Ручні осколкові гранати (відео)
Ручні осколкові гранати
Призначення, загальна будова і класифікація ручних осколкових гранат і запалів до них.
Ручні осколкові гранати (Рисунок 1) призначаються для поразки осколками живої сили противника у ближньому бою (при атаці в окопах, укриттях, населених пунктах, в лісі, в горах, тощо).
На озброєнні в Збройних Силах України є:
ручна граната РГД-5;
ручна граната РГ-42;
ручна граната Ф-1;
ручна граната РГН;
ручна граната РГО.
В залежності від відстані розлітання осколків гранати діляться на наступальні та оборонні.
Ручні гранати РГД-5, РГ-42 і РГН відносяться до наступальних гранат. Гранати Ф-1 і РГО – оборонні. Ручні осколкові гранати комплектуються модернізованим запалом до ручних гранат (УЗРГМ 1, УЗРГМ-2, УДЗ).
РГД-5
Ф-1
РГН
РГО
РГ-42
Рисунок 1 — ручні осколкові гранати.
Капсула запалу загорається в момент метання гранати, а вибух її відбувається через 3,2 – 4,2 с. після метання. Датчик цілі запалу до РГН, РГО спрацьовує при ударі гранати об перешкоду або через 3,2 – 4,2 с.
Гранати РГД-5, РГ-42, РГН і Ф-1 безвідмовно вибухають при падінні в грязюку, сніг, воду і т. ін. Під час вибуху утворюється велика кількість осколків, що розлітаються в різні боки. Осколки гранат РГД-5 і РГ-42 мають енергію, що необхідна для ураження живої сили в радіусі до 25 м, а гранати Ф-1 – до 200 м.
Основні бойові характеристики осколочних гранат
Найменування (марка) зразка | Призначення | Радіус розльоту вбивчих осколків, м | Маса спорядженої гранати, гр | Час горіння запальника, с | Дальність середня кидка, м |
Ф-1 | ураження живої сили | 200 | 600 | 3,2 — 4,2 | 35 — 45 |
РГД — 5 | ураження живої сили | 25 | 310 | 3,2 — 4,2 | 40 — 50 |
РГО | ураження живої сили | 150 | 530 | 3,3 – 4,3 | 20-40 |
РГН | ураження живої сили | 24 | 310 | 3,3 – 4,3 | 25-45 |
РГ — 42 | ураження живої сили | 25 | 0,420 | 3,2 — 4,2 | 30 — 40 |
Будова гранат
Ручна осколкова граната РГД-5 (Рисунок 2) складається з корпусу з трубкою для запалу, розривного заряду і запалу.
Корпус гранати служить для розміщення розривного заряду, трубки для запалу, а також для утворення осколків під час вибуху гранати. Він складається з двох частин – верхньої і нижньої.
Верхня частина корпусу складається з зовнішньої оболонки, що називається ковпаком, і вкладника ковпака. До верхньої частини корпусу за допомогою манжети приєднується трубка для запалу. Трубка служить для приєднання запалу до гранати і для герметизації розривного заряду в корпусі.
Для запобігання забрудненню трубки в неї закручують пластмасову пробку.
При підготовці гранати до метання замість пробки в трубку закручують запал.
Нижня частина корпусу складається з зовнішньої оболонки, яка називається – піддоном, і вкладника піддона.
Розривний заряд заповнює корпус і служить для розриву корпусу гранати на осколки. Маса розривного заряду 110 грамів.
Рисунок 2 — будова ручної осколкової гранати РГД-5.
Запал гранати УЗРГМ (УЗРГМ-2) – (уніфікований запал ручної гранати модернізований) призначений для вибуху розривного заряду гранати (Рисунок 3). Він складається з ударного механізму і власне запалу.
Ударний механізм служить для запалювання капсуля – запальника запалу. Він складається з трубки ударного механізму, з’єднуючої втулки, направляючої шайби, бойової пружини, ударника, шайби ударника, спускового важеля і запобіжної чеки з кільцем.
Трубка ударного механізму є основою для збирання всіх частин запалу.
З’єднувальна втулка служить для з’єднання запалу з корпусом гранати. Вона надіта на нижню частину трубки ударного механізму.
