Розвідувальна засідка
Розвідувальна засідка – це спосіб ведення розвідки що полягає в завчасному і прихованому розташуванні розвідувального органу на очікуваних або ймовірних шляхах руху противника для раптового нападу на нього з метою захоплення полонених, документів, зразків ОВТ, спорядження і відході в заздалегідь намічений район збору.
Засідка також може проводитися з метою нанесення втрат живій силі і бойовій техніці противника.
Існує два основних варіанти проведення засідки – підготовлена і миттєва.
Підготовлена засідка це запланований спеціальний захід на відомих маршрутах пересування противника (НЗФ). При організації підготовленої засідки розвідувальний підрозділ (група) завчасно, приховано розташовується на розвіданому чи передбачуваному маршруті руху противника.
При виявленні пересування противника, у відсутності часу для про-ведення підготовленої засідки, він може знищуватися проведенням миттєвої засідки.
Миттєва засідка це спосіб дій розвідувального підрозділу (групи), коли він відразу, приховано розташовується на шляху руху виявленого ним противника, а потім раптово нападає на нього. Особливістю миттєвої засідки є обмежений час (до декількох десятків секунд) на організацію засідки. Включає оцінку обстановки, прийняття рішення (визначення порядку дій) і постановку завдань. Успіх миттєвої засідки, насамперед, залежить від підготовки особового складу в проведенні подібних заходів.
Для скорочення часу, необхідного на влаштування засідки, в підрозділі завчасно повинні бути призначені і підготовлені групи (підгрупи).
Засідки можуть бути:
- з вогневим впливом (може застосовуватися стрілецька зброя, гранатомети, гранати, мінно-вибухові засоби і тощо) для знищення (виводу з ладу) живої сили і техніки противника. Групи (підгрупи) розміщуються від декількох десятків до кількох сотень метрів від місця влаштування засідки.
Засідка з вогневим впливом може проводитися:
- з захопленням полонених, документів, зразків озброєння і техніки;
- з нанесенням противнику тільки вогневого ураження, в том числі і комплексного (із застосуванням авіації та артилерії);
- без вогневого впливу або із застосуванням тільки безшумної зброї – для захоплення одиночних військових (невеликих груп) або автомашин противника. Групи (підгрупи) розташовуються в безпосередньої близькості від місця влаштування засідки.
Влаштування та проведення засідок
При проведенні засідки бойовий порядок розвідувального підрозділу (групи) може складатись із груп (підгруп) (рис. 1):
група (підгрупа) нападу (вогнева) – для знищення противника вогнем із стрілецької зброї, гранатометів і ручними гранатами;
група (підгрупа) захоплення (огляду) – для безпосереднього нападу на противника з метою захоплення полонених, документів, зразків озброєння і техніки, а також для огляду місцевості в зоні ураження противника. В разі нападу на одиночних солдатів чи офіцерів противника на одного захоплюваного полоненого призначається звичайно два розвідники;
підгрупа мінування – для влаштування мінно-вибухових загороджень на вибраних ділянках місцевості (дороги) та підриву їх в точно визначений момент часу, мінуванні вірогідних шляхів відходу противника і підходу його резервів, знищення (мінування) захопленого озброєння, боєприпасів і техніки противника;
група (підгрупа) вогневого забезпечення – для прикриття вогнем дій інших груп (підгруп) в ході нападу і при відході їх після виконання завдання, а також заборони виходу противника до місця проведення засідки з тилу. Вона може розташовуватися на флангах і в глибині засідки, та своїми діями не давати противнику можливості вийти із зони ураження або провести контрзасадний маневр;
підгрупа спостереження або окремі спостерігачі – для своєчасного попередження про наближення противника до місця засідки. Спостерігачі можуть в обговорених командиром випадках самостійно знищувати головний або тильний дозори противника. В состав підгрупи спостереження можуть призначатися снайпери.
Вибір місця для влаштування засідки.
Вибір місця для влаштування засідки та маршрути виходу до нього здійснюється по карті, аерофотознимку і уточняються на місцевості в ході рекогносцировки або після виходу до місця проведення засідки.
