Міжнародне Гуманітарне Право
- Головна
- Міжнародне гуманітарне право
- Міжнародне Гуманітарне Право
Міжнародне Гуманітарне Право
1. ВСТУП
Попри поширення знань з міжнародного гуманітарного права в Збройних Силах України під час планової бойової підготовки мирного часу в умовах жорстокої війни є нагальна потреба їх вдосконалення та додаткового поширення.
Особливо це набуло актуальності в умовах тотального зневажання міжнародного гуманітарного права зі сторони російських окупаційних військ та вчинення ними низки важких воєнних злочинів. Тому з метою вивчення основних положень міжнародного гуманітарного права та їх усвідомлення, класифікації, виявлення порушень, їх документування та щирої віри згодом і в покарання воєнних злочинців, вашій увазі пропонується низка відеоматеріалів, які зроблять вас більш обізнаними з вказаних питань та відповідно більш професійними.
Ми вдосконалимо знання з основних положень міжнародного гуманітарного права, що викладені в Женевських конвенціях, підписантами яких є переважна більшість країн світу як розвинутих та демократичних, як то наша Україна, США, країни Європи та Азії. Так підписантами є і ті країни, які ніби визнають їх та на словах, ніби декларують виконання, а насправді порушують правила війни та більше — спонукають своїх військовослужбовців до вчинення воєнних злочинів, як то московія, яка також відома за назвою — російська федерація.
Історія виникнення міжнародного гуманітарного права або правил війни починається від історії виникнення самого людства, у всіх світових культурах, релігіях та звичаях існують традиції і правила надавати допомогу ближньому наприклад, під час поранення чи хвороби, не ображати слабких, як то жінок та дітей, вести збройну боротьбу тільки з озброєним противником.
В сучасному ж розумінні правила війни з’явились у 19 столітті та протягом 20 століття регламентувались вже згаданими конвенціями найбільш концептуальними з яких є Женевські конвенції з захисту військовослужбовців хворих та поранених під час бойових дій на суші та на морі, захисту військовополонених та захисту цивільного населення.
Згодом з’явились конвенції з захисту окремих верств населення, наприклад, дітей під час війни, заборони або обмеження певних видів озброєння.
В Україні, як сучасній, демократичній, цивілізованій країні на загальнодержавному рівні дотримання норм міжнародного гуманітарного права вимагається Кримінальним кодексом України, зокрема статтею 438 – порушення законів і звичаїв війни, законами України, що вводять в дію статути Внутрішньої служби та Дисциплінарний статут ЗС України
Також, це регламентовано і низкою відомчих документів ЗС України.
Окремо зазначимо, що у нашого ворога, російської федерації, як не дивно також передбачена відповідальність за вчинення воєнних злочинів, а саме – розділ 34 кримінального кодексу російської федерації має назву «злочини проти миру та безпеки людства».
Наші відеоматеріали в подальшому будуть містити пояснення основних положень міжнародного гуманітарного права, їх візуалізацію та коментарі відповідних фахівців, а також, рекомендації щодо фіксування воєнних злочинів.
З метою нагадування основних положень правил війни будуть запропоновані навіть інтерактивні засоби — додатки які можна буде встановити до смартфонів.
Коментар. Зважаючи на важливість положень МГП Україна не тільки на загальнодержавному рівні але і відомчому вимагає дотримання правил війни. Так в 2017 році Міністерством оборони України був затверджений наказ щодо порядку виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України.
Заначений наказ містить в повному обсязі вимоги чотирьох основних Женевських конвенцій, відповідно по покращенню долі військовослужбовців під час наземних, морських війн, про поводження з військовополоненими та захисту цивільного населення.
В Збройних Силах України накази Командувача СВ ЗС України що вводять в дію Бойові статути СВ ЗС України вимагають на етапі планування бойових дій обов’язково враховувати вимоги правил війни, особливо по захисту цивільного населення.
Тому на початку нашого циклу відеоматеріалів з правил війни, у вступній частині, принаймні з адміністративної, директивної, бюрократичної точки зору військовослужбовці ЗС України усвідомлюють важливість та необхідність їх дотримання.
Також, безперечно, є усвідомлення, що виконання правил війни є ознакою не тільки кращих людських якостей українських воїнів, а також ознакою професійності, це шлях формування та підтримання високої репутації чи іміджу ЗС України як в країні так і за кордоном, та і навіть ефективності використання наявних військових ресурсів.
2. РОЗРІЗНЕННЯ іншими словами як розрізнити по яким цілям правомірно вести вогонь, а по яким заборонено.
Під час збройного конфлікту атака може бути спрямована тільки на військові цілі, такими військовими цілями можуть бути як люди так і об’єкти тільки з певними ознаками.
Щодо людей, яких МГП класифікує як комбатанти, та по яким правомірно застосовувати зброю, то вони повинні мати такі ознаки:
- Вони мають постійний відмітний знак, добре помітний на відстані. Для сучасної справжньої армії це є формений одяг, певні нагрудні та нарукавні знаки, які ще називають шевронами. Але мінімально це може бути звичайний цивільний одяг і біла стрічка з матерії пов’язана на руці або нозі, що характерно для нерегулярних, окупаційних військ або збройних формувань країн, що намагається ніби приховату свою участь у збройному конфлікті.
- Ці люди відкрито носять зброю.
- Здійснюють свої операції згідно із законами та звичаями війни або іншими словами ведуть бойові дії.
- Ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих або керує їхніми діями.
По людям, що задовольняють цим вимогам, і яких МГП називає “комбатантами” завжди можна застосовувати зброю. Бійці повинні усвідомлювати, що слід відрізнятись від цивільних в ході операції з метою уникнення хибної класифікації.
Цивільними ж вважається будь яка особа що не є членом збройних сил держави або недержавних збройних груп і по ним застосовувати зброю заборонено.
Виходячи вищезазначеного цивільним в районі ведення збройного конфлікту не варто використовувати мілітарний одяг, тримати в руках будь що схоже на зброю.
Також, є ще група осіб по яким забороняється застосовувати зброю, попри те, що вони можуть бути у військовій формі одягу та навіть зі броєю – це військові медики та військові священники або капелани. До тих пір поки вони виконують свої обов’язки, наприклад, надають медичну допомогу, засосовувати зброю по ним забороняється.
Щодо об’єктів.
Військові об’єкти можуть бути атаковані в будь який час, враховуючи принцип пропорційності або доцільності, який ми розглянемо в подальшому. Прикладами таких військових об’єктів, по яким можна застосовувати зброю є: військові бази та порти, аеродроми, пункти управління, озброєння та військова техніка.
Цивільні ж об’єкти, як то цивільні помешкання, адміністративні будинки, невійськові фабрики, школи, культові споруди перебувають під захистом та не можуть бути атаковані.
Інколи цивільні люди та об’єкти можуть втрачати своє право на захист в наслідок безпосередньої, прямої участі в збройному конфлікті і ми про це поговоримо в наступних наших матеріалах.
Коментар. Ознакою сучасної армії беззаперечно є не просто знищення ворога але і усвідомлення, що війна врешті решт закінчиться нашою перемогою, і нам треба буде відновлювати все, що війна зруйнувала. Тому знищення ворогів з унеможливленням втрат цивільного населення, з мінімальними руйнаціями цивільної інфраструктури то шлях до найскорішого відновлення мирного життя в Україні.
Тому приємно відзначити виконання українським військом правил війни, використанням виключно військових трофеїв, а не грабунку та мародерства як то російська окупаційна армія.
Усвідомленням, що воювати треба з живими, а не мертвими, воювати треба з озброєним противником, а не цивільним населенням, а тим більш допускати випадки негідного поводження з цивільними.
І загалом вести бойові дії так, щоби потім самому собі не було соромно за вчинене.
Ведення бойових дій відповідно до МГП то є ознака професійного війська, якими і є Збройні Сили України.
3. Продовження інформації про РОЗРІЗНЕННЯ.
Нагадаємо, під час збройного конфлікту атака може бути спрямована тільки на військові цілі і їх ознаки визначені в попередньому матеріалі.
Також було зазначено, що інколи цивільні люди та об’єкти можуть втрачати своє право на захист. під час безпосередньої прямої участі у збройному конфлікті.
То ж коли цивільні особи та об’єкти втрачають свій захист?
За визначенням МКЧХ для того, щоб кваліфікуватися як пряма участь, конкретний акт повинен відповідати таким сукупним критеріям:
цей акт повинен мати несприятливий вплив на військові операції чи військові здібності протилежної сторони в збройному конфлікті як то — смерть, травмування або знищення людей або предметів;
повинний існувати прямий причинно-наслідковий зв’язок між діями та шкодою, яка може бути наслідком цього діяння;
цей акт повинен бути спеціально розроблений, щоб безпосередньо спричинити необхідний поріг шкоди на підтримку сторони в конфлікті та на шкоду іншому.
Приведемо приклад.
Нехай на непідконтрольній території є місцевий мешканець, що неймовірно любить московію і розповідає, що на наступний день він буде допомагати російсько-окупаційній армії обладнувати позиції, іншими словами копати траншеї, насипати мішки піском та ін. Давайте подумаємо, це цивільна особа, чи цивільна особа, що втратила свій захист?
Так, поки що це цивільна особа бо немає прямого причинно-наслідкового зв’язку між дією і результатами дії.
Але на наступний день місцевий мешканець таки приходить на позиції російсько-окупаційної армії, допомагає їм обладнувати позиції, це має не сприятливий вплив на ЗС України, існує прямий причинно-наслідковий зв’язок між дією і наслідком, війська російсько-окупаційної армії краще захищені, більш ефективно можуть вражати ЗС України. В такому випадку це цивільна особа, чи цивільна особа що втратила свій захист?
