Вимірювання за топографічною картою
ВИМІРЮВАННЯ ЗА ТОПОГРАФІЧНОЮ КАРТОЮ
1. Топографічні карти Збройних Сил України
Топографічні карти створюються в єдиній встановленій системі координат і висот; вони мають струнке розграфлення і номенклатуру аркушів а також уніфіковану систему картографічних умовних знаків. За допомогою цих карт можна швидко вивчити і дати оцінку місцевості, орієнтуватися, визначати координати і висоти точок, отримувати якісні та кількісні характеристики різних об’єктів для проведення будь-яких розрахунків з метою всебічного забезпечення бойових дій військ.
В умовах ведення сучасного бою з широким застосуванням усіх видів озброєння топографічні карти мають багатоцільове оперативно-тактичне призначення, а різноманітність завдань, які вирішують війська, виявляє необхідність виготовлення топографічних карт наступних масштабів: 1:10 000, 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000, 1:200 000, 1:500 000, 1:1 000 000.
Класифікація топографічних карт за масштабами видання та своїм основним призначенням наведена у табл. 1.
Т а б л и ц я 1
Масштаб карт | Класифікація карт | |
за масштабами | за призначенням | |
1:10 000-1:50 000 | великомасштабні | тактичні |
1:100 000 | середньомасштабні | |
1:200 000 | оперативні | |
1:500 000 | дрібномасштабні | |
1:1 000 000 | ||
Карти масштабів 1:10 000 і 1:25 000 (в 1см – 100 і 250м відповідно) – найбільш детальні і точні, призначені для детального вивчення та оцінки окремих, невеликих за площею, але важливих ділянок місцевості командирами підрозділів при прориві підготовленої оборони противника та форсуванні водних перешкод, висадки повітряного і морського десантів, ведення бойових дій у містах, будівництва інженерних укріплень, точних вимірювань і розрахунків при плануванні та виконанні заходів з інженерного обладнання місцевості та топогеодезичної підготовки стрільби (рис. 1).
Карти масштабів 1:50 000 і 1:100 000 – (в 1см – 500 м і 1 000 м (рис. 2 і 3 відповідно) призначаються для детального вивчення місцевості та оцінки її тактичних властивостей під час планування бойових дій, організації взаємодії та управління підрозділами (частинами) під час бою; орієнтування на місцевості та цілеуказання; топогеодезичної прив’язки елементів бойових порядків військ; визначення координат об’єктів (цілей); визначення вихідних даних під час виконання завдань навігаційного забезпечення; проведення вимірювань і розрахунків при плануванні та виконанні заходів з інженерного обладнання місцевості. В авіації та аеромобільних військах карта масштабу 1:100 000 використовується як карта району цілей. Карти масштабів 1:50 000-1:100 000 доводяться до командирів рот, взводів та екіпажів (обслуги) включно.
Карта масштабу 1:200 000 (в 1см – 2км) призначається для вивчення та оцінки місцевості під час планування бойових дій військ та заходів по їх забезпеченню; управління військами, планування перегрупування військ та орієнтування на місцевості під час здійснення маршів (рис. 4). На зворотному боці карти надається текстова довідка про місцевість та схема ґрунтів, які являють собою важливі додаткові відомості про топографічні елементи місцевості, кліматичні умови району тощо. Топографічна карта масштабу 1:200 000 доводиться до штабів батальйонів включно.
Карти масштабів 1:500 000 і 1:1 000 000 (в 1см – 5 і 10км відповідно) призначаються для вивчення загального характеру місцевості великих географічних районів та оцінки її впливу на бойові дії військ. Карти використовуються під час планування операцій та заходів по всебічному забезпеченню військ, а також для нанесення загальної обстановки. Топографічні карти цих масштабів доводяться до штабу бригади включно.
2. Розграфлення і номенклатура топографічних карт
Сутність розграфлення топографічних карт полягає у наступному. Вся поверхня Землі поділяється паралелями через 4° на пояси (ряди), а меридіанами – через 6° на колони у вигляді трапецій (рис. 5).
Сторони трапецій служать межами аркушів карти масштабу 1:1 000 000. Пояси позначаються літерами латинського алфавіту:
A, B, C, D, E, F, G, H, I, J, K, L, M, N, O, P, Q, R, S, T, U, V,
починаючи від екватора до полюсів.
Колони позначаються арабськими цифрами від 1 до 60, починаючи від меридіану 180° і нумеруються з заходу на схід.
Номенклатура аркуша карти масштабу 1:1 000 000 складається з літери пояса та номера колони. Наприклад, аркуш карти масштабу 1:1 000 000 з м. Київ позначається як М-36 (див. рис. 5).