Найбільш зручними місцями для влаштування засідки можуть бути:
По тактичному признаку:
імовірні маршрути (шляхи) руху, які регулярно використовуються противником (бойовиками НЗФ);
джерела водопостачання, особливо в засушливу пору року і в жарких регіонах;
шляхи підходу до населених пунктів і дороги між населеними пунктами, які не контролюються своїми військами;
місця, де змінюється місцевість або є в наявності важкодоступні лінійні перешкоди, наприклад кромка лісу, горна гряда, яр і тощо;
маршрути до районів зосередження підрозділів противника (загонів НЗФ) і самі райони які займаються противником (бойовиками) в ході проведення військових операцій (зачисток) нашими військами;
шляхи відходу з місця своїх засідок, неприкриті стики між частинами і підрозділами своїх військ при проведенні ними військових операцій.
По умовам місцевості:
вигін доріг (по зовнішньої стороні);
ділянки доріг (троп) в горах з крутими підйомами, обривами і карнизами, пошкодженими ділянками дорожнього покриття. Об’їзди зруйнованих ділянок дороги і дорожніх споруд (мостів, тунелів, шляхопроводів і тощо);
перевали, узькі долини, ущелини, яри;
лісні просіки, проходи між болотами, озерами и другими важкодоступними ділянками місцевості;
броди і переправи.
Місце, яке обрано для влаштування засідки, повинне забезпечувати надійне маскування особового складу, можливість максимально найближчого розміщення групи (підгрупи) захоплення до місця передбаченої зупинки машини (підрозділу) противника, можливість відкриття вогню групою (підгрупою) нападу із відстані 50-100 м і прихованого відходу після виконання завдання, а для групи (підгрупи) вогневого забезпечення – кращий огляд підступів до місця засідки на напрямку імовірного підходу противника.
Розміщення груп (підгруп) визначається в основному місцем, яке вибрано для зупинки (знищення) головної машини (БМ) противника.
При постановці задачі (у бойовому наказі) командир підрозділу (групи) вказує:
склад, положення і характер дій противника (об’єкта засідки);
задачу підрозділу (групи), місце і час проведення засідки;
задачі груп (підгруп), їх склад, місця розміщення і порядок дій при появі противника, в момент захоплення полонених, документів і зразків озброєння, а також після виконання завдання;
порядок і маршрути відходу, пункти збору після виконання завдання і час їх роботи;
час готовності до виконання завдання;
сигнали оповіщення, управління, взаємодії та порядок дій по ним;
своє місце і заступника.
Крім того вказується порядок евакуації поранених і виносу вбитих, а також доставки полонених, захоплених документів, зразків озброєння і бойової техніки і порядок дій підрозділу при виявленні засідки противником, а при необхідності, хто, де і які загородження готує (встановлює).
Дії підрозділу (групи) в засідці.
Розміщення груп (підгруп).
Віддавши бойовий наказ та переконавшись в правильності з’ясування підлеглими поставленого завдання, командир підрозділу (групи) дає команду на заняття місця засідки групами (підгрупами) (рис. 2) відповідно до отриманого завдання.
Група (підгрупа) нападу розміщується в зручному місці для обстрілу противника.
Група (підгрупа) захоплення розміщується в безпосередній близькості від місця зупинки противника (на видаленні кидка гранати. Групу захоплення розміщує особисто командир підрозділу (групи), визначає вогневі позиції особового складу, порядок висування групи (підгрупи) до об’єкту і її прикриття, порядок відходу.
Група (підгрупа) вогневого забезпечення займає позицію в місці, яке дозволяє проглядати шляхи підходу противника і забезпечує можливість участі в знищенні його основних сил та засобів, разом з групою (підгрупою) нападу.
У всіх випадках розміщення груп (підгруп) повинне виключити можливість взаємного вогневого ураження.
Командир підрозділу (групи) з засобами зв’язку розміщується в місці, яке дозволяє надійно управляти підрозділом (групою) в момент дій групи (підгрупи) захоплення.
З метою маскування місця засідки всі сліди, а також інші ознаки, по яких противник може знайти підрозділ (групу), що знаходиться в засідці, повинні бути ретельно замасковані чи усунуті. При наявності часу і умов місцевості на імовірних шляхах руху противника (НЗФ) можуть бути встановлені чи підготовлені загородження (включаючи і мінні) і різного роду перешкоди, наприклад натягування дроту поперек дороги, псування мостів, влаштування завалів на лісових дорогах і тощо. Цю роботу звичайно виконують підгрупа мінування та спеціально призначені солдати і сержанти під безпосереднім керівництвом командира підрозділу (групи). Створені на імовірних шляхах руху противника перешкоди і загородження повинні виглядати природно, щоб не викликати в нього підозр. Особовий склад підрозділу (групи), що розташувалося в засідці, повинний додержувати найсуворішої дисципліни і маскування.