Так, це цивільна особа що втратила свій захист на час здійснення цих дій і якщо він загине від обстрілу позицій російських військ це не буде воєнним злочином.
Але МГП не зобов’язує обов’язково знищити цивільного, який порушує правила війни, головна мета ведення бойових дій це отримання воєнної переваги над противником. Тому інформацію за такого цивільного можна передати правоохоронним органам, він врешті решт може приїхати до підконтрольної уряду України території, де можна притягнути його до відповідальності.
Давайте з іншої сторони спробуємо поглянути.
Нехай волонтер з Житомира підтримує підрозділи ЗС України, привозить їм балабаси – спорядження, тепловізори, дрони, дівчата пирогів печуть. Поки він так говорить це цивільна особа, чи цивільна особа, що втратила свій захист?
Так, поки що це цивільна особа бо немає прямого причинно-наслідкового зв’язку між дією і результатами дії.
Через певний час волонтер це все на машині доправляє до підрозділів ЗС України, приїжджає до Авдіївки, уточнює у командира роти на якій він позиції, приїздить безпосередньо на лінії взводних чи ротних опорних пунктів і українським воїнам роздає все те, що привіз. Маючи додаткове обладнання українські воїни краще вражають недовійськових російсько-окупаційної армії, є прямий причинно-наслідковий зв’язок. А ще волонтер приїжджає в якій одежі? В червоній куртці чи в тактикульному вбранні? Звісно у тактикульному мілітарному, ще й з нарукавним знаком підрозділу, якому допомагає і навіть ззовні походить на комбатанта. Тому нажаль, якщо волонтер загине ні лінії лінії взводних чи ротних опорних пунктів це не буде воєнним злочином.
Тому і волонтерам треба пояснювати, що волонтерство це надзвичайний феномен українського суспільства але давайте берегти цих чудових людей і застерігати їх бути зовсім на передових позиціях, нехач хоч КП батальйона чи бригади, 3-5 км від передової, передавайте там вашу допомогу, фотозвіти, обнімахи.
Все те ж відноситься і до об’єктів. Всі цивільні об’єкти, як то житлові помешкання, адміністративні будинки, невійськові фабрики, школи, культові споруди перебувають під захистом та не можуть бути атаковані.
І маючи вже досвід та можливість порівняти з втратою захисту цивільними особами – коли об’єкти втрачають свій захист?
Дійсно, коли вони використовуються військовими.
Тому МГП це завжди двостороннє, по перше не можна вести вогонь по наприклад, школам на окупованій території, але не можна і нашими підрозділами займати школи, щоби не наражати її на небезпеку.
Коментар. Правила війни можуть здаватись на перший погляд складними та зайвими для збройних сил але тільки на перший погляд.
Звісно легше розташуватись підрозділом в школі, тому що завжди є брак часу, є вимоги оперативності з виконання завдань. Але та ж школа згодом може бути зруйнована противником за причини знаходження в ній нашого підрозділу. І після перемоги та повного звільнення територій України ту ж школу ми будемо відновлювати державним або громадським коштом, для налагодження мирного життя.
Тому основні доктринальні принципи МГП або правил війни, як то: необхідний баланс між військовою необхідністю та гуманністю; розділяння (поділ) між цивільними особами/об’єктами та військовими цілями – є вкрай важливими.
Ми розглянули один з основних, доктринальних принципів МГП – розрізнення, що під час збройного конфлікту атака може бути спрямована тільки на військові цілі. Або як виняток на ті, що тимчасово втратили свій захист та важливі для досягнення воєнної переваги.
4. Пропорційність
Ведення бойових дій не можливо вкласти в математичний алгоритм “якщо – то – інакше”, це не тільки чорне та біле, це ще неймовірна кількість відтінків сірого де важливо бути як професійним воїном, так і бути людиною. Розглянемо наступне правило війни — пропорційність
Як ми з’ясували — застосування зброї може бути спрямоване лише на військові цілі (особи або об’єкти) але слід усвідомлювати, що навіть при застосуванні зброї виключно по військовим цілям, може бути “супутній збиток” або “супутні втрати”.
В це поняття вкладають поєднання будь-яких травм цивільного населення, смерті цивільних осіб або пошкодження цивільного майна внаслідок застосування зброї по противнику. Нажаль, таке буває на війні.
Міжнародне гуманітарне право хоч і не виключає ці втрати але накладає обмеження на них — при проведенні військової операції слід переконатися, що очікувані “супутні втрати” не перевищують отриманої конкретної та прямої воєнної переваги під час застосування зброї по противнику.
Іншими словами – а чи варто воно того, чи ні?
Звісно, це складно, відсутня єдина лінійка виміру воєнної переваги та “супутнього збитку” але на прикладі це можна пояснити.
Задамо собі питання – під час ліквідації керівника одного з російсько-терористичних підрозділів, такого собі “Мотороли”, а нагадаємо його знищили шляхом вибуху кабіни ліфта в якій він піднімався в багатоквартирному будинку, було усвідомлення що будуть супутні втрати?
Звісно було, принаймні цивільна інфраструктура, як то ліфт, буде пошкоджена.
Але отримана воєнна перевага, а саме – ліквідація керівника підрозділу російсько-терористичних військ, медійної одіозної фігури, яку неймовірно полюбляли фільмувати російські пропагандисти, ця перевага була такою, що виправдовувала “супутні втрати”, а саме – знищення цивільного ліфту.
Коментар. Оцінка обстановки то є однією з важливих складових прийняття рішення командиром. Оцінка військ противника, своїх військ, часу доби та місцевості, наявних ресурсів, також складовою є і оцінка можливості супутніх втрат.
Тест на пропорційність при прийнятті рішення вимагає, щоб командувач до нападу постійно здійснював аналіз запланованої операції, порівнюючи передбачуваний збиток для цивільного населення та цивільних об’єктів від очікуваної воєнної переваги.
Воєнна перевага, отримана від нападу, повинна перевищувати передбачуваний супутній збиток. Якщо в досягненні військової переваги атака може спричинити непропорційний збиток цивільному населенню, то напад не може продовжуватись.
Це не означає, що його взагалі не треба проводити, потрібно бо наша мета – перемога яка здобувається на полі бою, але варто переглянути вид озброєння, час доби, порядок застосування зброї, щоби якщо не уникнути то принаймні мінімізувати супутні втрати.
І принагідно нагадати, що саме так вимагає вчиняти наказ міністра оборони щодо впровадження норм МГП в діяльність ЗС України та який обов’язковий до виконання усім особовим складом ЗС України.
І ми живемо все ж в 21 ст. тому для самостійного нагадування що варто врахувати під час вогневого ураження противника відповідно до двох розглянутих правил війни, можемо запропонувати і додаток до смартфону від однієї з гуманітарних організацій, додаток має назву “Я поважаю правила війни” та можна встановити через загальний сервіс ПлейМаркет від Гугла.
5. Застереження або заходи безпеки
Вичерпними будь які заходи не бувають, розумні люди завжди знайдуть шлях вдосконалення.
Далі розглянемо наступне правило війни — застереження або заходи безпеки. Поговоримо про те, що ще можна зробити щоби захистити цивільне населення під час війни.
Плануючи або вже проводячи напад, слід робити все, що можливе, щоб звести до мінімуму додатковий збиток — жертви серед цивільного населення та пошкодження цивільних об’єктів. Що ж можна робити, щоби покращити захист цивільних?
переконатись, що ціль дійсно військовий об’єкт, вже розглянуте наше перше правило;
вибрати такі способи та методи ведення бойових дій, як то час доби атаки та вид зброї які якщо б не виключили то мінімізували супутні втрати;
утриматись від початку атаки, яка не пройшла тест на пропорційність, про який ми вже говорили раніше;
навіть завчасно повідомити про атаку, яка може вплинути на цивільних, якщо це звісно можливо;
необхідно перенести або відмінити заплановану атаку, якщо стала відомою нова інформація або змінились обставини.
Також варто пам’ятати, коли можливий вибір між декількома військовими цілями для досягнення рівної переваги, варто вибрати такий об’єкт вогневого впливу, ураження якого призведе до найменшого додаткового збитку. Ну і контролювати ситуацію варто до самого моменту застосування зброї.
І як ми говорили попередньо – правила війни вони завжди двосторонні. Важливо не тільки самим виконувати правила війни але і варто вживати заходів, щоб уникнути жертви серед цивільного населення, викликаних ворогом, не провокувати його на порушення правил, звісно наскільки це можливо, зокрема уникати розташування власних військових цілей серед цивільного населення або навіть поблизу їх.
Коментар. Переважно заходи безпеки доволі “прозорі” та зрозумілі. Але інколи викликає подив щодо рекомендації – попереднє сповіщення цивільного населення про вогневі удари, якщо це можливо. Тут військові здивовано запитують: “Ми що, повідомимо про наші удари противника?”. То ж хотілось би пояснити про що йдеться в цьому правилі.
Історія під час бойових дій США в Іраку.
Зв’язок у війнах будь яких часів є чи не найважливішою складовою бойового забезпечення військ, а тим більш у сучасній війні. І під час бойових дій в Іраку керівництво армії США усвідомлювало, що знищення телекомунікаційних вузлів Іраку то важлива складова перемоги бо повторюсь без зв’язку немає управління, а без управління немає перемоги.