Направляюча шайба є упором для верхнього кінця бойової пружини і направляє рух ударника. Вона закріплена в верхній частині трубки ударного механізму.
Бойова пружина служить для надання ударнику енергії, яка необхідна для наколу капсуля-запальника. Вона надіта на ударник і своїм верхнім кінцем упирається в направляючу шайбу, а нижнім – в шайбу ударника.
Рисунок 3 — запал гранати УЗРГМ (УЗРГМ-2).
Умовні познаки:
1 — жало; 2 — виступи для упору шайби; 3 — проточка для вилки спускового важеля; 4 — шайба ударника
Рисунок 4 — ударник та шайба ударника.
Шайба ударника надіта на нижній кінець ударника і є упором для нижнього кінця бойової пружини.
Спусковий важіль (Рисунок 5) служить для утримання ударника під час зведеного положення (бойова пружина стиснута). На трубці ударного механізму спусковий важіль тримається запобіжною чекою.
Запобіжна чека (Рисунок 6) проходить через отвори вушок спускового важеля і стінок трубки ударного механізму. Вона має кільце для її висмикування.
Власне запал (див. рисунок 3) служить для підриву розривного заряду гранати. Він складається з втулки сповільнювача, капсуля-запальника, сповільнювача і капсуля-детонатора.
Умовні познаки:
1 — вилка; 2 — провушина з отвором для запобіжної чеки
Рисунок 5 — спусковий важіль та запобіжна чека з кільцем
Рисунок 6 — запобіжна чека з кільцем
Втулка сповільнювача у верхній частині має різьбу для з’єднання з трубкою ударного механізму і гніздо для капсуля-запальника, всередині – канал, в якому розміщується сповільнювач, ззовні – проточку для сполучення гільзи капсуля-детонатора.
Капсуль-запальник призначений для запалювання сповільнювача.Сповільнювач передає промінь вогню від капсуля-запальника до капсуля-детонатора. Він складається з запресованого малогазованого складу.
Капсуль-детонатор служить для підриву розривного заряду гранати. Він розміщений в гільзі, яка закріплена на нижній частині втулки сповільнювача.
Запали завжди знаходяться в бойовому положенні. Розбирати запали і перевіряти роботу ударного механізму категорично забороняється.
Ручна осколкова граната РГ-42 (Рисунок 7) складається з корпусу з трубкою для запалу, металевої стрічки, розривного заряду і запалу.
Корпус гранати служить для розміщення розривного заряду, металевої стрічки, трубки для запалу, а також для утворення осколків під час вибуху гранати. Корпус циліндричний, має дно і кришку. До кришки приєднується трубка з фланцем для приєднання запалу до гранати і для герметизації розривного заряду в корпусі. При зберіганні і перенесені гранати трубка закривається пластмасовою пробкою або металевим ковпачком.
Металева стрічка служить для утворення осколків під час вибуху гранати, вона скручена в 3 – 4 шари всередині корпусу. Для збільшення кількості осколків поверхня стрічки насічена на квадратики.Розривний заряд заповнює корпус і служить для розриву гранати на осколки. Запал гранати УЗРГМ (УЗРГМ-2) (див. Рисунок 8) призначений для підриву розривного заряду гранати.
Умовні познаки:
1 — корпус; 2 — металева стрічка; 3 — розривний заряд; 4 — запал; 5 — трубка з фланцем; 6 — дно; 7 – кришка
Рисунок 7 — будова ручної осколкової гранати РГ-42.
Ручна осколкова граната Ф-1 (Рисунок 8) складається з корпусу, розривного заряду і запалу.
Корпус гранати служить для розміщення розривного заряду і запалу, а також для утворення осколків під час вибуху гранати. Корпус гранати чавунний з повздовжніми і поперечними борознами, по яких граната, як правило, розривається на осколки. У верхній частині корпусу є нарізний отвір для вкручування запалу. При зберіганні, транспортуванні і перенесені гранати в цей отвір вкручена пластмасова пробка.
Розривний заряд заповнює корпус та призначений для розриву гранати на осколки.
Умовні познаки:
1 — корпус; 2 — розривний заряд; 3 — запал
Рисунок 8 — будова ручної осколкової гранати Ф-1.