Номенклатура аркуша карти масштабу 1:500000, 1:200000 та 1:100000 складається з номенклатури аркуша карти масштабу 1:1000000 з додатком відповідної літери або цифри. Наприклад, аркуш карти масштабу 1:1 000 000 М-35 (рис. 6) складається із:
4 аркушів 1:500 000 карти (позначаються великими літерами А, Б, В, Г). Номенклатура 1:500 000 карти з м. Хмільник – М-35-Г;
36 аркушів 1:200 000 карти (позначаються римськими цифрами від I до ХХХVI). Номенклатура 1:200 000 карти з м. Хмільник – М-35-XХІІ;
144 аркушів 1:100 000 карти (позначаються арабськими цифрами від 1 до 144). Номенклатура 1:100 000 карти з м. Хмільник – М-35-92.
Номенклатури аркушів карт масштабів 1:50000 і 1:25000 пов’язані з номенклатурою карти масштабу 1:100 000 (рис. 7).
В одному аркуші 1:100 000 карти міститься 4 аркуша 1:50 000 карти, а 1:50 000 карта поділяється на 4 аркуші 1:25 000 карти.
Номенклатура аркуша 1:50 000 карти складається з номенклатури аркуша 1:100 000 карти з додатком відповідної великої літери – А, Б, В, Г. Номенклатура 1:50 000 карти з м. Хмільник – М-35-92-Б.
Номенклатура аркуша 1:25 000 карти складається з номенклатури аркуша 1:50 000 карти з додатком відповідної малої літери – а, б, в, г. Номенклатура 1:50 000 карти з м. Хмільник – М-35-92-Б-г.
Номенклатура кожного аркуша карти вказується над правим кутом північної рамки, ліворуч від якої надається закодоване (цифрове) позначення номенклатури для автоматизованого обліку, як правило, синім кольором (див. рис. 1-4).
3. Читання топографічних карт
Картографічні умовні знаки – графічні символи для позначення на картах об’єктів місцевості та їх кількісних і якісних характеристик. Система умовних позначень складається з площинних (масштабних), позамасштабних і лінійних знаків відповідних кольорів та пояснювальних підписів до них.
Площинні знаки – умовні позначення, які відображають на карті значні за площею об’єкти місцевості у масштабі карти (населені пункти, ліси, сади, болота, чагарники тощо), розміри яких виражені у масштабі карти.
Позамасштабні знаки – умовні позначення, які відображають об’єкти, площі яких не подаються в масштабі карти (телебашти, радіовишки, церкви, пам’ятники, труби промислових підприємств, вітряки, окремі дерева тощо). Точне місцеположення на карті таких об’єктів визначається головними точками, які використовують при визначенні координат, вимірюванні відстаней між ними та вирішенні інших завдань (табл. 2).
Лінійні знаки – умовні позначення для зображення на картах лінійних об’єктів, довжина яких виражається в масштабі карти (дороги, канали, лінії електропередачі та зв’язку, лісосмуги тощо).
Пояснювальні підписи на карті надають додаткові відомості об’єктам місцевості, вказують їх кількісні та якісні характеристики у вигляді повних та скорочених підписів і цифрових позначень.
Наприклад, підпис біля умовного знаку моста
означає, що міст залізобетонний, висота низу ферми (прогінної споруди) моста над водою 8м, довжина моста 370м, ширина проїжджої частини 10м, вантажопідйомність 60 тон. Крім того, топографічні карти друкують кольорами: ліс – зеленим, гідрографія – синім, рельєф і піски – коричневим, квартали населених пунктів та автомобільні дороги з покриттям – оранжевим кольором.
Населені пункти поділяють на міста, селища та села і прирівняні до них поселення. Чим більшими літерами підписана назва населеного пункту, тим більший він за своїм адміністративним значенням або за кількістю жителів (табл. 3). Крім того, під назвами населених пунктів скорочено вказується наявність районної, селищної (сільської) ради та кількість жителів у тисячах.
Неофіційні назви населених пунктів, що прийняті серед місцевих мешканців, указуються у дужках під офіційною назвою. Підкреслена назва населеного пункту означає, що поблизу є залізнична станція або пристань з такою ж назвою.
Т а б л и ц я 3
У населених пунктах показують вулиці, проїзди і тупики. Магістральні та головні проїзди виділяють більш широким умовним знаком. На фоні кварталів великих населених пунктів відображають видатні споруди, великі промислові підприємства і будівлі, які мають значення орієнтирів.
Дороги за способом пересування, якістю дорожнього полотна, прохідністю та пропускною властивістю поділяються на залізниці, автомобільні та ґрунтові дороги.
Залізниці на картах позначаються всі без винятку (діючі, ті, що будуються і розібрані) і класифікуються за шириною колії на залізниці з нормальною шириною колії, вузькоколійні залізниці і трамвайні колії; за кількістю колій – одноколійні, двоколійні, триколійні; за видом тяги – електрифіковані та неелектрифіковані.