То ж був у Багдаді великий телекомунікаційний вузол, що керував мережами проводового телефонного, стільникового або мобільного зв’язку, ІНтернетом, який би він там не був. І було усвідомлення, що знищення цього телекомунікаційного вузла призведе до виведення з ладу мережі зв’язку в Іраку, яку використовували і озброєні підрозділи Іраку тому по їх руйнації буде досягнута суттєва воєнна перевага. Але це був об’єкт, на якому працювали цивільні, мабуть з сотню осіб. І отримати навіть таку перевагу ціною сотні людських життів підрозділи США не могли, тому було здійснено наступне:
- Всім працівникам телекомунікаційної компанії був надісланий лист, що наприклад сьогодні, о певній годині, в полудень наприклад, буде нанесено ракетний удар по закинутій будівлі поблизу телекомунікаційного центру. Поруч, метрів за 400 була закинута недобудова, в якій нікого не було.
- У визначений час, працівники цієї компанії дійсно і почули, і побачили, що ударом високоточної зброї була зруйнована та закинута недобудова, що звісно їх вразило. По перше влучністю, по друге не декларацією намірів, а виконанням їх.
Військовою мовою то були проведені демонстраційні дії.
- Того ж дня знову усім працівникам компанії приходить повідомлення, що завтра о 6 годині ранку будівля, в якій вони знаходяться, буде знищена таким же ударом.
- Робочий день починався о 8 годині ранку, звісно раніше — на 6 годину ніхто не поспішив прийти. Відповідно о 6 годині був нанесений удар по телекомунікаційному центру, він був знищений, відповідно знищена цивільна мережа зв’язку, якою користувались і підрозділи збройних сил Іраку, і американські війська отримали значну воєнну перевагу.
Звісно не можна говорити, що не було втрат серед цивільного населення – була охорона, була мінімальна чергова зміна але це не була сотня осіб, це було на порядок менше. І це було досягнуто попереднім інформуванням цивільного населення.
Давайте подумаємо, які підрозділи повинні бути у складі збройних сил, щоби виконанти подібне?
По перше підрозділи кіберрозвідки, які дізнаються електронні адреси поштових скриньок працівників компанії.
По друге, будуть підготовлені фахівці, що напишуть листи, які прочитають працівники компанії. Це в російсько-українській війні здається просто бо все ж таки українці розуміються російською, в інших війнах це складно.
Третє – надіслати листи.
Четверте, провести демонстраційні дії саме по визначеним цілям.
І п’яте, на останок, виконати враження об’єкту з мінімальними супутніми втрататми серед цивільного населення але отримавши сутєву воєну перевагу, як то знищення частини системи управління протидіючої армії.
Погодьтесь, що збройні підрозділи, що здійснюють свої дії таким чином, викликають повагу, це дійсно ознака професійної армії.
Тому, всіма нашими військовими партнерами вітається прагнення української армії відповідати світовим стандартам ведення бойових дій, які є визначальними в співдружності країн НАТО.
Перші три правила, які ми з вами розглянули, а саме – розрізнення, пропорційність та заходи безпеки це основні, базові правила, що звісно стосуються напряму військовослужбовців та ведення бойових дій.
Але є і низка правил, що включають комунікацію військових та цивільних, перетин їх сфер діяльності під час збройного конфлікту, про це поговоримо в наступних випусках нашого освітнього проекту.
6. Засоби та методи ведення збройної боротьби
Велика частина правил війни стосується застосуванню певних видів зброї – які ж види озброєння заборонені, а застосування яких обмежуються?
Правила війни визначають, що використання зброї або боєприпасів, що спричиняють непотрібні, надмірні страждання, є незаконними. Не законна зброя має невибіркові наслідки або викликає непотрібні страждання. Законна ж зброя завжди керована, має змогу вибору і вражає тільки військові цілі
Нанесення непотрібних страждань заборонено — «непотрібні страждання» означають заподіяння травм або страждань, що перевищують те, що потрібно для досягнення військової переваги.
Які ж засоби заборонені, і це доволі зрозуміло:
розривні кулі,
зброя, що травмує уламками які неможливо розрізнити (виявити)
усі види хімічної, біологічної зброї, яди і отруйні речовини
використання природного середовища
некеровані протипіхотні міни.
Є види зброї, застосування якої обмежується. Використання такої зброї дозволено, якщо є переконання враження нею виключно військових цілей або на певний час:
Запалювальна зброя. Дозволена лише по військовим цілям і коли унеможливлено враження цивільних об’єктів. І ніяким чином не можна збагнути, зрозуміти навіщо російсько-окупаційна армія застосовує фосфорні запалювальні боєприпаси по населеним пунктах, де немає військових, через застосування яких не буде ніякої воєнної переваги, не буде нічого окрім воєнного злочину
Лазерна зброя. Дозволена за умови тимчасової втрати зору у противника. Але знову ж російська-окупаційна армія застосовує бойові лазери, які руйнують сітчатку ока, призводять до сильних опіків ока і відповідно знищенню зору людини.
Наземні міни. Дозволені тільки в дистанційному, керованому варіанті застосуванні. Через не вибірковість враження за статистикою на таких мінах в будь-якій війні гине орієнтовно 80 відсотків цивільного населення з усіх втрат, з них 30 відсотків – діти і тільки до 20 відсотків противник. Тому міни варто застосовувати тільки в керованому варіанті, коли оператор явно бачить ворога і активує міни.
Міни пастки. Різновидом протипіхотних мін є міни-пастки, використання яких обмежується МГП. Міна пастка має вигляд чогось безпечного але при його зрушенні з місця, доторканні – відбувається вибух. Так якщо у вигляді приманки використовується будь що, що пов’язане з
міжнародно визнаними захисними емблемами, знаками чи сигналами;
все, що пов’язане з медициною;
все що пов’язане з дітьми та освітою;
будь чим, що пов’язане з харчуванням та водою;
з культурою та релігією;
з тваринами та їх трупами.
Якщо ж міна-пастка спрямована виключно на противника (наприклад в сірій зоні та там де точно немає цивільного населення) і в якості приманки використовується те, що цивільні під час війни точно не повинні брати до рук, як то зброя (ми вже знаємо, що однією з ознак комбатанта – наявність зброї) то така міна, з точки зору МГП, є правомірною.
Коментар. Засоби ведення збройної боротьби є звісно різні, в сучасному світі це починаючи від холодної зброї до зброї масового ураження. І кожна що країна, що людина, воїн можуть обрати те, що їм до вподоби відповідно до моральних та етичних вподобань.
От наприклад російська-окупаційна армія потужними вогневими ударами руйнує населені пункти України, не вибірково, вбиваючи переважно цивільне населення. Наприклад такі як Маріуполь, житлові райони Харкова чи Ірпеня, Буча, Бородянка, Новотошківське, маленький Мощун під Києвом. А нещодавні ракетні удари по житловому комплексу Києва. Цьому немає виправдання.
Але як пише одна розумна книга – треба починати з себе.
Є повне усвідомлення застосування зокрема мін тільки в дистанційному, керованому режимі, використання вказівників мінних полів, проведення освітніх заходів з протимінної діяльності.
Бо все це — захист власного особового складу і звісно — збереження життя цивільного населення.
7. Засоби та методи ведення збройної боротьби (продовження)
В попередньому відео ми ознайомились з забороненими засобами збройної боротьби та застосування яких обмежується, наразі розглянемо заборонені методи
Окрім правил застосування зброї або засобів війни, важливо знати законні та не законні методи ведення бойових дій.
Законними або правомірними методами ведення бойових дій, є:
військова хитрість;
неочікуваний напад;
використання камуфляжу;
введення в оману.
І які доречі визначені в Бойових статутах Сухопутних військ ЗС України
Заборонені ж методи включають такі дії як:
віроломство — дії, які спрямовані на те, щоб викликати довіру противника, примусити його повірити, що він має право на захист і обманути його.
вказане українська армія проходила неодноразово по відношенню до себе, починаючи з Іловайська 2014 року, та наразі на поточному етапі війни — порушеннями домовленостей про “гуманітарні коридори” та навмисного блокування їх.
Репресії — це комплекс заходів з арештів, розстрілів і переселення великих мас людей. Що знову ж яскраво проявилось від російсько-окупаційної армії особливо під час окупації півночі України, згадаємо сумнозвісні – Гостомель, Ірпінь, Буча.
Також до різновиду заборонених методів ведення війни є наказ “Нікого не залишати в живих”.
Варто також звернути увагу, що заборонено атакувати, руйнувати та блокувати об’єкти, що необхідні для виживання цивільного населення, незалежно від мотиву. І що нажаль ми спостерігаємо від російської окупаційної армії в тому ж Маріуполі, зокрема нестача продуктів харчування та незадовільне, хоча б мінімальне гуманітарне забезпечення цивільного населення, що знаходиться в бомбосховищах комбінату Азовсталь
Також слід звертати увагу на об’єкти з особливим захистом, що містять небезпечні сили, які можуть призвести до серйозних втрат цивільного населення, включаючи: атомні електростанції, дамби, якщо такі атаки можуть спричинити до тяжких наслідків .
І знову можна привести приклади такого ставлення з боку російсько окупаційної армії, зокрема щодо захоплення Запоріжської атомної станції.
Забороняється використовувати способи та засоби ведення війни, які можуть завдати серйозного та довготермінового збитку навколишньому природному середовищу та вплинути на здоров’я громади. І знову ж такі приклади можна приводити, наприклад щодо занедбаного стану вугільних шахт на тимчасово непідконтрольній території України з яких не відкачується вода та отруюється все навколишнє середовище.
Окремо зазначимо про захист Культурних об’єктів та культових місць
Слід уникати пошкодження будівель, присвячених релігії, науці, освіті, благодійності та історичним пам’яткам. Забороняється атакувати об’єкти, що мають велике значення для культурної спадщини кожного народу.
І знову можна безкінечно наводити приклади нищення пам’яток історії і культури в сучасному періоді війни – так під час наступу російсько-окупаційною армією у селищі Іванків на Київщині 27 лютого 2022 року була знищена будівля історико-краєзнавчого музею художниці Марії Приймаченко, частина її творів просто згоріла.