Ручні гранати РГН і РГО складаються з гранати без запалу та уніфікованого для обох гранат ударно-дистанційного запалу.
Ручні гранати РГН і РГО без запалу складаються з корпусу та вибухової речовини. Гранати перших років виготовлення крім того мали детонаторну шашку, яка передавала енергію детонації від запалу до вибухової речовини.
Корпус ручних гранат РГН та РГО призначений для розміщення в ньому вибухової речовини, а також для утворення осколків під час вибуху.
Корпус ручної гранати РГН складається з двох півсфер, які виготовлені з алюмінієвого сплаву.
Корпус ручної гранати РГО для збільшення кількості осколків, крім двох зовнішніх півсфер, має дві внутрішні півсфери, виготовлені із сталі. Нижня півсфера оборонної гранати має на зовнішній поверхні насічку для зручності розрізнення гранат по призначенню.
У верхній частині корпусів за допомогою манжети закріплено стакан з різьбою для вкручування в нього запалу та забезпечення герметизації вибухової речовини.
На час транспортування та під час зберігання в стакан вкручується пластмасова пробка.
Запал УДЗ (рисунок 10) призначений для підриву вибухової речовини при ударі гранати об перешкоду.
У випадку, коли датчик цілі відмовляє в ударній дії, запал спрацьовує від дистанційного пристрою через 3,2 – 4,2 с.
Умовні познаки:
а – ручна граната РГО; б – граната РГО без запалу (розріз); в – ручна граната РГН; г – граната РГН без запалу (розріз); 1 – граната РГО без запалу; 2 – ударно-дистанційний запал; 3 – нижня зовнішня півсфера; 4 – верхня зовнішня півсфера; 5 – манжета; 6 – пробка; 7 – стакан; 8 – верхня внутрішня півсфера; 9 – нижня внутрішня півсфера; 10 – граната РГН без запалу
11 – верхня півсфера; 12 – вибухова речовина; 13 – нижня півсфера.
Рисунок 9 — будова ручних гранат РГО та РГН.
Будова запалу УДЗ
Ударно-дистанційний запал зібраний у пластмасовому корпусі та складається з наступних частин:
прокольно-запобіжного механізму;
датчику цілі;
дистанційного пристрою;
механізму дальнього взведення;
детонуючого вузла.
Прокольно-запобіжний механізм, що забезпечує безпеку запалу в службовому використанні та проколювання капсуля-запальника після метання гранати, складається з жала, ударника, запобіжної чеки з кільцем, пружини, важеля, заглушки, планки та капсуля-запальника.
Механізм дальнього зведення забезпечує безпеку в службовому використанні та зведенні запалу через 1 – 1,8 секунди з моменту метання. Складається з двох втулок з уповільнювачами, стопорів, движка, капсуля-запальника та пружини.
Датчик цілі, що забезпечує роботу запалу при ударі гранати об перешкоду, складається з інерційного вантажу, гільзи, втулки, жала та пружини.
Дистанційний пристрій забезпечує підрив детонатора через 3,2 – 4,2 секунди з моменту метання гранати. Він складається з втулки з уповільнювачем та капсуля-детонатора.
Детонуючий вузол, який детонує складається з капсуля-детонатора та втулки, що закріплена в стакані.
Дія запалу УДЗ
Під час службового використання запалу (Рисунок 10а) ударник утримується від пересування важелем, закріпленим на корпусі за допомогою запобіжної чеки, кінці якої розведені. Движок механізму дальнього взведення зміщений відносно жала та утримується від пересування стопорами. Інерційний вантаж підтиснений до корпусу втулкою з пружиною датчика цілі, пересування якої обмежено движком.
Перед метанням гранати випрямляється (зводяться кінці) та висмикується запобіжна чека, при цьому важіль утримується рукою у вихідному положенні (притиснений до корпусу гранати).
Після метання гранати важіль під дією пружини відкидається та звільняє ударник з жалом, який під дією пружини обертається навколо своєї вісі та наколює капсуль-запальник прокольно-запобіжного механізму. Промінь вогню від капсуля-запальника запалює уповільнювачі механізму дальнього взведення та дистанційного пристрою.