На залізницях позначаються станції, роз’їзди, платформи, депо, колійні пости й будки, насипи, виїмки, мости, тунелі тощо.
Автомобільні дороги поділяються на автомагістралі (автостради), автодороги з удосконаленим покриттям, автодороги з покриттям і автодороги без покриття.
Цифрами та скороченими написами вказуються ширина дороги, ширина і матеріал покриття, які підписують на умовних знаках дороги. Наприклад, підпис
означає: 8 – ширина проїжджої частини, 12 – ширина земляного полотна (у метрах), А – асфальт.
На топографічних картах показують автодороги без покриття (покращені ґрунтові дороги), які зображуються паралельними лініями без забарвлення з вказанням ширини дороги в метрах. Ґрунтові дороги (путівці) показуються суцільною тонкою лінією чорного кольору, а польові та лісові дороги – переривчастою лінією.
Гідрографія. Ріки, струмки, канали та магістральні канави позначаються на картах усі, причому у дві лінії позначаються на картах 1:25 000 і 1:50 000 при їхній ширині 5м і більше, на картах 1:100 000 – 10м і більше.
Постійна і визначена берегова лінія водоймищ відображається суцільною лінією синього кольору, непостійна (пересихаючі водойми) і невизначена (мігруючі водойми) – переривчастою лінією.
Назви судноплавних водоймищ підписують великими літерами (ДНІПРО), несудноплавних – малими (Ірша). Напрямок течії річок указується стрілкою із зазначенням швидкості течії (м/с). На ріках і каналах позначають мости, шлюзи, греблі, пороми, броди і надають їхні характеристики. Урізи води (цифри біля синього кружечка на березі водойми) означають висоту рівня води у межень над рівнем моря (в метрах).
Рослинний покрив на топографічних картах відображається за зовнішнім виглядом рослинності і поділяється на деревну (ліси, захисні лісонасадження, поросль лісу, гаї та окремі дерева), кущову (чагарники, групи кущів і окремі кущі) і трав’яну рослинність (лугова і степова, чагарникова та напівчагарникова, низькотрав’яна і високотрав’яна тощо).
На топографічних картах відображаються також сади фруктові, цитрусові, ягідні, виноградники, плантації технічних культур, живі огорожі тощо.
Площі, зайняті деревною рослинністю, зображуються на картах зеленим кольором, зайняті чагарником і низькорослою деревною рослинністю – світло-зеленим кольором, трав’яна рослинність має білий фон.
Породу дерев позначають значком листяного чи хвойного дерева або їх поєднанням, якщо ліс змішаний. Наприклад, характеристика змішаного лісу
означає: 25 – середня висота дерев, 0,30 – середня товщина стовбурів, 6 – середня відстань між деревами.
Ґрунти на картах позначаються лише ті, які суттєво відрізняються від навколишнього середовища (болота, солончаки, піски тощо).
Болота позначаються на карті синім кольором з поділом їх на прохідні (перервана горизонтальна штриховка), важкопрохідні та непрохідні (суцільна горизонтальна штриховка). Прохідними вважають болота глибиною до 0,6м, яку на картах не підписують. Глибину важкопрохідних і непрохідних боліт надають поруч із вертикальною стрілкою, яка вказує на місце проміру.
Солончаки на картах поділяються і позначаються так само як і болота, але відрізняються від них вертикальною штриховкою.
Місцеві предмети-орієнтири наносять на карти з високою точністю (0,2мм). Про заводи, фабрики та інші підприємства умовні знаки вказують на рід виробництва, виражається чи ні у масштабі карти, з трубою чи без труби. Дуже чіткими й тривалими орієнтирами є цвинтарі з деревною рослинністю.
4. Вивчення за картою рельєфу місцевості
Рельєф на топографічних картах відображається горизонталями. Сутність зображення рельєфу горизонталями полягає у наступному. Якщо уявити острів у вигляді гори, його берегова лінія буде відображена у вигляді кривої АВ, проекція якої на площині (на карті) матиме таку ж замкнену криву аb (рис. 8).
Якщо рівень води підняти на 10м, утвориться нова берегова лінія СD, усі точки якої будуть на однаковій висоті, але на 10м вище, ніж початкова берегова лінія АВ. Проекція нової берегової лінії СD на площину дає таку ж замкнену криву сd, тобто кожному рівню води відповідатиме своя берегова лінія (АВ, CD, EF) у вигляді замкненої кривої, всі точки якої мають однакову висоту. Ці лінії є слідами перерізу рельєфу місцевості площинами, паралельними до поверхні моря, яку прийнято за початок відліку висот. Проекція одержаних кривих (ab, cd, ef) на площині дасть зображення гори горизонталями, які на топографічних картах бувають кількох видів (рис. 9).