Звісно винятки можуть бути зроблені, якщо об’єкт регулярно використовується у військових цілях, і якщо такий напад — єдиний можливий варіант. Але те, що роблять війська російсько-окупаційної армії це інакше як воєнними злочинами не назвати
Коментар. В усьому світі, Європі, зокрема в Чехії болем в серці відгукується все те, що вчиняє російсько-окупаційна армія в Україні.
Вітаються дії українських воїнів, які ведуть бойові дії за правилами війни, відповідно до міжнародного гуманітарного права, беззаперечно виконання правил війни то ознака сучасної професійної армії, якою і є українське військо.
Також численні порушення правил війни зі сторони російсько-окупаційної армії, як класичні воєнні злочини – вбивство цивільного населення, так і ті, які свідомо здійснюються для залякування населення — зокрема віроломство та репресії. У 21 столітті таке не може відбуватись, це за межею людяності.
Такі акти підступної, підлої агресії російська федерація вчиняє не тільки на території України, нажаль це відомо і Чехії, яка має загиблих від рук головного терориста світу.
8. Поранені та хворі
Попередні наші випуски були присвячені безпосередньо веденню бойових дій і стосувались відповідно напряму військовослужбовців хоча ці знання корисні і цивільним. Наступні ж правила, що ми з вами розглянемо, будуть присвячені питанням не стільки застосуванню зброї, стільки спільному існуванню військових та цивільних в умовах війни.
Війна передбачає, нажаль, що є вбиті, поранені та хворі, вони можуть бути що зі складу своїх збройних формувань, так і цивільного населення та навіть зі складу ворожих військ. Але МГП передбачає, що до всіх осіб, що знаходяться під контролем збройних формувань – чи то ЗС України, чи то НГУ, чи будь кого зі складу Воєнної організації держави, слід ставитись гуманно і слід надавати медичну допомогу.
Важливою особливістю є те, що окрім своїх військовослужбовців особи, яким надається медична допомога, не повинні брати безпосередньої участі в бойових діях. Людина вважається такою що не приймає участь в бойових діях, якщо ця особа через бойові дії є беззахисна, через несвідомість, рани чи хворобу або чітко виражає намір здатися.
То ж ще раз наголосимо – окрім наших військовослужбовців за можливості медична допомога має надаватись усім цивільним та навіть представникам ворога але якщо він чітко виражає намір здатися.
Під час надання медичної допомоги не повинно бути ніякої дискримінації або пріоритетів обґрунтованих приналежністю до певних груп чи верств.
Всі черговості, чи пріоритети визначає виключно бойовий медик чи лікар.
Гранично може бути таке, що навіть ворогові з критичною кровотечою, але який чітко виражає намір здатися, медична допомога буде надана швидше, першочерговіше ніж українському воїну але з венозною, не критичною кровотечою.
Важливо зазначити також, стандарти або межі надання медичної допомоги.
То ж за будь яких обставин треба збирати поранених та хворих, надавати їм медичну допомогу на рівні тих можливостей, на які ми спроможні на поточний час.
Можемо під час обстрілу мінімально турнікет тільки накласти для ліквідації критичної кровотечі – робимо це, з’явилась можливість евакуювати до місця збору поранених – робимо, можемо потім вивезти до лікарні чи шпиталю – робимо. То ж робити по максимуму те, на що спроможні.
То ж однакові стандарти лікування застосовуються що до наших військових, мирного населення та навіть ворогів але якщо вони чітко висловили намір здатися. І під час поточного етапу російсько-української війни українські воїни неодноразово демонстрували це, що не можна сказати про російсько-окупаційну армію, коли полонених поранених не тільки вбивають але і знущаючись з родичів вбитих надсилають їм фотографії вбитих українських воїнів.
Під час надання медичної допомоги не допускаються медичні експерименти, поранений також має право відмовитись від будь якої хірургічної операції.
Також треба захищати хворих і поранених від жорстокого поводження та грабежу їхнього особистого майна.
Щодо померлих варто пам’ятати мудрий вислів – справжні воїни не воюють з мертвими, вони воюють з живими.
То ж і МГП вимагає шукати та поважати мертвих, знаходити по можливості інформмацію про них (документи, прізвища, приналежність до підрозділів) та надавату ту інформацію членам їх родин, через домовленості або третю сторону, наприклад, через Міжнародний комітет Червоного хреста.
Тіла не підлягають кремації, крім випадків гігієни або мотивів, що ґрунтуються на релігії померлого. Залишки всіх осіб повинні поважатися, а їхні могили правильно створюватись, зберігатись і позначатись.
Коментар. Надання медичної допомоги це обов’язок кожної людини та і військовослужбовця також.
Лише медичні причини визначають пріоритет лікування (черговість). Національність або приналежність пораненої людини не має значення. Особа, яка найбільше потребує медичної допомоги, повинна першою отримати медичну допомогу.
Коли ми демонструємо цей рівень професійної поведінки, це підвищує вірогідність того, що і наш поранений персонал в руках противника буде розглядатися аналогічним чином, можливо не відразу але така ймовірність є.
Повернення останків померлих зменшують страждання сімей з обох сторін конфлікту.
9. Затримання
В наступному матеріалі ми розглянемо діяльність, якою переважно займаються правоохоронні органи але і військовослужбовці можуть бути до них дотичні, то ж розберемось з Затриманням під час збройного конфлікту.
Під час збройного конфлікту затримання цивільних осіб може відбуватись тільки за двох причин:
Перша – якщо ця особа вчинила кримінальний злочин.
Так під час збройного конфлікту є добра співпраця між усіма складовими воєнної організації держави, зокрема між Збройними Силами України та Національною поліцією України і правоохоронні органи постійно інформують про розшук осіб, що вчинили кримінальні злочини. І звісно, якщо десь на блок-посту Збройних Сил України ця кримінальна особа зустрілась то її треба затримати.
Або військовослужбовці стали свідками вбивства одного цивільного іншим.
Але так як кримінальні дії це не компетенція ЗС України то таких затриманих слід негайно передати правоохоронним органам.
Друга причина – цивільні можуть бути затримані з нагальних причин безпеки. Наприклад, на дорозі блок-пост ЗС України, попереду за декілька кілометрів населений пункт по якому наразі ворогом наноситься вогневий удар, в який прямують цивільні і є усвідомлення, що якщо вони туди поїдуть то з великою ймовірністю загинуть. Звісно в такому випадку їх треба затримати і коли така небезпека минеться то відпустити, дозволити прямувати далі.
Але що в першому, що в другому випадку є відповідальність за затриманих. Треба під час затримання забезпечити їм гідні умови протягом всього часу затримання. Якщо це літо то тримати не на сонці, забезпечити водою, якщо зима то затримані повинні перебувати в теплі, за можливості мати гарячий час, бутерброди та печиво, за потреби – медичну допомогу.
Також, затримані особи не можуть передаватись іншій особі, якщо є підстави вважати, що затриманому не буде забезпечено належного становища (безпека, житло, продукти, вода, медичний догляд).
Коментар. До відбиття агресії російсько-окупаційної армії залучаються всі складові Сектору безпеки і оборони України.
Зокрема, підрозділи Національної гвардії України на особливий період підпорядковуються органам військового управління Збройних Сил України і виконують завдання як і на першій лінії оборони але більше це другий рубіж оборони, переважно так звані блок-пости де несуть службу військовослужбовці ЗСУ, зокрема ВСП, також військовослужбовці НГУ та представники нацполіції України. І саме тут більше перетинаються що вказані військовослужбовці, що цивільне середовище, іншими словами – місцеві мешканці.
Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями і її представники усвідомлюють важливість вимог МГП або правил війни наприклад — щодо затримання цивільних осіб, зокрема по забезпеченню основних вимог по їх утриманню.
Військовослужбовці НГУ чітко усвідомлюють, що затримати цивільних можна тільки або якщо це кримінальний злочинець або задля забезпечення безпеки цивільних.
Ми усвідомлюємо, що по діям на блок-постах цивільні мешканці оцінюють усіх, хто має українську військову форму, тому за необхідності затримання, наприклад задля забезпечення їх безпеки, цивільні на блок-постах можуть отримати медичну допомогу, в спекотну пору – бути забезпечені водою, в холодну пору – перебувати в теплому приміщенні. Більшу увагу приділити людям з особливими потребами, діткам, жінкам, літнім людям.
Вказане також застосовується і при затриманні кримінального злочинця але їх відразу передаємо представникам нацполіції.
Тому виконання норм МГП, зокрема щодо відповідального утримання затриманих, то формування і підтримання позитивного іміджу всіх складових Сектору безпеки і оборони України – ЗСУ, НГУ, НПУ.
Ще зазначимо, ми вже згадували за один з додатків до смартфонів, який дозволяє інтерактивно вивчати основні правила війни – “Я поважаю правила війни”, в якому доречі є ще велика кількість допоміжного матеріалу – відео, буклети, брошури, постери, посилання на керівні документи щодо МГП. Додатково радимо ще один — “У війни є правила” де також в інтеративній формі можна перевірити свої знання з МГП.
10. Військовополонені
В правилі війни, що стосується Затримання осіб під час збройного конфлікту, важливе місце – поводження з військовополоненими, тому ми виділили це в окремий розділ та також конкретизуємо питання – поводження з тілами загиблих.
З моменту, коли військовий заявляє, що він готовий здатися в полон і перестає чинити спротив проти нього не можна застосовувати зброю. Такі ж вимоги і до поранених – якщо вони не чинять спротив – проти них не можна застосовувати зброю .
