 м від рухомого пункту управління, а іноді й більше. Місця розгортання рухомого ПУ й ППС повинні відповідати наступним вимогам, пропонованим до пунктів управління:

стійкий зв’язок зі старшим командиром (начальником) і взаємодіючими підрозділами; захищеність від зброї масової поразки;

належна скритність розташування й маскування;

надійність охорони й оборони;

зручність бойової роботи й відпочинку особового складу;

відсутність у радіусі 200-300 м високих цегельних і залізобетонних будинків, щогл і ліній електропередачі.

Таблиця 2.

Визначення відстані за ступенем видимості предметів

Об’єкти	Відстані, з яких предмети стають видимі, м
Окремий будинок	5 000
Труби на даху, окремі дерева	3 000
Літак на землі, танк на місці	1200
Стовбур дерева, кілометрові стовпи, стовпи ліній зв’язку	900 – 1 000
Контур людини, що йде	1 000
Вікна в будинку	900
Рух рук і ніг людини, що біжить або йде	700
Переплетіння віконних рам, кілки дротових загороджень, міномет, протитанкова гармата	400 – 500
Овал обличчя людини, колір і частини одягу людини, кулемет, автомат	250 – 300
Листя дерев, черепиця на дахах, дріт на кілках загороджень	200
Ґудзики і пряжки, деталі озброєння солдата	150 – 170
Риси обличчя, кисті рук, деталі стрілецької зброї	100

Таблиця 3

Дальність чутності шуму переміщення військ і техніки

Війська або техніка	Характер шуму	Дальність чутності, м
		при русі по ґрунтовій дорозі	при русі по шосе
Підрозділ в пішому строю	Рівний, глухий шум кроків	200	500
Автомобілі	Рівний, глухий шум двигунів	500	1 000
Артилерія	Шум двигунів, лязг гусениць	1 000 – 2 000	2 000 – 3 000
Танки	Брязкіт гусениць, різкий шум двигунів	2 000	3 000 – 4 000

2. Підзавдання 2. Визначення можливості входження цілі в зону обстрілу за наземними орієнтирами.

Основним способом визначення входження цілі в зону обстрілу являються орієнтирні показники напрямків та дальність до того чи іншого орієнтиру.

Порядок позначення викладенно нижче.

Для позначення орієнтирних напрямків по сторонах горизонту на батарейному командирському пункті і навколо установок в радіусі 2-5 м виставляються покажчики орієнтирів (віхи) з номерами: № 1 – північне, № 12 – північно-західне. № 2 – західне, № 32 – південно-західне, № 3 – південне, № 34 – південно-східне, № 4 – східне, № 14 – північно-східне.

Для підготовки до стрільби по наземним і раптово з’являючимся повітряним цілям командир батареї вказує на місцевості командирам взводів і установок відповідальні сектори, орієнтири, їх нумерацію і дальність до них, найбільш ймовірні напрямки нальоту низьколетаючих повітряних цілей і появи вертольотів, танконебезпечні напрямки і сигнальні рубежі для відкриття вогню по наземним цілям. Якщо дозволяє обстановка, проводиться пристрілка найбільш ймовірних рубежів появи вертольотів.

Командири установок складають картки вогню прямою наводкою (див. малюнок 3) і після затвердження їх командира батареї показують на місцевості розрахункам сектори стрільби і вивчають орієнтири.