Основні горизонталі проводяться через висоту перерізу рельєфу. Кожна п’ята основна горизонталь для полегшення рахунку висот потовщується. Їх називають основними потовщеними горизонталями.
Додаткові (напівгоризонталі) та допоміжні (чверті) горизонталі проводяться через ½ і ¼ висоти перерізу рельєфу і зображуються на картах переривчастими і короткими переривчастими лініями.
На топографічних картах під південною рамкою вказується висота перерізу рельєфу відповідно до її масштабу: на 1:25 000 карті через 5м, 1:50 000 – 10м, 1:100 000 – 20м, 1:200 000 – 40м, 1:500 000 – 50м, 1:1 000 000 – 100м. Наприклад, підпис „Суцільні горизонталі проведені через 10м” на карті масштабу 1:50 000 означає, що основні горизонталі проведені по висоті через 10м, основні потовщені – 50м, напівгоризонталі – 5м, чверті – 2,5м.
При зображенні горизонталями типових форм рельєфу можна переплутати підвищені форми рельєфу з пониженими, тобто сплутати гору з ямою, хребет із лощиною тощо. Щоб уникнути цієї плутанини, необхідно знати ознаки зниження схилу основних форм рельєфу, які наведені нижче. Наприклад, на рис. 3.10 показано:
- Покажчик схилу (бергштрих) вказує у бік зниження.
- Верх цифр підписів горизонталей вказує у бік підняття схилу.
Крім цього на картах надаються й інші характерні ознаки зниження схилу (рис. 3.11):
- Хребет ,,тягнеться” до води, а лощина від води ,,біжить”.
- Зубці знаків скель, обривів і ярів указують в бік зниження.
- Виїмки на дорогах знаходяться в позитивних формах рельєфу (гора, хребет), а насипи – у негативних (улоговина, лощина).
- Різниця двох висот на одному схилі або урізів води на ріках показує напрямок загального зниження місцевості.
- На схилах у напрямку до води – нижче; від води – вище.
- Умовний знак
на дорогах зі значними ухилами означає початок і кінець підйому (вістрям у напрямку підйому).
До об’єктів рельєфу, які неможливо показати горизонталями належать природні утворення (яри, водориї, скелі, обриви, ями, осипи, кургани), а також штучні утворення (дорожні насипи та виїмки, терикони, скелі-останці, перевали, входи в печери і гроти, скупчення каміння). Умовні знаки природних утворень рельєфу і відповідні до них підписи зображуються на картах коричневим кольором, а штучних – чорним кольором.
5. Способи визначення стрімкості схилів за картою
Будь-який схил характеризується стрімкістю, висотою перерізу рельєфу, закладанням горизонталей і довжиною (рис. 12).
а) стрімкість схилу α – кут між нахиленою поверхнею схилу до горизонтальної площини;
б) висота перерізу рельєфу h – відстань по висоті між двома суміжними горизонталями;
в) закладання горизонталей d – відстань на карті між двома суміжними горизонталями;
г) довжина схилу D – відстань на схилі від вершини до підошви.
Стрімкість схилу (α), закладання горизонталей (d) і висота перерізу рельєфу (h) на карті взаємопов’язані між собою. По-перше, чим більша висота перерізу, тим більше закладання горизонталей і навпаки; по-друге – чим стрімкіший схил, тим менше закладання горизонталей і навпаки (рис. 13).
Таким чином, достатньо одного погляду на карту, щоб за закладанням горизонталей відрізнити стрімкий схил від пологого, а також визначити вид схилу. Якщо закладання горизонталей на карті однакове, схил буде рівний; закладання від вершини до підошви зменшується – схил випуклий; закладання від вершини до підошви збільшується – схил увігнутий; закладання від вершини до підошви то збільшується, то зменшується – схил хвилястий (рис. 14).
Знання цих закономірностей дає змогу швидко і впевнено визначити за картою топографічний та бойовий гребні, а звідси й умови спостереження, маскування, ведення вогню тощо (рис. 15). Таким чином, вид схилу істотно впливає на ведення бойових дії.
Рівний схил (див. рис. 14) на всій своїй довжині від вершини до підошви має однакову стрімкість, добре проглядається в обох напрямках, а, отже і прострілюється вогнем зі стрілецької зброї.
Увігнутий схил стрімкий до вершини та пологий до підошви і добре проглядається. На рівному і увігнутому схилах, звернених у сторону противника, доцільно розміщати спостережні пункти та вогневі позиції, маскуючи їх від спостереження противником.
Випуклий схил пологий від вершини і стрімкий до підошви. Нижня частина його не проглядається і не прострілюється вогнем зі стрілецької зброї з вершини, а верхня частина – зі сторони підошви. На такому схилі спостережні пункти і вогневі позиції розміщають в місцях перегину схилу (на бойовому гребні), що полегшує маскування та можливість проглядати і прострілювати весь схил.