Система вогню.
Система вогню підрозділу (групи) в засідці будується з урахуванням нанесення противнику в короткі строки максимальних втрат, перш за все, в зоні ураження. Вона будується з урахуванням вогневих можливостей зброї підрозділу (групи), підтримуючих засобів, їх тісної взаємодії в поєднані з мінно-вибуховими засобами і природними перешкодами.
Система вогню в засідці включає:
зону суцільного багатошарового вогню з усіх видів зброї – зону ураження;
сектори і ділянки зосередженого вогню підрозділу (групи) для прикриття флангів і тилу засідки;
підготовлений маневр вогнем в цілях його зосередження в короткі строки на будь-якому загрозливому напрямку або ділянці;
ділянки загороджувального, зосереджуваного вогню і вогню по окремим цілям підтримуючої артилерії.
При організації системи вогню в засідці необхідно вказати кожній групі (підгрупі) (розрахунку – трійці, парі) і окремим вогневим засобам:
місце в бойовому порядку підрозділу (групи) і ступінь обладнання вогневих позицій;
основний і додатковий сектори стрільби;
зону ураження противника – основну ділянку зосереджуваного вогню;
додаткові ділянки зосереджуваного вогню;
небезпечні напрямки ведення вогню;
сигнали відкриття, припинення і переносу вогню;
запасні вогневі позиції і ступінь їх обладнання.
Зв’язок.
Необхідно дублювати радіозв’язок іншими способами, наприклад, умовними сигналами (візуальними, звуковими, світловими). Командир підрозділу (групи) повинен особисто переконатись, що всі засоби радіозв’язку в справному стані. Система зв’язку в засідці повинна бути надійною. Необхідно розробити систему сигналів, яка дозволить управляти підрозділом (групою) вдень і вночі. З початком засідки використовувати їх, як для зв’язку в нутрі підрозділу (групи), так и для виклику авіації, вогню артилерії, для подавлення резервів противника або прикрити відходу.
До початку засідки необхідно зберігати радіомовчання або використовувати тільки закриті канали радіозв’язку, в крайньому випадку, допускається робота на відкритих каналах зв’язку з використанням переговорної таблиці.
Час доби.
Засідку вдень рекомендується проводити маючі перевагу над противником. При проведенні засідки в нічних умовах забезпечується скритий вихід в район проведення засідки, розташування підрозділу (групи) і відхід після проведення засідки. При проведенні нічної засідки необхідно виконувати наступні правила:
при використанні освітлюваних патронів відключати нічні приціли або користуватися діафрагмою. Крім того, можуть використовуватися інші прийоми освітлення і осліплення противника від кишенькових ліхтариків до світлозвукових гранат. Потрібно переконатись, що кожний розвідник знає порядок використання освітлювальних засобів;
при нелінійному розташуванні засідки необхідно обмежити кожній групі (підгрупі) та кожному стрілку сектори стрільби кілочками, вбитими в землю. Це потрібно для того, щоб в темноті не потрапити під свій вогонь;
ніхто з беручих участь в засідці не повинен рухатися до команди — всі рухи вночі небезпечні;
для проведення засідки в нічний час не менше половини особового складу повинно мати нічні приціли і прибори спостереження, в противному випадку засідка проводиться при умовах штучного освітлення місцевості.
Очікування и готовність до дій.
Вдала засідка потребує хитрощі, терпіння і великої обережності.
Кожна група (підгрупа) зобов’язана добре знати:
де розташовані інші групи (підгрупи);
свої сектори вогню;
небезпечні напрямки ведення вогню своїх груп (підгруп);
підтримувати з сусідніми групами надійний зв’язок.
Більшості засідок передує довготривале очікування, котре може тривати от декількох годин до доби і більше. Вогнева позиція обладнується настільки комфортною, наскільки це можливо. Скільки розвідники будуть знаходитися в засідці, залежить від того, коли і де проводиться засідка. Холодною зимньою ночію розвідники не зможуть знаходиться в засідці тривалий час без прийняття мір по обігріву особового складу.