Після взяття в полон військовополонені зобов’язані повідомити лише своє прізвище, ім’я і звання, дату народження і особистий номер. Полонених можна допитувати, але до них не можна застосовувати фізичне чи психологічне насилля для отримання будь-яких свідчень. Допит військовополонених повинен відбуватися мовою, яка є для них зрозумілою.
Військовополонені повинні користуватися захистом від всіляких актів насилля, а також від залякування, образ та цікавості натовпу. Останнє має на увазі заборону так званих актів як то “Парад полонених”, який полюбляє практикувати російська-окупаційна армія, зокрема на початку російсько-української війни влітку 2014 року.
Військовополоненим за можливості необхідно надавати необхідну медичну допомогу, відмова у наданні допомоги є порушенням Женевських конвенцій. Невиліковних поранених та хворих слід передати противнику або відправити в нейтральну країну за першої нагоди. Медична допомога надається на рівні тих стандартів, які ми на поточний час можемо надати і про це ми вже говорили в попередньому матеріалі.
Необхідно забезпечити базові потреби військовополонених в їжі, воді, гігієні, безпечних умовах утримання. Необхідно невідкладно повідомляти командуванню про захоплення полоненого, передати його особисті дані, також, інформацію про військовополонених потрібно передати стороні противника, у полонених є право зв’язатися з рідними.
Військовополонених мають утримувати централізовано в спеціальних таборах, де їх життю та здоров’ю нічого не загрожує. Знову ж, як тут не згадати сумнозвісні місцини непідконтрольної території України, де утримувались в нелюдських умовах українські військовополонені – табір “Ізоляція”.
Військовополонених не можна залучати до робіт, які пов’язані з веденням бойових дій, а також робіт, які загрожують їх життю або принижують їх гідність. І знову ж приведемо приклад порушень зі сторони російсько-окупаційної армії, коли для розбору завалів Донецького аеропорту залучались українські військовополонені, які піддавались небезпеці та точно ці дії мають воєнне призначення.
Військовополонених можна притягнути до карної відповідальності за здійснення воєнних злочинів, але не за сам факт участі в бойових діях. Заборонені самосуди та колективні покарання військовополонених. Заборонені знущання над тілами загиблих. Тіла – як своїх полеглих, так і противника – необхідно за можливості збирати, ідентифікувати і передавати інформацію про них командуванню.
Коментар. На жаль, таке поняття, як військовополонений, актуально для нашої України.
Усвідомлюючи важливість положень Міжнародного гуманітарного права в умовах війни з Росією, Україна як Європейська, демократична, цивілізована держава вживає заходів щодо його дотримання.
Окрім відомчих документів Міністерства оборони України, щодо впровадження загальних норм МГП, з загостренням бойових дій запроваджено постанову Кабінету міністрів України “Про затвердження Порядку тримання військовополонених”.
Постанова базується на вимогах Женевських конвенціях щодо військовополонених.
Зокрема що затримані перебувають завжди тільки в офіційно визначених місцях з обов’язковою реєстрацією, їх розміщення поважає їх гідність, безпеку та здоров’я, за можливості військовополонені можуть навіть практикувати свою релігію.
Визначені правила отримання зв’язку з рідними, отримання відправлень та посилок, порядку праці та її оплати.
Тому Україна повністю виконує вимоги МГП, особливо в таких чуттєвих питаннях як військовополонені.
Двома випусками ми розглянули правило щодо правомірного затримання та порядку поводження і утримання військовополонених.
11. Взяття заручників та живий щит
Хоч порушення усіх тих правил, що ми розглядаємо, можуть класифікуватись як воєнні злочини але заручники та живий щит то все ж одні з найбільш важких воєнних злочинів.
Заручником є особа, яку викрали або затримали під загрозою смерті, жорстокого поводження або тривалого затримання для того, щоб змусити третю сторону зробити (чи не робити) щось в обмін на звільнення заручника.
Особи, взяті в якості заручників, відрізняються від затриманих, про яких ми говорили раніше, оскільки метою утримання заручників є отримання чогось від противника, тоді як мета законного затримання обмежується причинами безпеки.
Людські щити — це особи, яких тримають або переміщують у певні точки або зони, щоб зробити ці місця захищеними від нападу ворога.
Забороняється користуватися людськими щитами, навіть якщо вони добровільно на це погоджуються.
Необхідно вжити необхідних заходів для усунення осіб, які діють як людські щити поблизу військових об’єктів.
Прикладами людських щитів можуть бути примушення цивільних осіб наприклад, затриманих або поранених, цивільних волонтерів перебувати на об’єктах як то склади боєприпасів, місць скупчення військової техніки з наміром утримати ворога від нападу на ці цілі. Також розміщення військових частин у школах, на ринках або в інших місцях, де збираються цивільні особи.
Утримання заручників та людські щити є яскравими воєнними злочинами та не припустимі ні в якому разі.
До подібних злочинів відносять і примусові зникнення, які полягають у викраденні, затриманні та інколи нажаль згодом і вбивстві людини, залишаючи їхні сім’ї в повній незнанні долі їх рідних. Вони можуть мати місце як під час миру так і під час збройного конфлікту і вони можуть становити злочини проти людяності.
Коментар. Безумовно, виконання норм МГП то ознака професійності, цивілізованості суспільства і його армії. І навпаки – порушення то ознака знаходження в минулому тисячолітті.
Воєнні злочини такі як, заручники, живі щити нажаль розповсюджені і під час новітньої російсько-української війни.
Починаючи з 2014 року, коли українські війська визволяли території сходу України неодноразово застосовувались російськими військами людські щити, причому такі, коли цивільні особи в силу різних обставин самі активно бажали прикрити собою російські окупаційні війська, мені особисто з цього приводу пригадується той же Слов’янськ та Краматорськ.
Під час нового етапу російська окупаційна армія також активно використовує ці ганебні вчинки – по всім тимчасово окупованим районам Київської, Чернігівської, Сумської області, які вже звільнені, підрозділи російської окупаційної армії розміщувались поблизу шкіл, релігійних об’єктів свідомо прикриваючись цивільними. Навіть спеціально демонструючи це не вражали вогневими засобами чи засобами РЕБ наші БПЛА, що б українські війська яскраво це бачили і ще й знущаючись з цивільних іронізували: ”Пускай укропьі теперь по вам стрєляют!!!”.
А щодо примусового зникнення то наразі це найболючіша тема з огляду звірств російкої армії, які стали відомі після звільнення наших північних територій. Населені пункти Ірпінь-Буча-Гостомель-Бородянка це невимовна наша біль.
Зазначені дії то злочини не тільки в галузі юриспруденції, це поза мораллю та людяністю і це наразі ознака російської армії, а не сучасної цивілізованої.
Ми з вами розглянули класифікацію та ознаки одних з найважчих воєнних злочинів – заручники та живий щит. Сучасна армія ніколи таке не застосовує то ж будемо сучасною європейською армією.
12. Переміщення цивільних
Під час активної фази бойових дій часто постає питання евакуації або переміщення цивільних, тож з’ясуємо основні вимоги до таких.
Забороняється безпідставно переміщувати цивільне населення, якщо це не вимагається для їхньої власної безпеки або за особливо вагомими, нагальними військовими причинами.
Нагальні військові причини означають, що основна задача, мета військової операції не може бути виконана без переміщення цивільних осіб з зони її проведення.
Але під час такого переміщення необхідно виконати наступні вимоги:
переміщення повинно здійснюватися не військовими машинами, щоб не піддавати цивільних додатковій загрозі нападу з боку противника;
повинно бути супроводження правоохоронними органами;
встановлена взаємодія з органами місцевого самоврядування, звідки від’їжджає населення з метою збору інформації та попередження крадіжок та грабунку в домівках;
в місцях переміщення повинні бути забезпечені належні умови щодо притулку, гігієни, здоров’я, безпеки, харчування, освіти для дітей, задоволення релігійних потреб;
необхідно вжити всіх заходів для того, щоб члени сім’ї не були відокремлені один від одного; якщо ж все ж так сталось, що сім’я з різних причин розділена, необхідно вжити всіх можливих кроків для полегшення возз’єднання цих сімей;
необхідно враховувати специфічні потреби дітей, зокрема дітей без супроводу, вагітних і годуючих матерів, осіб з інвалідністю та людей похилого віку;
якщо державним органам складно забезпечити щось з вказаних питань, то варто звернутись до гуманітарних організацій.
Після завершення військової операції або зникнення небезпеки, цивільному населенню має бути дозволено повернутися до своїх домівок та надано сприяння в цьому.
Також важливо пам’ятати, що переміщення цивільного населення не повинно здійснюватися з метою уникнути обов’язку дотримання правил щодо пропорційності та запобіжних заходів під час застосування збройної сили, сторони повинні вживати всіх заходів, щоби уникнути необхідності до переміщення цивільного населення.
Коментар. Переміщення цивільних – це правило війни, яке населення України на жаль знає з 2014 року.
Загальні правила були згадані вище, але є і специфічні аспекти вимушеного переміщення, зокрема:
примусове переселення членів однієї етнічної групи з області певної території, щоб її можна було заселити представниками іншої етнічної групи, називається етнічною чисткою. Етнічні чистки заборонені міжнародним гуманітарним правом, але ми можемо спостерігати його ознаки в Україні, особливо щодо АР Крим, де в різний спосіб російською окупаційною адміністрацією примусово переміщується корінний кримськотатарський народ;
витіснення населення з певної території, щоб одна група могла забезпечити житло для своїх солдатів та їхніх сімей, знову ж таки є незаконною. Але це добре знають військовослужбовці ВМС ЗС України, в багатьох з них в їхніх помешканнях наразі проживають військовослужбовці російської окупаційної армії;
“Нагальні військові причини” ніколи не можуть охоплювати випадки виселення цивільного населення з метою його переслідування, але знову ми можемо це спостерігати по всіх районах окупації території України. Вказаному немає ні пояснення, ні виправдання.
