Курс: Бойовий стрес (відео)
Курс: Бойовий стрес
Бойовий стрес це стан, що його відчуває кожен військовослужбовець, кого доля привела на поле бою.
Під дією стресу змінюється наш больовий поріг, інакше працюють пам’ять та увага, дають збій здавалося б перевірені навички. Така природа нашої психофізіологічної відповіді на загрозу життю і цей курс відео розповість основні відомості про те як діє людина в небезпеці.
Костянтин (Вальде) Ульянов. Інструктор зі стрес підготовки, фахівець із психології екстремальних ситуацій, автор книги “Броньований Розум”.
Що таке стрес, та бойовий стрес, як він діє на відчуття болю та наше сприйняття.
В цьому відео йтиме мова про те, як наш організм вмикає стрес реакцію, чому це саме реакція на нові умови, та як це поєднується у стан, що відчуває військовослужбовець на війні — бойовий стрес.
Для цієї реакції, — стресу, — характерна зміна роботи всіх систем нашого організму. Ця зміна може бути настільки радикальною, що негативно вплине на нашу бойову ефективність. Добре було би знати, як ми можемо компенсувати таку дію стресу.
Але навіть якщо прояви нашої стрес реакції і не становлять прямої небезпеки, проте можуть бути доволі сильно збентежити недосвідченого військового, а бій це не те місце де треба дивуватися. тож про них теж краще дізнатися заздалегідь.
“ТАХІПСИХІЯ — СПОТВОРЕНЕ СПРИЙНЯТТЯ ХОДУ ЧАСУ»
«Навпроти мене сидів Кандела. Він сидів спиною до противника, і я побачив, як в уповільнених зйомках, почав тріскатися і розходитися бетон біля його голови. Внутрішній голос мені сказав: “Опусти голову вниз, інакше потрапить в обличчя”».
(с) М. Музика, А. Пальваль, П. Потєхін «Саур-Могила: воєнні щоденники»
Судячи з досліджень, проведених серед поліцейських (як, наприклад, у роботі Алексіс Артволь та Лорена Крістенсена «Вогонь на ураження» (Deadly Force Encounters)) та ряду опитувань цивільних, які пережили екстремальні ситуації, ефект уповільненого часу — тахіпсихія — один з найбільш розповсюджених і зустрічається найчастіше. Підтвердження тому надійшло з поширенням в роботі поліції натільних камер. Патрульний, який брав участь у перестрілці, описує, що він рухався дуже повільно, а на записі ми бачимо, що минуло лише кілька секунд.
Важливо розуміти, що цей ефект не можна використати для прискорення своєї реакції, все ж ми не у фільмі «Матриця». Та буває і навпаки, коли час стискається і солдату здається, що перестрілка тривала кілька хвилин замість годинного бою. Такий ефект часто зустрічається у показаннях жертв зґвалтування. Багатогодинні тортури описувалися жертвою (жінкою чи чоловіком) як лічені хвилини. У цьому вбачають роботу охоронних механізмів психіки.
Від себе ж можу зазначити, що група офіцерів, які більше ніж півгодини перебували у стресових умовах, пов’язаних з моральним виснаженням та фізичним болем, після того, як усе скінчилося, описували події, як відрізок часу від трьох до дев’яти хвилин.
«Знаєте, в бою одні миті — це вічність. Інші ж, які насправді тяглися хвилини чи години, пробігають, як секунди». (с) В. Сухаревський в інтерв’ю «Своя війна»
Широке поширення ефекту вповільненого часу засвідчується ще й тим, наскільки часто його показують в кінематографі, перетворивши практично на кліше. Ось як у своїй книзі «Непростий день» це описує Марк Овен, один із військових елітного загону DEVGRU , задачею якого була ліквідація Усами Бен Ладена:
«Тепер залишалося тільки сподіватися, що вертоліт не впаде на бік і не перерубає мені ноги. Час наче зупинився. Я спробував викинути з голови думки про майбутню аварію».