Після згорання уповільнювачів через 1 – 1,8 сек. (Рисунок 10б) стопори механізму дальнього взведення під дією пружин зміщуються та звільняють движок механізму дальнього взведення, який під дією пружини переміщується, внаслідок чого капсуль-запальник стає навпроти жала датчика цілі.
Кулеподібна форма інерційного вантажу та конусна форма корпусу запалу та втулки датчику цілі дозволяють сприймати складову інерції в широкому діапазоні кутів. Від перевантаження, що виникає при зустрічі з перешкодою (Рисунок 15в), інерційний вантаж переміщується в бік удару та викликає рух втулки біля гільзи датчика цілі, в результаті якого жало наколює капсуль-запальник. Промінь вогню від капсуля-запальника забезпечує спрацьовування капсуля-детонатора запалу, який викликає детонацію розривного заряду гранати.
У випадку неспрацьовування датчика цілі при зустрічі з перешкодою (падіння в багнюку, сніг, падіння на бік) капсуль-детонатор підривається від імпульсу полум’я від капсуля-детонатора дистанційного механізму, що спрацьовує після згорання уповільнювача через 3,2 – 4,2 секунд.
Умовні познаки:
а – положення частин і механізмів запалу при службовому використанні; б – положення частин і механізмів запалу після спрацьовування механізму дальнього взведення; в – положення частин і механізмів запалу при зустрічі з ціллю; 1 – капсуль-детонатор 7К1 детонаційного вузла; 2 – капсуль-запальник;
3 — движок механізму дальнього взведення з пружиною; 4 — жало ударника; 5 – гільза датчика цілі;
6 — втулка датчика цілі з пружиною; 7 – корпус; 8 – інерційний вантаж датчика цілі; 9 – жало ударника прокольно-запобіжного механізму; 10 – ударник з пружиною; 11 – шплінт з кільцем;
12 – капсуль-запальник прокольно-запобіжного механізму; 13 – важіль; 14 – втулки з уповільнювачами, стопорами та пружинами; 15 – втулка з уповільнювачем та капсулем-детонатором Б-37;
16 – планка прокольно-запобіжного механізму
Рисунок 10— робота частин і механізмів ударно-дистанційного запалу.
Граната РГН під час вибуху утворює 220 – 300 осколків середньою вагою 0,42 грами з початковою швидкістю розльоту 700 м/с, приведена площа розльоту осколків складає 95 – 96 м2.
Граната РГО після вибуху дає приблизно 670 – 700 уламків вагою 0,46 грамів і швидкістю до 1200 м/с. На утворення уламків йде до 73 % ваги корпуса гранати. Енергія уламків РГО втроє перевершує осколки РГН, приведена площа розльоту складає 213 – 286 м2. Граната РГО забезпечує велику щільність ураження, у той же час, має більшу безпеку для того, хто її кидає та його підрозділу за рахунок швидкої втрати осколками енергії.
Підготовка ручних гранат до метання. Прийоми та правила метання ручних осколкових гранат.
На заняттях і навчаннях метання гранат проводять за командою командира, а під час бойових дій – в залежності від обставин, за командою командира або самостійно.
При метанні бойових гранат на заняттях і навчаннях дотримуватись заходів безпеки, що виключають ураження того, хто метає гранату та його оточуючих. Після метання наступальної гранати в русі, не зупиняючись, підготуватися до стрільби і продовжувати рух. Після метання оборонної та протитанкової гранати негайно сховатися, а після вибуху швидко підготуватися до стрільби або почати рух. При дії на бойових машинах той, хто метає гранату після вибуху готується до стрільби через бійницю.
Метання ручних гранат в бою проводиться з різних положень: стоячи, з коліна, лежачи, а також в русі з бойової машини (автомобілю) та у пішому порядку (тільки наступальні гранати).
Для метання гранати потрібно вибирати місце і положення, яке забезпечить вільний політ гранати до цілі (на шляху гранати повинні бути відсутні перешкоди: гілки дерев, висока трава, дроти і т.д.).
Метати гранату потрібно енергійно, придаючи їй найбільш вигідну траєкторію польоту.