13. Мародерство, грабіж та крадіжка
Як ми вже зазначали – під час збройного конфлікту багато загально кримінальних злочинів зазнають сплеску, збільшення. Це стосується і до незаконного привласнення майна то розберемось і з цим
Достатньо часто можна зустріти терміни і поняття, що визначають незаконне привласнення чужого майна, але не завжди вони правильно застосовуються, тому розберемось.
Крадіжка — відбувається без застосування сили і як правило приховано від власників майна.
Грабіж – відкрите викрадення майна з застосуванням сили або залякування чи без такого. Грабіж з погрозою або нанесенням травм середньої або важкої тяжкості класифікується як розбій.
Мароде́рство — викрадення на полі бою особистих речей, що знаходяться при вбитих чи поранених
І хоч класичним воєнним злочином є мародерство, інші, як то крадіжка, грабіж та розбій, що вчинені під час збройного конфлікту, також можуть визначатись як воєнні злочини.
То ж забороняється знищення або конфіскація будь якої власності, що не виправдовується нагальною військовою необхідністю.
Ще раз наголошуємо, що всі вищезазначені дії заборонені та є воєнними злочинами, а саме:
— заборонено грабувати або примусово вимагати чи умисно знищувати майно, що належить цивільному населенню.
— цивільне рухоме та нерухоме майно може бути використане військовими лише у разі нагальної військової необхідності.
— з тіл загиблих, у тому числі солдатів супротивника, не можна брати нічого крім зброї та документів для встановлення особи та передання їхньому командуванню.
— у військовополонених не можна забирати особисті речі, крім зброї, військового спорядження та військових документів.
Щодо останнього конкретизуємо — конфіскація та використання військової техніки, що належить протилежним силам, таких як зброя, боєприпаси та інша військова техніка, не заборонена і є воєнними трофеями.
Коментар. Юридична освіченість. є однією з невід’ємних ознак успішного демократичного суспільства. Коли суспільство чітко знає яка саме відповідальність настає за неправомірні дії та усвідомлює невідворотність покарання, тоді злочинів вчиняється значно менше.
Війна ж показала справжнє обличчя сучасної росії.
За всі роки війни зі сторони російсько-окупаційної армії незаконне заволодіння набуло небувалої масовості. Причому іноді крадії навіть самі не усвідомлюють призначення електричних або електронних пристроїв, викрадення вживаного одягу або навіть білизни. Що вже говорити про коштовні речі.
Неабияк здивувало викрадення українських купонів, які використовувались в Україні в якості грошових одиниць до 1996 року і мабуть в якійсь родині зберігались як сувеніри.
І це тільки найбільш легкі випадки, якщо так можна сказати.
Якщо згадати, що відбувалось на території республіки білорусь у поштових відділеннях після виходу російських військ за межі кордону України, коли вони сотнями кілограм відправляли все награбоване додому – взагалі не можна якось збагнути.
Вищезгадане незаконне заволодіння майном окремими військовослужбовцями російсько-окупаційної армії то тільки тактичний рівень.
Як показав досвід російсько-української війни — армія росії це крадії вселенського масштабу. Мова йде на лише про викрадення особистих речей, а й цілих підприємств, що були переміщені на територію росії. Зерно викрадається тисячами тонн.
Грабують музеї. Вивозять до московії історичну та культурну спадщину українського народу. Все , що не можуть вкрасти – знищують. Наразі Міністерством культури зафіксовано сотні таких епізодів, що за Гаазькою конвенцією, щодо захисту культурної спадщини, також є воєнними злочинами.
Все це ознаки воєнних злочинів, це не гідні вчинки і не мають нічого спільного з військом, яким є військо України.
То ж усвідомлення заборони привласнення чужого майна це ознака професійності армії, її високих моральних якостей, якою і є українське військо.
А все те, що відбувалось, і наразі відбувається на окупованих територіях України, зокрема що стосується незаконного привласнення майна – як то грабунок всього, включно сантехніки та використаної білизни російсько-окупаційною армією то ганебні вчинки, які ми переконані, знайдуть свою класифікацію в кримінальних провадженнях чи національних чи навіть міжнародних інстанціях.
14. Сексуальне насильство
Під час збройного конфлікту, як було вже зазначено, мають місце збільшення кількості всі злочини проти особистості, не виключенням є і сексуальне насильство.
Не повага до особистої гідності, включаючи принизливе поводження, зґвалтування, примусова проституція та будь-яка форма непристойного посягання, є заборонені.
Такі дії суворо заборонені, незалежно від того, здійснюються вони, погрожують ними, чи висловлюються як намір.
Це включає в себе дії, що здійснюються як свідома політика, накази або опосередковані дії проти будь-кого, будь то цивільні особи або представники збройних сил.
Особливе ганебний вчинок з вищезазначеного є зґвалтування, не можна вчиняти зґвалтування або сексуального насильства проти будь-кого.
Хоча міжнародне гуманітарне право надає жінкам такий же захист, як і чоловікам, будь то вони цивільними особами або бійцями але все ж на них звертається більша увага в цьому правилі.
То ж під час війни поважайте жінок, вони мають:
загальний захист – це право на всі основні гарантії, які повинні надаватися всім захищеним особам під час збройного конфлікту;
спеціальний захист – це потреби в охороні здоров’я та допомоги для жінок, які постраждали від збройних конфліктів.
Особливу увагу слід приділяти вагітним жінкам і матерям маленьких дітей, їх слід забезпечувати харчуванням, одягом, лікуванням, евакуацією, якщо це можливо.
Жінки, які в силу різних причин перебувають під вартою, повинні перебувати під безпосереднім наглядом адміністрації зі складу жінок.
Нажаль, інколи може бути сексуальне насильство і над дітьми.
Але діти особливо вразливі до будь-яких форм насильства, особливо сексуального і мають бути предметом особливої поваги і захисту. Тому, діти повинні бути захищені від будь-яких форм непристойного нападу.
Діти повинні бути захищені в будь-який час і повинні користуватися особливою повагою, обумовленою їхнім віком, та їх специфічними психологічними та фізіологічними потребами. Зокрема, діти не повинні утримуватись у тих самих приміщеннях, що й дорослі, за винятком випадків, коли їх тримають у сімейному колі. Існують винятки з цього правила, якщо воно відповідає інтересам дитини.
Також важливо не залишати поза увагою всі акти сексуального насильства, які повинні повідомлятись командуванню, розслідуватися та на які повинні бути накладені покарання.
Коментар. Варто зазначити, що сексуальне насилля може бути не тільки щодо жінок але і до чоловіків, не тільки до цивільних але і військових.
І це не тільки чорне та біле, але і тому є неймовірна кількість відтінків сірого.
Виконання зазначеного правила це безумовно ознака сучасної, європейської армії але не дикої орди, що насунулась на Україну зі сходи. І цьому в підтвердження є неймовірна кількість фактів воєнних злочинів зі сторони російсько-окупаційної армії, особливо по подіям в Бучі-Ірпені-Гостомелі та іншим окупованим населеним пунктам України.
Окрім ознаки професійності це ще і пряма залежність репутації підрозділів, при порушенні його це неймовірне падіння репутації, при не допущенні таких вчинків – підвищення.
15. Захист дітей
Наступна фраза може здаватися пафосною але все ж найкраще, що у нас є то діти, нажаль вони також відчувають на собі всі негаразди збройного конфлікту тому треба зробити все можливе для зменшення впливу збройного конфлікту на них.
Захист дітей розглядається в МГП понад загальний захист, наданий дітям як цивільним. Під час збройного конфлікту діти є особливо вразливими до фізичних і психічних травм через їхній рівень фізичного і психічного розвитку і тому вони більше повинні бути захищені від наслідків і небезпек військових дій.
Як це можна досягнути? Діти повинні:
Мати доступ до освіти, продовольства та охорони здоров’я, а також, по можливості, до спортивних і дозвільних заходів.
Бути захищеними від усіх форм насильства, особливо – сексуального.
Бути тимчасово евакуйовані з районів бойових дій з міркувань безпеки.
Якщо вони відокремлені від своїх сімей, то потрібно якомога швидше надати змогу об’єднатися.
Водночас, бути відокремлені від дорослих, коли вони позбавлені волі, і якщо вони не є членами однієї сім’ї.
Діти не підлягають смертній карі за дії, вчинені під час перебування у віці дитини.
Важливим є питання визначення віку, до якого людина вважається дитиною. Попри те, що в 4-й Женевській конвенції, що була прийнята після Другої світової війни, визначено вік щодо дітей до 15 років, конвенція що присвячена захисту дітей в умовах збройного конфлікту визначає — 18 років. То ж наразі всі гуманітарні організації наголошують, що до 18 років ніяким чином використовувати в бойових діях, вербувати та будь якого асоціативного залучення дітей не може бути.
Навіть згода дитини на добровільне залучення не актуальна та не може бути взята до уваги.
Якщо ж за будь яких умов таке сталося і дитина залучена до бойових дій вона повинна мати змогу відсторонитись від залучення в будь який момент, а командир (начальники) повинні вжити заходів щодо такого припинення.
Одним з важливих аспектів захисту дітей є захист освіти. Тому що відсутність освіти протягом тривалого часу призводить до довготривалих негативних наслідків.
Як же захистити освіту під час збройного конфлікту?
Сторони конфлікту повинні:
Не атакувати школи і університети. Це цивільні об’єкти і як такі захищені від нападу.
І в зворотному напрямі — не використовувати школи та університети для будь-яких військових цілей. Якщо вони використовуються як такі, вони втрачають захист від нападу.