Як би довго розвідники не знаходились в засідці, кожний розвідник повинен бути готовим до активних дій, незалежно від того спостерігає чи він або відпочиває. Якщо цього не зробити, то концентрація уваги зменшиться. Потрібно встановити порядок чергування на місці засідки. Це необхідно для відпочинку (сну), обігріву взимку і прийому їжі особовим складом, якій знаходиться на дньовці (базі).
Вогневе ураження.
Про підхід противника до місця влаштування засідки командира підрозділу (групи) попереджує командир групи (підгрупи) вогневого забезпечення або спостерігачі, які доповідають склад підрозділу противника, якій наближається, шикування колони, дистанцію між машинами, наявність і тип дозорної машини. Командир підрозділу (групи) в залежності від складу противника, якій наближається, вирішує, проводити засідку чи пропустити колону, якщо наявні сили або місце засідки не дозволяє відкрити вогонь одночасно по всій колоні.
Якщо противник вислав розвідувальний патруль, його пропускають, одночасно призначивши засоби для його знищення. Вогонь по ньому відкривається з першим пострілом по колоні (головній машині колони).
Вогонь відкривається по команді командира підрозділу (групи) або по досягненню головою колони (головною машиною) заздалегідь обраного орієнтира (місцевого предмету).
Необхідно бути обережним у виборі сигналів на відкриття вогню. Ніхто не повинен відкривати вогонь без сигналу або поки противник не помітить засідку. Командир знаходиться в групі захоплення і повинен спостерігати противника в момент подачі команди на його ураження. Ніколи не починайте засідку криком ”Вогонь”, освітлювальною ракетою або пострілом вгору, кожний, із цих способів дає противнику шанс укритися та випередити розвідників у відкритті вогню.
Якщо ви командуєте засідкою, то почніть її:
вибухом міни МОН-50 або фугасу;
прицільним вогнем з кулемета, РПГ або РПО;
прицільним пострілом зі снайперської гвинтівки по найбільш важливій цілі.
Командир і той хто перший стріляє (здійснює підрив) повинні бачити друг друга.
Весь склад груп (підгруп) нападу і захоплення повинен одночасно відкрити вогонь. Якщо необхідно якусь машину тільки пошкодити, то робиться це засобами групи захоплення за рішенням командира підрозділу (групи). Підгрупа мінування підриває міни МОН-50 і фугаси. Прикриваються шляхи, відходу противника із зони ураження та зворотній бік дороги мінами МОН-50 і ОЗМ-72, використовується загороджувальний вогонь підствольних гранатометів. Таким чином, підрозділ (група) будує “молот і ковадло”: з одного боку – вогонь стрілецької зброї, з іншого боку – вибухи мін і розриви гранат. Група вогневого забезпечення бере участь у нападі тільки при необхідності, якщо в складі колони противника 3-4 машини, або колона розтяглася, і до моменту відкриття вогню замикаюча машина не може бути уражена групою нападу. У цьому випадку група вогневого забезпечення відкриває вогонь по замикаючій машині. Особовий склад, що вискакує із БМ (автомобілів), знищується вогнем зі стрілецької зброї. Військові, що встигнули вискочити з машин, та укрилися в кюветі або за машинами, знищуються фланговим вогнем групи нападу. У ході вогневого ураження противника із засідки необхідно періодично на короткий час переривати стрільбу та “ловити тишу”, спостерігаючи за місцевістю в районі засідки. Противник, якій чинить опір або який здійснює спробу відійти – знищується. Тому що здійснив відхід, противник може як перегрупуватися або викликавши допомогу провести контрзасадний маневр або блокувати підрозділ (групу).
Автоматник перший магазин витрачає прицільними чергами, а наступні – прицільними одиночними пострілами. Вогонь довгими чергами рекомендується тільки в лісовій місцевості коли відстань між противником і розвідником не перевищує 40 метрів, розвідник його не спостерігає, а тільки чує крики і стрілянину.
Кулеметники (кулеметник) розташовані на флангах засідки вражають противника перехресним вогнем (рис. 3). Перша черга повинна бути довгою, але прицільною – “злою”, уздовж усієї колони противника або по місцю його найбільшого скупчення. Якщо у групи один кулемет, його потрібно розмістити на фланзі засідки, протилежному від очікуваного напрямку руху противника.