Хвилястий схил являє собою сполучення схилів різної форми, його профіль має вид звивистої лінії. Наявність на такому схилі перегинів складає несприятливі умови для спостереження і ведення вогню, оскільки схил повністю не проглядається.
Визначення стрімкості схилу за шкалою закладання. Циркулем або лінійкою відміряють відрізок між двома суміжними горизонталями, прикладають його до шкали і визначають число градусів біля основи шкали (на рис. 16 відрізок аб). Якщо горизонталі розташовані близько одна до одної, тоді користуються правою частиною шкали, беручи при цьому на карті закладання між сусідніми потовщеними горизонталями (на рис. 16 відрізок вг).
Визначення стрімкості схилу за формулою (рис. 17):
α = 12/d
Закладання горизонталей d на карті відміряють лінійкою або смужкою паперу між двома суміжними горизонталями.
Визначення стрімкості схилу окомірно. Розрахунки показали, що закладанню в 1см стрімкість схилу відповідає 1,2°. Із обернено-пропорційної залежності між стрімкістю схилу, висотою перерізу і закладанням горизонталей є правило: у скільки разів закладання менше (більше) 1см, у стільки разів стрімкість схилу більша (менша) 1°. Звідси, закладанню в 1мм стрімкість схилу відповідатиме 12°, 2мм – 6°, 3мм – 4° і 4мм – 3°.
6. Визначення за картою висот точок і взаємовидимості між ними
Висоти точок місцевості над рівнем моря (абсолютні висоти) визначають на карті за допомогою позначок висот горизонталей і прийнятої на карті висоти перерізу рельєфу.
При визначенні висот точок можливі такі ситуації:
- Якщо відома висота точки, то позначкою горизонталі буде цифра, кратна висоті перерізу даної карти. На рис. 18а горизонталь нижче позначки 167,5, отже, позначкою горизонталі буде найближча знизу до 167,5 цифра, кратна висоті перерізу рельєфу даної карти.
- Позначка точки між двома суміжними горизонталями визначається інтерполюванням позначок горизонталей (рис. 18б).
При визначенні перевищень висот точок можливі такі ситуації:
- Якщо точки розташовані на одній горизонталі – перевищення дорівнює нулю.
- Якщо позначки висот точок підписані на карті – визначити різницю висот цих позначок.
- Якщо точки знаходяться на одному схилі – висоту перерізу рельєфу на карті помножити на кількість горизонталей між точками.
- При розташуванні точок на значній відстані одна від одної – визначити висоти точок і взяти їх різницю.
Помилка визначення висот позначок не повинна перевищувати половини висоти перерізу рельєфу на карті, а при знаходженні точки між основною і напівгоризонталлю – чверті висоти перерізу рельєфу.
Визначення видимості між точками побудовою вертикаль-ного профілю – графіка, який відображає переріз місцевості вертикальною площиною поздовж профільної лінії (лінії на карті, вздовж якої будується профіль місцевості).
Вертикальний профіль будують в такій послідовності (рис. 19):
а) на карті проводять профільну лінію від спостережного пункту (СП) до цілі (Ц).
б) до профільної лінії прикладають міліметровий папір і помічають на ньому рисочками виходи горизонталей, які підписують;
в) визначають по лінії СП-Ц максимальну різницю висот і вибирають вертикальний масштаб профілю, який береться значно більше горизонтального;
г) на міліметровому папері проводять через рівні проміжки по висоті (0,5 або 1см) горизонтальні лінії і, відповідно до вибраного вертикального масштабу, біля кожної горизонтальної лінії підписують висоти горизонталей;
д) від усіх рисочок опускають перпендикуляри до перетину їх з відповідними горизонтальними лініями і позначають крапками;
е) одержані точки з’єднують плавною лінією і відтіняють її нижню частину штриховкою, або підтушовують (рис. 20).
Якщо на профільній лінії є місцеві предмети (населені пункти, ліс, чагарник), то при проведені плавної кривої враховують їх висоту.
Такий профіль називають повним, оскільки при його побудові враховані всі горизонталі вздовж профільної лінії. При розв’язанні деяких задач, з метою економії часу, будують скорочений профіль, при побудові якого на папір переносять лише ті горизонталі, які показують підйоми і спуски, а також місця різкого перегину схилу.
Побудований таким чином повний профіль називають умовним, тому що відстані між паралельними лініями на міліметровому папері не відповідають перерізу рельєфу в масштабі карти. У наведеному прикладі горизонталі на карті проведені через 10м, а її масштаб –500м в 1см. Щоб виразити в масштабі карти і вертикальні розміри профілю, необхідно паралельні лінії провести через 0,2мм одна від одної, що практично зробити неможливо (звідси вертикальний масштаб більше горизонтального).