Не базувати військові сили або військову техніку поблизу шкіл і університетів.
Якщо школа або університет використовуються для військових цілей супротивником, сторони конфлікту повинні розглянути всі інші варіанти, перш ніж атакувати.
Не вербувати дітей віком до 18 років.
Не атакувати, не загрожувати, не переслідувати, не викрадати, не вчиняти інших порушень проти студентів, вчителів та інших людей, які беруть участь у освітньому процесі.
Вживати заходів для забезпечення освіти всіх дітей.
Коментар. Керівництво збройних Сил України вживає усіх заходів щодо впровадження європейських, демократичних і врешті решт людяних рішень, що базуються на повазі до прав людини загалом та виконанню Женевських конвенцій зокрема.
Так керівництво ЗС України та командування військових частин усвідомлюють причини заборони залучення дітей, вони дуже прозорі і зрозумілі, адже діти, які безпосередньо беруть участь у військових діях, втрачають захист і можуть бути об’єктом впливу противника.
І навіть більше — діти, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, захищені, але, якщо в іншому випадку вони пов’язані з збройними силами, можуть піддаватися більшому ризику побічного збитку. або можуть поранені під час боїв. Тому всі заходи військово-патріотичного виховання проводяться поза межами військових об’єктів, особливо в районах ведення бойових дій.
Також, залучення громадян України до військової служби можливо тільки по досягненню ними 18 річного віку, що чітко визначає Закон України “Про військовий обов’язок і військову службу”.
По можливості, коли дозволяє поточна обстановка, на строкову військову службу керівництво держави намагається здійснювати призов навіть і старшим віком.
Зазначені дії та рішення керівництва ЗС України та командирів всіх рівнів повністю узгоджуються з вимогами Міжнародного гуманітарного права.
Наостанок зазнавимо, що всі вказані правила потрібно не тільки декларувати , а впроваджувати ці правила на практиці. Поважати їх, навіть якщо ворог так не вчиняє.
Також, додаймо ще інформації щодо інтерактивного вивчення норм Міжнародного гуманітарного права.
Ми вже звертали вашу увагу на два додатки “Я поважаю правила війни” та “У війни теж є правила” від міжнародних гуманітарних організацій, які можна встановити на смартфон та оновлювати свої знання.
Черговий застосунок – це програма від Міжнародного комітету Червоного хреста, в якій також зібрані основні керівні документи, їх поснення та трактування. Щоправда в налаштуваннях немає змоги встановити українську мову інтерфейсу але є англійська, то ж можна і вивчати МГП та вдосконалювати знання англійської мови або в найгіршому варіанті російська – щоби не забути мову ворога.
16. Медичний персонал, шпиталі та амбулаторії
Основні положення МГП першочергово з’явились саме щодо надання медичної допомоги, то ж розглянемо основні положення.
Захисні емблеми. Всі медичні місії, будівлі, транспортні засоби та персонал мають свої емблеми, які захищені від нападу та повинні поважатись.
Характерні емблеми Женевських конвенцій якими є червоний хрест / півмісяць / кристал використовуються для позначення медичного та релігійного персоналу та об’єктів, які мають право на спеціальний захист.
Ці емблеми вказують на те, що об’єкт або транспортний засіб чи особа, що використовують його, працюють тільки в медичних / релігійних функціях. Також ці емблеми використовуються МКЧХ.
Варто пам’ятати , що захист, наданий використанням відмітних символів, завершується, якщо позначення використовується для неналежних цілей. Наприклад, якщо транспортний засіб використовується для перевезення комбатантів, озброєння та військової техніки. Такі транспортні засоби можуть бути вражені після завчасного попередження і це наражає на небезпеку поранених, яких будуть згодом транспортувати цим транспортом. Тому неправомірне використання емблем є незаконним
Медичний персонал. Медичний персонал — це військові або цивільні особи, призначені стороною конфлікту виключно в медичних цілях. Таке призначення може бути постійним або тимчасовим.
Медичний персонал повинен поважатися і захищатися за будь-яких обставин, але вони також можуть втрачати такий захист, якщо вчиняють шкідливі для противника дії – безпосередньо ведуть бойові дії.
Військовослужбовець-медик, який потрапив у полон, має бути повернений, за винятком, якщо це не потрібно для виконання медичних обов’язків у полоні. Тому наразі утримання медиків, які потрапили в полон до російсько-окупаційної армії, та не повернення їх до України – це яскравий воєнний злочин.
Медичні підрозділи та транспорт. Медичні підрозділи та транспортні засоби не повинні бути об’єктом нападу, за винятком, коли вони використовуються для виконання дії поза їхніми гуманітарними обов’язками, які є шкідливими для противника. Наприклад, коли медичні автомобілі використовуються для перевезення особового складу , тим більш – коли для перевезення озброєння та боєприпасів. В таких випадках захист припиняється, і після належного попередження та розумного терміну на відповідність може бути застосована зброя по ньому.
Медичні підрозділи повинні, по можливості, розташовуватися таким чином, щоб напади на військові цілі, які є поруч — не загрожували їм.
За жодних обставин медичні підрозділи або транспортні засоби не повинні використовуватися в спробі захистити військові цілі від нападу бо вказане може бути класифіковане як “живий щит”
Озброєння медичного персоналу і транспорту. Медичний персонал може бути озброєний стрілецькою зброєю і може використовувати її для захисту себе або поранених і хворих під час догляду за ними.
Медичні транпортні засоби не повинні мати встановленої на них важкої зброї – кулемети, гранатомети, гармати, щоби не сплутати медичні транспортні засоби з бойовою технікою.
Гуманітарні медичні організації. Інші гуманітарні організації, які надають медичні послуги, не мають права використовувати відмінні символи, але ті, хто надає неупереджену медичну допомогу, повинні поважатися.
Багато таких організацій мають свої символи і виконують медичні та інші гуманітарні функції.
Коментар. Безумовно захист медичного персоналу, шпиталів та амбулаторій то важлива складова поведінки під час збройного конфлікту.
Варто згадати, що саме з надання медичної допомоги почалась діяльність Міжнародного комітету Червоного хреста ще в 19 столітті. Основна думка не змінилась з тих пір – треба надавати медичну допомогу усім учасникам збройного конфлікту.
І при тому не тільки поранені комбатанти, що не беруть участі в збройному конфлікті та цивільні, не підлягають нападу. Але і медики, медичні транспорти та медичні установи не можуть бути атаковані.
Звісно згадані складові повинні відповідати певним вимогам щодо емблем, заборони застосування медиками та транспортними медичними засобами певного озброєння. Заборони використання медичних транспортних засобів не за призначенням
І всі ці вимоги безумовно виконують медики, що Збройних Сил України, що волонтерських медичних ініціатив, яких за часів війни у нас зібралось достатньо багато. А також, ці вимоги відомі і міжнародним медичним організаціям, що представлені на лінії зіткнення.
Разом з тим, попри те, що ці вимоги визначені міжнародними конвенціями, підписані та навіть ратифіковані нашим ворогом – російською федерацією, маємо десятки випадків цілеспрямованого нападу що на медиків, що на транспортні медичні засоби, що на медичні установи.
Це мало місце на першому періоді війни але в рази збільшилось на новітньому етапі з лютого 2022 року, коли вражаються не тільки військові медичні об’єкти але і завідомо цивільні, які точно не приймають участі в збройному конфлікті.
Все це є ганебними вчинками, ознакою середньовічної орди, а не армії що має власну гідність.
Тому виконання правил війни, особливо всього, що пов’язано з захистом медицини, то ознака сучасної професійної армії, якою і є, я в це щиро вірю — Збройні Сили України.
То ж медичні місії повинні поважатися та бути захищеними. У свою чергу вони не можуть використовуватись не за призначенням.
Медична допомога є складовою більш широкого поняття – гуманітарної допомоги, про це ми поговоримо в наступній частині.
17. Гуманітарна допомога
З латини homo – “людина”, humanus – “людяний”, humanitas – “людяність”, то ж поговоримо про людяність в умовах війни, а саме – гуманітарну допомогу.
Під час надзвичайних ситуацій, катастроф, і особливо – збройних конфліктів цивільному населенню може бути надана допомога через неупереджені гуманітарні організації.
Ця допомога може включати — продукти харчування, воду, притулок, одяг, медичну допомогу, як різновид медичної – психологічну підтримку. Інколи навіть освітні проекти з ведення підприємницької діяльності по вирощуванню продуктів харчування рослинництва та тваринництва.
При наданні гуманітарної допомоги не можуть бути будь які дискримінаційні переваги виходячи з політичних вподобань, пріоритети можуть базуватись виключно на потребах цивільного населення. Але пріоритет може надаватись дітям, вагітним жінкам та людям з інфвалідністю.
Неупередженість гуманітарної організації означає, що вона не бере участь у збройному конфлікті і повторимось — надають допомогу виходячи лише з потреби цивільного населення
Такі гуманітарні організації можуть біти як міжнародні, так і вітчизняні або місцеві.
Доступ до районів лиха або збройного конфлікту звісно повинен бути контрольований але для гуманітарних організацій не може бути відхилений на довільних підставах.
Разом з тим, сторони конфлікту можуть здійснювати нагляд за наданням гуманітарної допомоги, щоб гарантувати, що вони насправді гуманітарного характеру, неупереджені та недискримінаційні.
Також, сторони конфлікту не повинні відволікати гуманітарну допомогу для використання в своїх інтересах. Іншими словами використовувати гуманітарну допомогу для потреб збройних формувань – заборонено. І що зокрема яскраво спостерігається в підрозділах т.зв лнр/днр
Доступ до потерпаючих районів не тільки не можна забороняти, а навпаки – сприяти та забезпечувати персонал гуманітарних місій у виконанні своїх завдань.