Снайпер може знаходитися поруч із командиром, займати окрему вогневу позицію або використовуватися в якості спостерігача. Якщо снайпер займає окрему вогневу позицію (рис. 4), віддалену від основних сил засідки, його повинна прикривати підгрупа забезпечення або спеціально виділені розвідники (розвідник). Снайперську пару в засідці потрібно розміщувати на деякому видаленні від підрозділу (групи) і ставиться їй окреме завдання. Снайпер у першу чергу поражає найбільш важливі і небезпечні цілі самостійно або за вказівкою командира.
Підствольні гранатомети можуть використовуватися для знищення противника в зоні ураження і прикриття відходу підрозділу (групи).
З початком кидка групи (підгрупи) захоплення група (підгрупа) нападу може вести вогонь по противникові, що відходить, у секторі, що виключає ураження групи (підгрупи) захоплення, і тільки по команді командира групи (підгрупи). Група (підгрупа) захоплення раптово і стрімко нападає на противника і захоплює полонених, документи, зразки озброєння і бойової техніки. Для нападу на противника призначаються солдати і сержанти, фізично сильні, спритні і рішучі, що володіють прийомами нападу на озброєного противника. Захопивши полоненого, група (підгрупа) захоплення відходить.
Противник, якій чинить опір або який здійснює спробу відійти — знищується. Тому що здійснив відхід, противник може як перегрупуватися або викликавши допомогу провести контрзасадний маневр або блокувати підрозділ (групу).
Дії підрозділу (групи) в разі огляду результатів проведення засідки.
Припинивши стрільбу, кожний повинен бути зосередженим і готовим у будь-який момент знову відкрити вогонь. Потрібно уважно спостерігати за пораненим противником, бути обережним, він ще може вчинити опір. Командиру підрозділу (групи) необхідно переконатися, що у вказівках по взаємодії він передбачив усе. Вин повинен переконатися, що в зоні ураження все мертво, тільки після цього можливо випускати групу (підгрупу) огляду. Доцільно групу (підгрупу) огляду озброювати безшумною зброєю, тоді будь-який чутний постріл буде належати противнику. Розвідники групи (підгрупи) огляду працюють парами або трійками. Краще коли група (підгрупа) бере участь у вогневому ураженні противника або виділяється зі складу групи (підгрупи) нападу (тобто розвідники спостерігали противника в ході бою). Для огляду групі (підгрупі) огляду виділяється ділянка місцевості. Її дії прикриває весь особовий склад підрозділу (групи). Розвідники повинні рухатися так, щоб не потрапити під вогонь своїх, що прикривають їх, краще від одного флангу до іншого або від центру до флангів двома парами (трійками). Місцевість у районі засідки, противник, його речі і ОВТ повинні бути ретельно обстежені. Документи, виявлені при огляді убитих і машин, вилучаються. Нові зразки озброєння і бойової техніки забираються. Умовні знаки (емблеми) на бойовій техніці противника фотографуються, чи замальовуються. Звичайно командир знаходиться разом з групою огляду.
Вночі не рекомендується проводити огляд противника, тому що зберігається високий ступінь ризику потрапити під вогонь противника або своїх груп.
На місці засідки, після її проведення, не повинне залишитися ніяких слідів перебування розвідників. Пошкоджена техніка противника буксирується й маскується, трупи противника вбираються. Якщо підрозділ (група) прагне уціліти, він повинен швидко покинути місце засідки після її проведення.
Дії після проведення засідки.
Відхід підрозділу (групи) після виконання завдання (рис. 5) проводиться по команді командира підрозділу (групи) у визначеному порядку. Порядок відходу може бути змінений залежно від обстановки, яка склалась, розпорядженнями і командами командира підрозділу (групи).
Влаштування миттєвої засідки.
При діях підрозділу в розвідці дуже часто обстановка може скластися так, що при загальних сприятливих умовах для влаштування засідки командир підрозділу (групи) буде мати у своєму розпорядженні вкрай обмежений час на її організацію. У цьому випадку командир підрозділу (групи), швидко оцінивши обстановку, приймає рішення (визначає порядок дій для відділення) на влаштування засідки.
Прийнявши рішення (визначивши порядок дій), він відразу виводить підрозділ (групу) до обраного місця засідки, вказує місця розміщення груп (підгруп) нападу, захоплення і забезпечення, організує спостереження і ставить завдання групам (підгрупам), вогневим засобам і визначає порядок дій при нападі та після виконання завдання.