Як правило, при побудові профілю місцевості вертикальний масштаб збільшується в 10 і більше разів, що не дозволяє уявити дійсну стрімкість схилів, а лише наочно показує характер нерівностей, відносну стрімкість схилів, а, головне, взаємовидимість між точками
7. Вимірювання відстаней за картою
Для визначення відстаней між об’єктами вимірюють відстань на карті в сантиметрах між ними і множать на величину масштабу карти.
Масштаб карти надається під південною рамкою у числовій формі (чисельний масштаб), в графічній (лінійний масштаб) – у вигляді графіку та словесний масштаб довжин або іменований масштаб відповідним підписом. Наприклад, на карті масштабу 1:50 000 надається підпис ,,в 1 сантиметрі 500 метрів” (рис. 21).
Для вимірювання відстаней і координат за картою потрібно знати положення головних точок умовних знаків (див. табл. 2). Відстані між об’єктами за картою визначають наступними способами.
Лінійкою вимірюють відстань між об’єктами в сантиметрах, які множать на величину масштабу. Наприклад, якщо на карті масштабу 1:100 000 (в 1см карти 1 000м на місцевості) відстань між об’єктами – 7,5см, то відстань між об’єктами на місцевості – 7 500м.
Циркулем вимірюються короткі відстані. Ніжки циркуля ставлять у головні точки умовних знаків об’єктів, між якими визначають відстань, і, не змінюючи розхилу циркуля, прикладають його до лінійного масштабу (рис. 22а).
Рис. 3.22. Вимірювання відстані циркулем (а) і кроком циркуля (б)
на картах різних масштабів
Кроком циркуля вимірюють відстані, які перевищують довжину лінійного масштабу. Для цього беруть за масштабом розхил циркуля, який відповідає якому-небудь цілому числу кілометрів або метрів, і таким “кроком” проходять на карті відстань, яку необхідно визначити, ведучи рахунок перестановок ніжок циркуля (рис. 22б).
Нарощенням розхилу циркуля вимірюють ламані лінії. Спосіб заснований на визначенні кола: „геометричне місце точок, рівновіддалених від центра”. Ламана лінія шляхом перенесення відрізків перетворюється в пряму (рис. 23а).
Курвіметром. Стрілку курвіметра встановлюють на нульову поділку, а потім коліщатком проводять по вимірюваній звивистій лінії зліва направо або знизу вгору; отриманий відлік у сантиметрах множать на величину масштабу карти. Наприклад, на рис. 23б відлік курвіметра за картою масштабу 1:100 000 становить 15км, а за картою масштабу 1:50 000 – 7,5км.
Для визначення відстаней окомірно підраховують число квадратів координатної сітки, що “вкладаються” у вимірювані лінії, і множать на величину сторони квадрата в кілометрах. Спосіб використовується, як правило, для приблизного визначення відстаней і контролю результатів вимірювання інструментами.
Точність визначення відстаней не повинна перевищувати 0,5-1мм у масштабі карти.
Оскільки у бойовій практиці користуються картами різних масштабів і переобчислюють відстані з одного масштабу в інший рекомендується запам’ятати наступне. Відомо, що на карті масштабу 1:100 000 відстань, яка виміряна в міліметрах, помножується на 100, в результаті чого ми отримаємо дійсну відстань в метрах.
Наприклад, якщо відстань на карті масштабу 1:100 000 дорівнює 64мм, то на місцевості вона відповідатиме 6 400м (64100), а при роботі з картами 1:25 000, 1:50 000 і 1:200 000 цю ж відстань у міліметрах необхідно в першому випадку поділити на 4, у другому – на 2, а у третьому – помножити на 2, тобто відстань у 64мм для карт масштабів 1:25 000, 1:50 000 і 1:200 000 буде 1 600м, 3 200м і 12 800м відповідно.
8. Визначення площ за картою
Площі об’єктів місцевості визначають окомірно, порівнюючи їх з розмірами (площею) квадрата координатної сітки за табл. 4.
Масштаб карти | Розміри сторони квадрата | Площа квадрата | ||
в см | в км | кв. км | га | |
1:25 000 | 4 | 1 | 1 | 100 |
1:50 000 | 2 | 1 | 1 | 100 |
1:100 000 | 2 | 2 | 4 | 400 |
1:200 000 | 2 | 4 | 16 | 1 600 |
Це найшвидший спосіб і, за певних навичок, достатньо точний для визначення площ об’єктів місцевості.
Наприклад, на рис. 3.24 наведені приклади визначення площі горілого лісу – 2,2кв. км (220га), Сновського лісу – 2,3кв. км (230га), водосховища – 3,5кв. км (350га), фруктового саду – 1,2кв. км (120га), а площа 22, 24 і 25 кварталів у лісовому масиві – 0,75кв. км (75га).