Обмеження у переміщенні може бути тільки тимчасовим за нагальної воєнної необхідності та з метою забезпечення безпеки представників гуманітарних організацій.
Навіть більше — якщо поточні бойові дії не заважають, то інформувати керівника гуманітарної місії про безпечний маршрут до місця надання гуманітарної допомоги, якщо така інформація є доступною.
Ну і звісно в районах збройного конфлікту варто знати ті організації, які ведуть свою діяльність.
Коментар. Захист цивільного населення це одна з найважливіших задач ЗС України під час ведення бойових дій.
Вказане реалізовано не тільки декларативно — керівними документами ЗС України, але створено навіть спеціальні підрозділи – саме підрозділи цивільно-військового співробітництва, основною задачею яких є надання гуманітарної допомоги цивільному населенню всіма доступними методами і способами.
Здавалось би ніби не зовсім притаманна задача як для військових але ми чітко розуміємо, що збереження цивільного населення особливо під час ведення бойових дій та надання йому гуманітарної допомоги це точно призводить до покращення іміджу ЗС України як у нас в країні так і за кордоном.
І це ми відчували по всій лінії зіткнення, свого часу – Станиця, Щастя, Світлодарська дуга, Авдіївка, Мар’їнка-Красногорівка, Волноваха та Маріуполь і Широкіне
Тому, це наші люди, наша війна і ми не кинемо наших людей.
18. Не взаємність
То ж одне з складних правил Міжнародного гуманітарного права – не взаємність або не відповідь на неправомірні дії противника.
Це правило визначає, що повага до законів війни не залежить від протидіючої сторони, яка дотримується, чи не дотримується тих самих правил. Закони війни повинні поважаться завжди, незалежно від дій противника.
Якщо ворог обстрілює школи на нашій території то це не підстава, щоби наші війська обстріляли школу на не підконтрольній, звісно, якщо вона не перетворена на об’єкт, що втратив свій захист в наслідок використання у військових цілях противником.
Якщо ворог використовує заборонену зброю проти наших військ, як то запалювальну зброю чи то не керовані протипіхотні міни то це не підстава, щоби ми вчиняли так само.
В цьому правилі застосовується таке поняття як репресії.
Репресія є навмисним, свідомим порушенням МГП, яке здійснюється після того, як сторона, яка постраждала, сама починає здійснювати незаконні дії, як правило з метою залякування місцевого населення.
Репресії є неефективними при зупинці порушень МГП, і вони, як правило, загострюють ситуацію, призводять до ескалації, а не вирішують ситуацію.
Не можна виправдовувати свої неправомірні дії порушеннями зі сторони противника.
Більш того, в міжнародному кримінальному праві порушення МГП, вчинені у відповідь на попередні порушення з боку супротивника, не вважаються допустимими та не є обставиною, що звільняє від відповідальності чи пом’якшує її. Такі аргументи щодо порушення МГП у відповідь на порушення з протилежної сторони неодноразово висувалися перед Міжнародним кримінальним трибуналом для колишньої Югославії. Проте Апеляційна палата Трибуналу відкинула таку позицію захисту і визнала обвинувачених винними у вчиненні воєнних злочинів.
Одним з найбільш вражаючих прикладів практичного застосування цього правила є вчинок отця Дмитра Поворотного під час забирання українських воїнів з окупованої території, що загинули в далекому 2015 році на Луганщині.
Коментар. Звісно, що під час бойових дій переповнює лють, ненависть до ворога за зруйноване мирне життя в Україні та загиблих цивільних мешканців та побратимів по зброї, за катування наших полонених.
Здається, що випустити ту злобу на полонених то нормальне явище але тільки на перший погляд, потім безумовно соромно за вчинене.
Ті хто не перший рік на війні і мають свій власний воєнний досвід одностайно підтримують думку – полонених брати треба, брати живими-цілими, не відповідати беззаконням на беззаконня. Людяне ставлення до полонених, не відповідь на не правомірні дії противника врешті решт.
Не на завтра, не відразу але згодом впливають на противника і дають можливість повернути нам наших полонених живими.
Ми розглянули основні положення міжнародного гуманітарного права, і заключне правило – спонукання до виконання правил війни або чого ж все ж таки це важливо, своєрідне підбиття підсумків, ми розглянемо в крайньому ролику нашого освітньої частин проекту.
19. Спонукання до виконання та відповідальність
То ж заключне правило курсу з Міжнародного гуманітарного права – спонукання до виконання або іншими словами – чому ж варто виконувати правила війни.
Як ми вже неодноразово зазначали — повага та дотримання вимог МГП є відображенням дисципліни та професіоналізму армії, моральності та людяності.
Хоч в деяких випадках може здаватись, що миттєва перевага може бути отримана через порушення МГП, досвід протягом усієї історії ведення війн свідчить, що порушення шкодять репутації, ставлять під загрозу виконання поставлених задач, підрозділи втрачають авторитет, мораль знижується.
Дисциплінована армія не порушує правила війни, і відповідно — не вчиняє воєнні злочини.
Відповідальні та професійні командири не видають протизаконних наказів, не вступають у протиправну поведінку. Вони вживають усіх розумних заходів для забезпечення того, щоб їхні підлеглі не порушували норм МГП.
Слід дотримуватися МГП, навіть якщо ваш противник цього не робить.
Якщо ви вважаєте, що МГП порушується, необхідно вжити відповідних заходів для припинення незаконних дій — якщо ви в змозі зупинити порушення, негайно вживайте заходів для виправлення ситуації. Якщо ви не в змозі зупинити порушення, повідомте про подію найближчому командиру, який може вжити відповідних заходів.
Всі порушення норм МГП фіксуйте та повідомляйте про це вашому командному складу або нейтральній третій стороні, як то МКЧХ.
Варто пам’ятати, що командири відповідають за свої рішення та вчинки підлеглим, треба бути професіоналом та гарантувати, що команди та розпоряджекння є законними.
Командири та начальники можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за воєнні злочини, скоєні підлеглими, якщо вони знали або мали підстави знати, що підлеглі збираються чи вчиняють такі злочини і не вживають усіх необхідних і розумних заходів, щоб запобігти їх здійсненню
У свою чергу кожен має обов’язок не підкорятися явно незаконним наказам чи розпорядженням, що доречі визначено і Загальновійськовими статутами ЗСУ.
Явно незаконними наказами є зокрема — бити, катувати або вбивати затриманих осіб, проводити репресії проти цивільного населення.
Все що ми з вами розглядали це є правила війни і порушення їх може класифікуватись як воєнні злочини.
Воєнні злочини — це серйозні порушення законів, що застосовуються у збройних конфліктах, які призводять до індивідуальної кримінальної відповідальності.
Відповідальність за воєнні злочини має свої особливості:
не можливість амністії – особи, що вчинили воєнні злочини не підлягають амністії;
екстереторіальність — особи, що вчинили воєнні злочини наприклад в Україні, можуть бути притягнуті до відповідальності в інших країнах, якщо їх провина буде доведена;
відсутність терміну давності – за воєнні злочини людина може бути засуджена через будь який час після його вчинення.
Як же впроваджувати норми МГП, інтегрувати їх в повсякденну діяльність?
Правила повинні бути інтегровані в національні нормативно-правові акти, і у нас таке є – закони України, Загальновійськові статути ЗСУ, наказ МОУ, наказ командувача СВ ЗСУ вимагають їх виконання.
Правила повинні бути включені в освіту – і у нас таке є – вивчення правил МГП включено до бойової (оперативної) підготовки особового складу ЗСУ
Правила повинні переходити до обладнання, певного озброєння або засобів ведення війни – і сучасна українська армія набуває таких засобів, зокрема і тих, які надають нам наші партнери.
І повинні бути певні санкції або стягнення за порушення норм МГП – і вони у нас є в Кримінальному кодексі України.
То ж спонукальними мотивами виконання МГП є ознака професійності (так, інколи складніше але професійніше), це економічний прагматизм (за нормами МГП дійсно дешевше вести бойові дії), це підвищення іміджу чи репутації наших підрозділів що в країні, що за кордоном.
Також варто пам’ятати про можливість кримінальної відповідальності за скоєне.
Після низки наших матеріалів ми переконані, що ви особисто підвищили свою обізнаність з Міжнародного гуманітарного права або правил війни, а загалом наші ЗС України завдяки цьому проекту стали більш професійними, якими і повинна бути армія сучасного, європейського суспільства.
Джерела, де розміщенні вищезазначені матеріали
Окремий плей-лист ЦТРС МОУ “Право знати”
https://www.youtube.com/playlist?list=PL57tjKWaBro3R_SKq2B4GoZ8Jjj-noF1s
Окремий розділ сайту Армія-ФМ Право знати”
https://www.armyfm.com.ua/ua/%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE-%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8/
#Підготовка населення до ТрО #тероборона #ТериторіальнаОборона #НаціональнийСпротив #ЗСУ #ТрОЗСУя
ПРИЄДНАТИСЯ
Скориставшись даними, наведеними на цій сторінці, кожен з вас зможе з легкістю знайти контакти Сил територіальної оборони Збройних сил України у своєму регіоні. Відповідні дані відкриються при натисканні на конкретну область на карті. Так ви зможете дізнатися адресу, контактні телефони та електронну пошту ТрО свого міста.
Дані наведені для кожного міста області. Зверніть увагу: у зв’язку з нестабільною ситуацією в Україні, деякі дані можуть бути неактуальними. Для уточнення інформації рекомендуємо зв’язатися з представниками ТрО своєї області (району) за телефоном або звернутись на гарячу лінію Сил територіальної оборони Збройних Сил України.