Спостереження за діями противника (об’єкта нападу) дуже часто буде покладатися на дозорних.
Наприклад: дозорні, вийшовши на опушку гаю (рис. 6 а, б), спостерігають рух по дорозі в напрямку мосту автомобіля з трьома солдатами. Відділення знаходиться на північній опушці гаю “Середнього”.
Оцінивши обстановку, що склалась, командир відділення приймає рішення влаштувати засідку наприкінці просіки силами відділення, а дозорних залишити на місці для спостереження за діями противника.
Віддавши розпорядження дозорним на спостереження за машиною противника, що рухається, , він виводить відділення до місця засідки і ставить задачу підлеглим.
Відділення стрімким кидком на дорогу перегороджує просування противника бойовою машиною і діями зупиняє його. Група захоплення в цей час оточує машину противника і захоплює полоненого, документи.
Захоплення в полон
Дії розвідника під час захоплення полоненого
Досвід Другої світової війни, АТО та збройних конфліктів в Афганістані і Північному Кавказі показав, що існує велика кількість способів захоплення в полон. Однак усі вони мають деякі подібні аспекти:
по-перше, захоплення полоненого повинні проводити декілька розвідників (як мінімум, двоє);
по-друге, усі дії членів групи захоплення потрібно відрепетувати до повного автоматизму, буквально до рівня циркового трюку;
по-третє, захоплення полоненого, як і зняття вартового, проводиться розвідниками раптово, після того, як вдалося потай підібратися до наміченого об’єкта на необхідну відстань;
по-четверте, захоплення треба здійснювати безшумно і непомітно: адже полоненого треба ще допитати, і якщо він являє цінність для командування, то не знищити після допиту, а транспортувати в укриття. При шумному захопленні чи навряд це вдасться.
Існують три основні способи безшумного захоплення “язика” (рис. 7‑9).
Перший полягає в тому, щоб непомітно підібратися до противника і оглушити його ударом важкого тупого предмета по голові. Якщо противник у металевій касці, то ударний предмет необхідно обмотати ганчіркою, щоб уникнути зайвого шуму. Якщо каска з кевлару, то обмотувати не обов’язково.
Другий зводиться до накидання на голову противника плащ-накидки, куртки, ковдри. Непогано також з розмаху насунути на нього чохол, мішок або глибокий кошик.
Третій спосіб – це проведення ззаду задушливих прийомів.
Використовуючи кожний із зазначених способів, треба стежити за тим, щоб не вбити противника, а також за тим, щоб він не зміг крикнути або вистрілити. Саме тому полоненого захоплюють удвох або втрьох. Один затикає рот і захоплює зброю противника, інший проводить прийом або накидає на голову накидку. Повністю забезпечує мовчання полоненого удар кулаком (ребром долоні) йому в кадик (щитовидний хрящ на горлі), але далеко не завжди вдається виконати цей прийом.
Можливі два задушливі прийоми для захоплення противника в полон: удушення ліктьовим згином і удушення коміром одягу ззаду.
У першому випадку потрібно, підібравшись до противника ззаду, завдати сильного удару автоматом або іншим важким предметом по правому плечі; якщо противник тільки намагається брати зброю — бити по передпліччях рук, лівою рукою зажати йому рот і ніс, та закидаючи йому голову назад, своєю правою стопою штовхнути його в підколінний згин (краще лівої ноги, а не правої). В це же час обхопити горло противника правою рукою так, щоб лікоть опинився під підборіддям і провести удушення ліктьовим згином. Для посилення прийому треба свою ліву руку накласти на зап’ястя правої руки, а противника звалити собі на спину або посадити на землю. Коли він знепритомніє , на що потрібно не більш 15 секунд, разом зі своїм напарником віднести його в укриття.
Удушення петлею одягу виконується в такий спосіб. Підкравшись до противника ззаду, свою ліву руку просунути під його ліву руку й покласти долоню на потилицю. Правою рукою поверх його правого плеча захопити одворот одягу ліворуч від його горла. Сильно натискаючи лівою долонею на потилицю противника, правою рукою тягти одворот одягу до себе через праве плече.
Одночасно, притискаючи противника до себе штовхаючи його в підколінний згин своєю стопою, сісти на землю. Потім обхопити ногами його корпус і з’єднати обидві стопи, зачепивши їх одну за одну, у нього на животі. Продовжуючи тягти правою рукою лівий одворот одягу противника на себе, ногами треба віджимати його тулуб від себе.