Метання гранати складається з виконання таких прийомів: підготовка до метання (заряджання гранати і прийняття положення для метання) і метання гранати.
Заряджання гранати проводиться за командою: “Підготувати гранати”, а в бою, крім того, і самостійно.
Для заряджання необхідно витягнути гранату з гранатної сумки, відкрутити пробку з трубки корпусу гранати, на її місце вкрутити до упору запал (Рисунок 11). Граната готова до метання.
Метання гранат проводити за командою “Гранатою – вогонь” або “По траншеї гранатами – вогонь”, а в бою, крім того, і самостійно.
Для метання гранати необхідно:
взяти гранату в руку і пальцями міцно притиснути спусковий важіль до корпусу гранати;
продовжуючи міцно притискувати спусковий важіль, другою рукою стиснути (випрямити) кінці запобіжної чеки і за кільце пальцем висмикнути її з запалу (Рисунок 12);
розмахнутися і метнути гранату в ціль; після метання оборонної гранати сховатися.
Рисунок 11 — вгвинчування запала
Рисунок 12 — висмикування запобіжної чеки.
Відео: Ручна граната РГД 5 Підготовка до бойового застосування
Зброя при цьому повинна знаходитись в положенні, що забезпечує негайну підготовку до дії (в лівій руці, в положенні “На груди”, на бруствері окопу тощо).
При метанні гранати стоячи з місця (Рисунок 13) потрібно стати лицем до цілі, гранату взяти в праву (для лівші в ліву), а зброю в ліву (праву) руку і висмикнути запобіжну чеку; зробити правою ногою крок назад, зігнувши її в коліні, і повертаючи (ніби закручуючи) корпус вправо, зробити замах гранатою по дузі вниз і назад; швидко випрямляючи праву ногу і повертаючись грудьми до цілі, метнути гранату проносячи її над плечем і випускаючи з допоміжним ривком кисті. Вагу тіла в момент кидка перенести на ліву ногу, зброю енергійно подати назад.
а
б
в
г
Рисунок 13 — прийом метання гранати стоячи з місця.
а, б, в, г — послідовність дій
При метанні гранати з коліна (Рисунок 14) потрібно прийняти положення для стрільби з коліна, утримуючи гранату у правій руці, а зброю в лівій, висмикнути запобіжну чеку; зробити замах гранатою, відхиляючи корпус назад і повернувши його вправо; трохи піднятися і метнути гранату, проносячи її над плечем і різко нахиляючись в кінці руху до лівої ноги.
а
б
в
Рисунок 14 — прийом метання гранати з коліна.
а, б, в — послідовність дій
При метанні гранати лежачи (Рисунок 15) потрібно прийняти положення для стрільби лежачи, покласти зброю на землю і взяти гранату в праву руку. Лівою рукою висмикнути запобіжну чеку і, спираючись руками об землю, відштовхнутися від неї. Відсовуючи праву ногу трохи назад, встати на ліве коліно (не міняючи його з місця) і одночасно зробити замах. Вирівнюючи праву ногу, повертаючись грудьми до цілі і падаючи вперед, метнути гранату в ціль; взяти зброю та підготуватися до стрільби.
а
б
в
г
Рисунок 15 — прийом метання гранати лежачи.
а, б, в, г — послідовність дій
При метанні гранати у русі (Рисунок 16) потрібно: утримуючи гранату в правій напівзігнутій руці, а зброю в лівій висмикнути запобіжну чеку; під ліву ногу винести руку з гранатою вперед і вниз; на другому кроці (правою ногою), рука продовжує рухатись по дузі вниз назад, з одночасним поворотом корпусу вправо; на третьому кроці, виставивши ліву ногу по напрямку до цілі на носок і зігнувши праву ногу в коліні, закінчити поворот тулуба та замах рукою. Використовуючи швидкість руху і вкладаючи в метання послідовно силу ніг, тулуба і руки, метнути гранату, проносячи її над плечем.
Рисунок 16 — прийом метання гранати у русі.