Великі площі визначають палеткою, у якої сторони квадратів нанесені через 4мм для карт масштабів 1:25 000 та 1:50 000 і через 5мм – для карти масштабу 1:100 000. В цьому випадку кожен квадрат палетки відповідатиме для карти масштабу 1:25 000 – 1га, для карти 1:50 000 – 4га, а для 1:100 000 карти – 25га. Палетку виготовляють за допомогою технічних засобів або власноруч нанесенням на кальку (пластик) сітки квадратів через відповідні інтервали
9. Визначення координат за картою
Визначення прямокутних координат об’єктів (цілей) за картою. На топографічні карти наносяться лінії координатної сітки – сітки квадратів, утвореної горизонтальними і вертикальними лініями, які проводять через 4см або 2см, що відповідає певній кількості кілометрів на місцевості. Тому координатну сітку ще називають кілометровою сіткою, а її лінії – кілометровими.
На карті масштабу 1:25 000 координатна сітка проводиться через 4см, що відповідає 1км місцевості, а на картах 1:50 000, 1:100000 і 1:200000 – через 2см (1, 2 і 4км на місцевості відповідно).
Прямокутні координати об’єктів на карті визначають циркулем за допомогою лінійного масштабу, офіцерською лінійкою або координатоміром від відповідних кілометрових ліній.
Наприклад, для визначення прямокутних координат церкви в квадраті 8008 (рис. 25а) необхідно:
- Визначити відстань від нижньої горизонтальної лінії кілометрової сітки 6080 до церкви.
- Визначити відстань від вертикальної лінії кілометрової сітки 4308 до церкви. Прямокутні координати церкви матимуть вигляд:
Х = 60 80км + 600м = 60 80 600; Y = 43 08км + 1 700м = 43 09 700
Відповідь: “Координати церкви: Х = 60 80 600, Y = 43 09 700”. Їх називають повними, а скорочені координати: Х = 80 600, Y = 09 700.
Для нанесення об’єктів (цілей) на карту за відомими прямокутними координатами необхідно виділити цифрове значення квадрата і приросту, а потім у знайденому квадраті карти відкласти приріст.
Приклад. Нанести об’єкт (ціль) на карту за відомими координатами: Х=6080 600, Y=4324 900 (рис. 25б).
Рішення. Об’єкт (ціль) знаходиться в квадраті 80 24, приріст становить:Х=600м, Y=900м. Від горизонтальної лінії кілометрової сітки 6080 відкладаємо циркулем вгору 600м і праворуч від вертикальної лінії кілометрової сітки 4324 – 900м. У перетині перпендикулярів одержимо об’єкт (ціль) на карті – пам’ятник.
Точність визначення прямокутних координат об’єктів (цілей) і нанесення на карту цілей за відомими координатами не повинна перевищувати 0,5-1мм у масштабі карти.
Рис. 25. Визначення координат і нанесення об’єктів (цілей) на карту масштабу 1:100 000 за відомими координатами
У бойовій практиці інколи необхідно визначити прямокутні координати об’єктів, коли найближча до південної рамки лінія кілометрової сітки або найближча до західної рамки вертикальна лінія кілометрової сітки, від яких необхідно визначати прямокутні координати, частково або повністю знаходяться за межами аркуша карти. В цих випадках координати найчастіше визначають від лінії сітки, яка є на карті, проводячи арифметичні дії, що за складних умов бойової обстановки може призвести до небажаних помилок.
В таких випадках рекомендується визначати координати об’єктів від найближчих кілометрових ліній (горизонтальної і вертикальної), які є карті, але циркуль при цьому необхідно прикладати не до нуля, а на край лінійного масштабу, а відрахунок координат зчитувати від нуля, так як показано на рис. 26.
Під час визначення прямокутних координат великої кількості об’єктів для прискорення роботи рекомендується використовувати координатомір, який можна виготовити власноруч (на принтері, плотері) або накреслити на пластику, восківці тощо (рис. 27), а при їх відсутності – на папері та обклеїти прозорою клейкою стрічкою або наклеїти на зворотньому боці скла. Такий координатомір досить практичний – у бойових умовах він надійно замінить циркуль і лінійку, а точність визначення координат при цьому висока.
Визначення географічних координат об’єктів (цілей) за картою. Внутрішньою рамкою топографічних карт є лінії меридіанів і паралелей, широта і довгота яких підписуються в кутах кожного аркуша карти. На рис. 25 підписані широта південної рамки карти масштабу 1:100 000 – 50°40′, північної – 51°00′; довгота західної рамки 37°00′, східної – 37°30′.