Якщо при спробі захоплення в полон противник встигнув увернутися, слід миттєво перейти до виконання якого-небудь відпрацьованого прийому рукопашного бою, щоб надійно нейтралізувати його. Наприклад, можна вдарити головою в обличчя противнику (якщо на ньому немає каски, про край якої можна розсікти свою власну голову), відразу присісти і кинути його спиною на землю через захоплення руками під коліна. Кидаючи, слід задерти ноги противника вище, щоб він вдарився об землю потилицею, після чого добити його ударом ступні в горло. Або не добивати, а вставити в рот кляп, зв’язати і віднести.
В тих випадках, коли захоплення полоненого проводиться на вузькій дорозі, по якої противник їде на мотоциклі або велосипеді, в дію вступає ціла група із чотирьох розвідників. Двоє протягають через дорогу мотузку, перевіряють її натяг, потім кладуть на землю і замаскувавшись за пришляховою рослинністю чекають наближення їздця, тримаючи кінці мотузки в руках. Ще двоє розвідників лежать поруч, один з мотузкою для зв’язування полоненого, другий із кляпом для затикання рота. Коли противник наближається до наміченої умовної лінії, розвідники з мотузкою різко підхоплюються й натягають мотузку на рівні грудей або обличчя, противника, що рухається. Він валиться на дорогу, третій і четвертий розвідники хватають його й несуть, а перший і другий швидко маскують всі сліди. При гарному відпрацьовуванні цього способу на тренуваннях він в реальному виконанні займає не більш 20 секунд.
Зв’язування противника
Найпростіше це можна виконати, провівши загин руки за спину. Після проведення больового прийому з кроком звалити противника на землю вниз обличчям, не відпускаючи його руку, сісти на нього верхи, підставити коліно під його руку. Завдаючи противнику біль в плечовому суглобі тиском
стегном на лікоть захопленої руки, змусити противника завести іншу руку за спину і підперти її іншим стегном. Щільно утримуючи руки противника стегнами, зв’язати їх.
Для зв’язування противника брючним ременем застосовується петля що не розтягується, мотузкою – петля накидом або подвійна петля що затягується (рис.10).
Рисунок 10 – Петлі для зв’язування полоненого.
Руки, як правило, зв’язуються за спиною (рис.11):
кисті рук схрещені, мотузка пропущена через шию;
руки схрещені на грудях, кисті рук стягнуті мотузкою на спині;
кисті рук складені разом долонями всередину;
передпліччя накладені одне на інше, мотузка може бути пропущена через шию;
руки за головою, кисті рук схрещені, мотузка прив’язана до поясного ременя.
Можна зв’язати противника за допомогою палки. Палка просовується в рукава за спиною. зап’ястя прив’язуються до палиці.
Щоб позбавити полоненого рухливості, потрібно покласти його обличчям вниз, ноги, зігнуті в колінах, підігнути і схрестити, руки завести за спину і зв’язати праву руку з лівою ногою, ліву руку з правою ногою.
Обшук полоненого. Захопивши противника в полон, його необхідно відразу обшукати, відібрати зброю і документи. Щоб убезпечити себе від нападу противника, застосовуються три основних способи обшуку.
Перший спосіб – стоячи в упорі біля стіни (рис. 12).
Під загрозою зброї поставити противника обличчям до стіни, руки вгорі впираються в стіну, ноги розведені, тіло пряме під кутом 45-70° до землі (підлозі). Обшук проводиться зверху вниз зі спини і боків. Зброю тримати напоготові і уважно спостерігати за діями полоненого. Проводячи обшук, поставити свою ліву ногу на підколінний згин правої (лівої) ноги противника і при найменшому русі полоненого різко натиснути ногою в сторону вниз. Обшук проводити лівою рукою. Обстеживши полоненого з боків і зі спини, змусити його повернутися спиною до стіни і обшукати спереду. Ліву ногу і раніше тримати на підколінному згині ноги противника в готовності попередити його дії.
Другий спосіб – стоячи на четвереньках. Під загрозою зброї змусити полоненого розвести широко ноги, опуститися на коліна і спертися на землю руками, зведеними разом. При обшуку верхній частині тіла необхідно підійти до полоненого спереду, наступити лівою ногою на обидві кисті рук полоненого, зброю тримати у його голови. Обшукуючи нижню частину тіла, наступити лівою ногою на підколінний згин ноги противника, зброю тримати у його поясниці.