«Праворуч було чути черги з АК47. Вочевидь, Філ дістався до ворога. Мій спринт тривав всього лише кілька секунд, але час для мене наче уповільнився, як у телеповторі. Коли я був уже менше ніж за сто метрів від копиці, з-за неї висунулася голова». (с) М. Овен, К. Морер «Непростий день»
Цитата із книги “Броньований Розум: бойовий стрес та психологія екстремальних ситуацій”.
Як стрес змінює відчуття часу та дистанції, чи може нормальна людина сміятися на полі бою та коли ми переходимо на “автопілот”.
Важливо знати одне золоте правило нашої стрес реакції — в критичній ситуації ми робимо не те що потрібно, а те до чого ми звикли. намагаючись збільшити наші шанси на виживання, мозок віддає пріоритет швидким, інтуітивним діям. Бо краще зробити хоч що-небудь, ані ж намагатися на місці, в умовах небезпеки придумувати найліпше рішення — на це немає часу.
Але іронія в тому, що ці швидкі та інтуїтивні дії можуть бути не просто безглуздими чи не корисними, а навіть погіршувати наше становище. більше того, військовий має бути готовий до того, що навіть його емоції можуть вести себе неналежним чином і тоді, в горнилі страшного бою він відчуває захоплення, що ніколи раніше не мав. Це не “адреналінова наркоманія” це також дія стресу.
“СТРЕСОРНЕ СПОТВОРЕННЯ СПРИЙНЯТТЯ: РОЗМІР, ДИСТАНЦІЯ, ВАГА»
Ми вже знаємо, що наші відчуття як частина збору інформації про поле бою навколо, залежать від стану нервової системи й гуморальних факторів (хімічних речовин), а стрес спотворює те, що і як ми відчуваємо. Іноді це дає доволі кумедний результат.
Кулеметник широко розставив ноги, боячись упасти, і його ніяк не могли вигнати на балкон, щоб відкрити вогонь. Він кричав, що балкон обвалиться, бо ж він надто важкий. У ту мить людині здавалося, що вона важить нереально багато. І навпаки, в іншій ситуації інший чоловік почувався зовсім по-іншому: схопившись за бампер ГАЗ-66, він кричав, щоб його тримали, бо інакше його вітром віднесе до ворога.
Ховаючись від обстрілу, солдат намагався забитися у щілину між двома штабелями бетонних плит. Щілина була трохи більше тридцяти сантиметрів завширшки. Він раз за разом бився головою об плити, намагаючись втиснутися між них. Добре, що постраждав лише кевларовий шолом. Після бою він сам не вірив, що таке могло з ним статися, бо ж очевидно, що дорослий чоловік у повному спорядженні не спроможний залізти в таке вузьке місце. Тобто, якщо стрес може змінити вашу больову чутливість, не дивно, що з іншими системами може легко статися те ж саме. Наприклад, як з м’язовими відчуттями положення, руху й сили — пропріоцепції.
Утім, стресорному спотворенню піддаються ще й інші відчуття, наприклад — дистанції. Невеликий загін добровольців, перетинаючи сільський двір, потрапляє під раптовий, але не прицільний вогонь. Боєць, який іде в голові, бачить, що праворуч від нього є спуск до погребу, де можна сховатися від вибухів, але він туди не біжить.
«Я швидко збагнув, що до підвалу — тисячу сто двадцять сім метрів. Я ніяк не встигну добігти, приходи по двору вже почалися. Довелося ховатися в якійсь, типу, канаві».
Оскільки вогонь було відкрито, радше, помилково, бо противник не знав про їхню присутність, усе закінчилося швидко і без втрат.
«Трохи перечекавши, я підвівся, і роззирнувшись, подумав, що я дебіл. Спеціально перевірив кроками: до підвалу було вісім кроків. Це ж менше десяти метрів!»
У ситуації гострого стресу мозок добровольця, оцінюючи дистанцію, збільшив її у понад сто разів”.