а ,б, в, г — послідовність дій
Для метання гранати з автомобіля (бронетранспортера) (Рисунок 17) потрібно:
залишаючись на сидінні або вставши двома ногами на дно, або правою ногою на дно, а лівим коліном на сидіння, взяти гранату в праву руку, зброю в ліву і висмикнути запобіжну чеку. Взятись лівою рукою зі зброєю за борт, трохи піднятися і одночасно зробити замах гранатою, відхиляючи корпус назад і повертаючи його вправо; метнути гранату в ціль, піднімаючи її над плечем і різко нахиляючись вперед; сховатися за бортом автомобіля. Якщо автомобіль має покрівлю (дах), то перед тим, як метнути гранату, необхідно відкрити її (його), а після того, як метнули гранату, закрити її.
Рисунок 17 — прийом метання гранати з бойової машини.
а, б, в — послідовність дій.
Якщо метання гранати проводять з автомобіля (бойової машини), що рухається, то при виборі напрямку і моменту метання гранати потрібно врахувати поправку на рух машини.
При метанні гранати вперед (по ходу машини) або назад, відстань її польоту збільшується (або зменшується), тому гранату необхідно метати не в ціль, а в точку (рисунок 18), яка розміщена за 7 – 10м ближче (далі) від цілі, якщо відстань до неї 30 – 35м.
Для ураження цілі, що розміщена приблизно під прямим кутом до напрямку руху машини і на віддалі 30 – 35 м, гранату необхідно метати на відстань до цілі, але на 7 – 10 м праворуч (ліворуч) при метанні з правого (лівого) борту. Якщо метання гранати проводять на меншу відстань і під гострим (тупим) кутом до напрямку руху машини, то поправку потрібно брати вдвічі меншу, тобто 3 – 5 м.
Найбільш вигідно метати гранату з бойової машини піхоти (автомобіля), що рухається, по цілі в траншеї (Рисунок 18):
розташованій перпендикулярно до шляху руху, коли машина буде підходити до траншеї або проходити її (не більше 6 – 8 м);
розташованій паралельно до шляху руху, коли машина наближається до цілі на середню відстань метання, а ії шлях проходить в 15 – 20 м від траншеї.
Для метання гранати з танка (бойової машини піхоти, самохідно-артилерійської установки) той, хто кидає бере підготовлену гранату в праву руку і повертається в бік цілі, висмикує запобіжну чеку, відкриває люк і тримає кришку за рукоятку, потім відкриває кришку і кидає гранату через люк, після чого швидко закриває кришку люка і запирає її.
Умовні познаки:
а — з урахуванням поправки на рух; б — по цілі в траншеї, розташованій перпендикулярно до напрямку руху; в — по цілі в траншеї, розташованій паралельно до напрямку руху ; Ц — ціль; О – бойова машина (автомобіль);
А — точка, в яку кидається граната; ОА — напрямок і відстань кидка
Рисунок 18 — вибір напрямку в момент кидка гранати з бронетранспортера, який рухається.
Для метання гранати з траншеї або окопу (Рисунок 19) потрібно:покласти зброю на бруствер, взяти гранату в праву руку і висмикнути запобіжну чеку; відставити (скільки можливо) праву ногу назад, прогнувшись упоперек і злегка зігнути обидві ноги, відвести праву руку з гранатою вверх і назад до відказу; опираючись на ліву руку, різко розпрямитися і метнути гранату в ціль, після чого сховатися в траншеї (окопі).
Для ураження живої сили противника, що розміщена в окопі (траншеї) або на відкритій місцевості, потрібно метати гранату під кутом до горизонту, приблизно 35 — 45º, щоб граната падала на ціль за навісною траєкторією і менше відкочувалася в бік.
При метанні гранат у вікна і двері споруд (проломи в стінах) потрібні прямі попадання в них, тому траєкторія польоту гранати повинна бути направлена прямо в ціль. Попадання гранат у вікна і двері споруд досягається систематичними і тривалими тренуваннями. Тому, хто метає гранату після кидка необхідно сховатися, тому що у випадку промаху він може бути уражений осколками власної гранати.
Якщо гранату не кинули і з запалу запобіжна чека не висмикувалась, то вона розряджається під наглядом командира.
За командою “Розрядити гранату” запал викручується, замотується в ганчірки чи папір і кладеться в гранатну сумку; в трубку корпусу вкручується пробка, після чого граната теж кладеться в сумку.