Третій спосіб – в положенні лежачи (рис. 13).
Під загрозою зброї змусити полоненого лягти на землю обличчям вниз, руки розведені в сторони, ноги разом. Проводячи обшук справа, наступити правою ногою на кисть його руки, а лівим коліном на ліктьовий суглоб, зброю тримати у голови полоненого. Обшукуючи зліва, стати обличчям до ніг противника і діяти, як під час обшуку справа.
При обшуку спереду змусити противника лягти на спину, підігнувши ноги під себе, руки над головою зі схрещеними кистями. Обшукуючи полоненого, наступити лівою ногою на кисті рук противника, зброю тримати у його грудях.
При обшуку замість пістолета можна використовувати ніж.
Конвоювати полоненого потрібно тільки у зв’язаному стані! У випадку крайньої необхідності на короткий час полоненого можна конвоювати на невелику відстань (у зручне місце) на болючому прийомі.
Джерела відомостей про противника.
Завдяки пошуку та засідкам в руки до розвідників потрапляють полонені, місцеві жителі і документи.
Полонені є найважливішим джерелом отримання відомостей про противника (особливо офіцерський склад). Через них можна встановити чисельність, склад угруповання і озброєння противника, нумерацію його частин, характер укріплень, моральний стан військ та інші відомості.
Допити полонених бувають короткі (первинні) і повні. Короткий допит проводиться (якщо дозволяє обстановка) командирами розвідувальних органів з питань, що безпосередньо їх цікавлять і необхідним для виконання поставленого ним завдання. Якщо за умовами обстановки полоненого неможливо доставити в розташування своєї частини, командири проводять повний допит на місці (домагаючись відомостей, які становлять інтерес для старшого начальника) приблизно з наступних питань:
військове звання, посада, прізвище;
до якого підрозділу і частини належить полонений;
ділянка, яку займає підрозділ;
місце розташування штабу;
де і які сусіди;
місце розташування найближчого резерву;
місця і райони розташування штабу, складів, вогневих засобів, техніки, зв’язку, КПП і тощо;
де спостережні пункти;
інженерне обладнання оборони;
яке завдання частини;
пароль і відгук на дану добу.
Кожен розвідник повинен володіти методами форсованого допиту в польових умовах.
Опитування місцевих жителів
За допомогою опитування місцевих жителів і біженців можна отримати цінні відомості про противника і місцевість. Але при цьому необхідно завжди враховувати:
ставлення місцевих жителів до нашої армії і можливість повідомлення ними неправдивих відомостей;
схильність жителів до перебільшення дійсної обстановки (особливо про чисельний склад противника).
Обов’язково треба розмежовувати, що житель бачив і знає особисто і що він чув, так як противник може навмисно поширювати неправдиві чутки.
Вивчення документів
Документи являють собою цінний матеріал для вивчення противника. Тому всі документи і майно противника, захоплені, знайдені, відібрані у полонених або вилучені у вбитих, командир розвідувального органу зобов’язаний ретельно вивчити. Це:
офіційні листи, накази, розпорядження, зведення, службові записки (дозволяють встановити характер дій противника);
графічні документи, тобто карти, схеми та тощо (показують розташування противника);
особисті солдатські книжки і знаки (дають можливість встановити нумерацію частин);
щоденники, записні книжки, приватні листи (для вивчення морального стану військ противника).
#Підготовка населення до ТрО #тероборона #ТериторіальнаОборона #НаціональнийСпротив #ЗСУ #ТрОЗСУя
ПРИЄДНАТИСЯ
Скориставшись даними, наведеними на цій сторінці, кожен з вас зможе з легкістю знайти контакти Сил територіальної оборони Збройних сил України у своєму регіоні. Відповідні дані відкриються при натисканні на конкретну область на карті. Так ви зможете дізнатися адресу, контактні телефони та електронну пошту ТрО свого міста.
Дані наведені для кожного міста області. Зверніть увагу: у зв’язку з нестабільною ситуацією в Україні, деякі дані можуть бути неактуальними. Для уточнення інформації рекомендуємо зв’язатися з представниками ТрО своєї області (району) за телефоном або звернутись на гарячу лінію Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