Цитата із книги “Броньований Розум: бойовий стрес та психологія екстремальних ситуацій”.
В цьому відео ви дізнаєтеся чому одні з нас на стрес реагують криками та активно розмахують руками, а інші навпаки стають наче загальмованими.
Людство, протягом всієї воєнної історії, намагається зрозуміти хто з нас підходить до бойових дій, а кому краще залишатися в тилу. Філософи, військові мислителі, а пізніше й вчені-психологи намагалися якось класифікувати людей, якось розділити по різних поличках психологічних типів.
З огляду на бойовий стрес наука пояснила нам, що існує дві типові реакції на загрозу: бий\біжи та завмри. Ці два типи реакції обумовлені нашою спадковістю і доволі сильно впливають на те. кої особистої тактики нам необхідно притримуватись.
Тип стрес-реакції («А» чи «Б») проявляється там, де рівень стресу був такий високий, новизна ситуації, значення події чи вплив стресора такі сильні, що торкнулися найбільш базових шаблонів поведінки, проминувши логіку, звички й оцінки на зразок правильно/неправильно. Як у наведеному мною випадку зі вправою «Солдатик» (описана у розділі «Автопілот»), де активні дії тільки погіршують ваше становище, і ви навпаки зацікавлені у зниженні серцевого ритму й зменшенні споживання кисню м’язами.
Тип стресорної поведінки дуже просто виявляється за реакцією на перший артобстріл. Так, наприклад, відомий український волонтер Руслан К. розповів про випадок, коли вони з напарницею, приїхавши на РОП до морських піхотинців, були змушені ховатися в підвалі від мінометного обстрілу. Для дівчини це було вперше, і поки Руслан звично чекав, вона не могла всидіти на місці, вчепившись напарникові в руку. Весь цей час вона повторювала, що їй треба терміново відправити електронного листа, що її звільнять, і, що важливо для нашого розділу, вона повторювала «треба щось робити». Буквально наступного дня, вже під Широкино, ситуація повторилася, але цього разу дівчина вмовляла виїхати одразу, не перечікуючи атаку під землею. Це класична поведінка людини А-типу в стресовій ситуації: багато говорити, енергійно рухатися (хоча б просто реалізовувати м’язову напругу, як от при стисканні руки напарника) і намагатися не так сховатися від небезпеки, як активно її уникнути. Більше того, у таких ситуаціях люди А-типу можуть навіть вистрибнути з надійного укриття — настільки їхня природа вимагає активних дій та суперечить сидінню на місці, навіть якщо це значить наразитися на більшу небезпеку”.
Цитата із книги “Броньований Розум: бойовий стрес та психологія екстремальних ситуацій”.
Що таке стрес втрати контролю, як він впливає на нас, та що боєць може зробити для його подолання.
Раніше прийнято було, хоч і жартома, казати, що всі хвороби від нервів. Зараз кажуть, що це від стресу. Насправді це доволі правдиво. Довготривалий стрес призводить до кількісних та якісних змін в роботі нашого організму: погіршує імунітет, уповільнює зростання кісток, руйнує наше сердце та викликає виразку.
Фізіологічні зміні стаються під дією чисто психологічних факторів. Ці фактори називають хронічний стрес.
ВТРАТА РАДОСТІ, АНГЕДОНІЯ ТА НАБУТА БЕЗПОРАДНІСТЬ.