а
б
в
Рисунок 19 — прийом метання гранати з траншеї чи окопу.
а, б, в — послідовність дій
Вимоги заходів безпеки під час поводження з ручними гранатами.
Гранати переносяться військовослужбовцями в гранатних сумках. Запали розміщуються в них окремо від гранат, при цьому кожний запал повинен бути загорнений в папір або чисту ганчірку. В танках (бронетранспортерах, бойових машинах піхоти та самохідно-артилерійських установках) гранати і запали складаються в сумки окремо один від одного.
Перед складанням в гранатну сумку та перед заряджанням гранати, запали підлягають огляду. При огляді потрібно звернути особливу увагу на те, щоб корпус не мав глибоких вм’ятин і не мав слідів іржі; трубка для запалу не була забруднена та не мала пошкоджень; запал був чистим, без слідів іржі та вм’ятин; кінці запобіжної чеки були розведені і не мали тріщин на згинах.
Запали з тріщинами або з зеленим нальотом до застосування непридатні.
Оберігати гранати і запали від сильних поштовхів, ударів, вогню, бруду, вологи. Якщо вони були забруднені або мокрі, то при першій же можливості гранати обережно витирають і просушують на сонці або в теплому приміщенні, але не біля вогню. Просушувати гранати обов’язково під наглядом.
Гранати, що зберігаються довгий час у гранатних сумках, повинні періодично оглядатись. Несправні гранати і запали здають на склад для знищення.
Заряджати гранату (вставляти запал) дозволяється тільки перед її метанням.
Бойові гранати видавати тільки тим, хто засвоїв порядок поводження з ними.
Розбирати бойові гранати і усувати в них несправності, переносити гранати без сумок (підвішеними за кільце запобіжної чеки або спусковий важіль), торкатись гранати, що не розірвалася, до метання гранат звільняти рукоятку (відпускати спусковий важіль) та випускати гранати з рук після висмикування запобіжної чеки категорично ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ.
При навчанні метання бойових гранат потрібно дотримуватися наступних заходів безпеки:
особи, які навчаються, повинні бути в захисних шоломах;
перед заряджанням оглянути гранати і запали; у випадках, коли виявлені пошкодження негайно доповісти командиру;
метання осколкової оборонної і протитанкової гранат проводять з окопу чи з укриття, що не пробивається осколками, під керівництвом офіцера;
при метанні однією особою, що навчається, декількох гранат кожну наступну гранату метати не раніше як через 5 с після вибуху попередньої;
якщо гранату не кинули (запобіжна чека не виймалася), розряджання її роблять тільки за командою і під безпосереднім наглядом командира (старшого);
вести облік гранат, що не розірвалися, помічати місця їх падіння червоними прапорцями; після закінчення метання гранати, що не розірвалися, знищують підривом на місці падіння. Згідно з правилами, що викладені в Керівництві по зберіганню артилерійського озброєння і боєприпасів у військах; підрив гранат (запалів) організовує командир військової частини;
район метання ручних гранат оточувати в радіусі не менше 300 м;
особовий склад, що не задіяний метанням гранат, відводять в укриття або на безпечну відстань від вогневого рубежу (не ближче 350 м);
вихідне положення для метання гранат помітити білими прапорцями, вогневий рубіж – червоними;
пункт видачі гранат і запалів обладнують у сховищі не ближче 25 м від вихідного положення.
#Підготовка населення до ТрО #тероборона #ТериторіальнаОборона #НаціональнийСпротив #ЗСУ #ТрОЗСУя
ПРИЄДНАТИСЯ
Скориставшись даними, наведеними на цій сторінці, кожен з вас зможе з легкістю знайти контакти Сил територіальної оборони Збройних сил України у своєму регіоні. Відповідні дані відкриються при натисканні на конкретну область на карті. Так ви зможете дізнатися адресу, контактні телефони та електронну пошту ТрО свого міста.
Дані наведені для кожного міста області. Зверніть увагу: у зв’язку з нестабільною ситуацією в Україні, деякі дані можуть бути неактуальними. Для уточнення інформації рекомендуємо зв’язатися з представниками ТрО своєї області (району) за телефоном або звернутись на гарячу лінію Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