«Та це «емоційне отупіння» було зовсім не навмисним. Увесь цей час нас переконували в тому, що ми — ніхто, що майбутнього немає, що жіночі крики й нічні тортури — єдина реальність, на яку ми заслуговуємо. Десь на глибинному рівні ми, ті, хто пройшли «Ізоляцію», справді не могли повірити в те, що одного дня це може скінчитися, хоча й свідомо обговорювали поміж собою, що робитимемо, якщо опинимося на волі. Пам’ятаю одну таку розмову буквально за день до обміну, коли ввечері ми з моїм колишнім співкамерником по «Ізоляції» відійшли у дальній кут бараку, щоб нас чуло якомога менше людей. Я запитав у нього, чи полегшало йому, коли він почув своє прізвище у списку на помилування, на що він відповів: «Ні, не полегшало. І ти сам знаєш, чому»». (с) С. Асєєв (провів більше двох років у «Ізоляції», таємній в’язниці МДБ ДНР в окупованому Донецьку) у своєму інтерв’ю для «Радіо Свобода»
Тривалий стрес, викликаний відчуттям власної безпорадності, може призвести до захворювань серця, діабету й безсоння. Та все це проблеми наочні, їх видно на кардіограмі чи в аналізі крові, у розладах сну — тому, що більшістю міських жителів взагалі сприймається за буденність високого темпу сучасного життя. Однак, найнебезпечнішим наслідком стресових навантажень, не таким очевидним, але, можливо, значно більш руйнівним, є ангедонія. Це втрата радості від життя. Звучить якось надто поетично, хоча насправді все доволі страшно.
Наш мозок під стресом утрати контролю в якусь мить просто перестає «вмикати задоволення». Людина неспроможна зрадіти, щиро всміхнутися чи навіть сподіватися на те, що колись це зможе. Підкреслюю: неспроможна, просто-таки на фізичному рівні не має змоги відчути веселощі. Звільнений з полону не просто не радіє цьому факту (тобто, не відчуває справжніх емоцій), а й може навіть не вірити у звільнення (навіть якщо це вже сталося), не вірити в кінець кошмарів, у те, що життя змінилося на краще. Стрес привчив його мозок до програми «все погано, і буде ще гірше». Прояви дуже різні: людина припиняє їсти смачну їжу (а буває, що й зовсім перестає відчувати смак), спілкуватися з друзями та близькими (наприклад, ігнорує свята під будь-яким приводом), втрачає цікавість до тих справ і занять, яким раніше була готова присвячувати всі сили й вільний час, навіть секс не може викликати позитивних емоцій.
Американці — нація, яка дуже багато купує, якщо не найбільше у світі, шопінг — частина їхнього культурного коду розваг. За статистикою, після 11 вересня кілька місяців люди витрачали на покупки й розваги помітно менше грошей.
Утрата радості відбувається поза нормальною людською логікою, бо це неконтрольований стрес, ситуація, на яку ми не можемо вплинути, не можемо від неї втекти, і не можемо передбачити, коли все це скінчиться. Ми безсилі, а отже — ми у більшій небезпеці. У тварин це призводить до стану, який називають «набутою безпорадністю».
Цитата із книги “Броньований Розум: бойовий стрес та психологія екстремальних ситуацій”.
Одне з найскладніших питань, що постає в рівній мірі як перед армією в цілому, так і перед кожним окремим вояком — як розвинути свою стійкість до умов війни. До страху, невизначеності, рутини та морального виснаження.
Цим питанням задаються військові уми вже багато століть. Простої відповіді так ніхто і не знайшов, але існують базові механізми нашої стійкості до негараздів. В цьому відео ми постаралися коротко висвітлити основні деталі механізму психологічної стійкості, хоча і розуміємо, що ця тема потребує більш глибокого та детального розкриття.
#Підготовка населення до ТрО #тероборона #ТериторіальнаОборона #НаціональнийСпротив #ЗСУ #ТрОЗСУя
ПРИЄДНАТИСЯ
Скориставшись даними, наведеними на цій сторінці, кожен з вас зможе з легкістю знайти контакти Сил територіальної оборони Збройних сил України у своєму регіоні. Відповідні дані відкриються при натисканні на конкретну область на карті. Так ви зможете дізнатися адресу, контактні телефони та електронну пошту ТрО свого міста.
Дані наведені для кожного міста області. Зверніть увагу: у зв’язку з нестабільною ситуацією в Україні, деякі дані можуть бути неактуальними. Для уточнення інформації рекомендуємо зв’язатися з представниками ТрО своєї області (району) за телефоном або звернутись на гарячу лінію Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