На картах масштабів 1:25 000-1:100 000 сторони внутрішніх рамок поділені на мінутні відрізки, що дорівнюють 1¢, які відтінені (зафарбовані) через один і поділяються крапками на частини по 10¢¢.
Визначення географічних координат об’єктів (цілей) за картою виконується за відомими широтою і довготою найближчих до даної точки паралелі і меридіана. Для цього на картах масштабів 1:25 000-1:100 000 циркулем або лінійкою встановлюють перпендикуляри до найближчих рамок, на яких зчитують значення широти і довготи об’єкта (цілі) на карті. На рис. 25в церква в квадраті 68 10 має координати В=50°42’26», L=37°05’37».
Точність визначення географічних координат цілей за картами масштабів 1: 25 000-1: 100 000 не повинна перевищувати 3».
Для нанесення об’єктів (цілей) на карту за географічними координатами на західній і східній рамках олівцем відмічають значення координати цілі за широтою і прикладають лінійку, а значення довготи встановлюють циркулем або офіцерською лінійкою по південній (північній) рамці. У перетині паралелі і меридіана наносять положення цілі на карту. На рис. 25г показано нанесення аеродрому за відомими координатами: В=50°41’25», L=37°29’20».
3.10. Визначення дирекційних кутів і азимутів за картою
Цілеуказання і ведення прицільного вогню по цілях противника неможливе без точного указання напрямку стрільби. Для цього треба вміти визначати за картою дирекційні кути та азимути, знати взаємозв’язок між ними і правила їх обчислення.
Дирекційний кут (α) – кут від північного напряму вертикальної лінії кілометрової сітки до напряму на ціль.
Істинний азимут (Аі) – кут від північного напряму істинного меридіана (західної чи східної рамки карти) до напряму на ціль.
Магнітний азимут (Ам) – кут від північного напряму магнітного меридіана (стрілки компаса) до напряму на ціль.
Вказані кути визначаються тільки від північного напрямку відповідної полярної осі за ходом годинникової стрілки і можуть бути від 0 до 360.
Схематичне зображення істинного і магнітного азимутів, дирекційного кута та взаємозв’язок між ними показано на рис. 28.
Для переходу від дирекційного кута до магнітного азимута потрібно знати сполучні кути, що містяться між вихідними напрямами. З рис.28 видно, що сполучними кутами є магнітне схилення, зближення меридіанів і поправка напряму.
Магнітне схилення () – кут між істинним і магнітним меридіанами; може бути східним або західним.
Зближення меридіанів () – кут між північним напрямом істинного меридіана даної точки і вертикальною лінією кілометрової сітки; може бути східним або західним.
Поправка напряму (ПН) – кут між магнітним меридіаном і вертикальною лінією кілометрової сітки. Поправка напряму на топографічних картах указується в текстовій довідці виразом ”…середнє відхилення магнітної стрілки східне 733′(1-26)” і з протилежним знаком виразом “Поправка в дирекційний кут… мінус (1-26)”, але вже не в градусах, а в поділках кутоміра.
Величини сполучних кутів (Сх, Зб і ПН) та їх знаки беруться з текстової довідки або схеми (рис. 30), які надаються на картах масштабів 1:25 000 – 1:100 000 під південною рамкою ліворуч від лінійного масштабу.
Перехід від дирекційного кута (ДК) до магнітного азимута (Ам) і навпаки можна виконати алгебраїчним або графічним способом.
Алгебраїчний спосіб полягає у використанні формул:
- Ам = ДК – (± ПН); 2. ДК = Ам + (± ПН); 3. ПН = (Сх) – ( Зб)
Графічний спосіб переходу полягає у кресленні на карті подумки чи олівцем довільного напрямку на ціль (рис. 3.31) і, використовуючи сполучні кути, визначають, який кут більший (ДК чи Ам) і на яку величину. При цьому знаки () не враховуються, беруться абсолютні значення сполучних кутів.
Приклад: ДК, визначений за картою = 238. Обчислити Ам.
Рішення: На рис.31 видно, що Ам менше ДК на величину ПН, тобто суму магнітного схилення і зближення меридіанів, що в градусній мірі дорівнює 7°33′ ≈ 8°. Звідси, Ам = 238°– 8° = 230°.
При точних розрахунках обов’язково враховують щорічну зміну магнітного схилення, для чого величину щорічної зміни магнітного схилення множать на кількість років, що пройшли після видання карти і отриману величину додають алгебраїчним способом до магнітного схилення, яке вказується на карті на рік її видання. Наприклад, на карті надається “Схилення на 1995р. західне 1015′. Річна зміна магнітного схилення східна 005′ ”. Звідси знаходимо схилення на 2015рік:
δ = – 10° 15′ + (+ 0°05′ x 20) = – 8°35′.
11. Цілеуказання за картою і аерознімком
Цілеуказання за картою проводиться з метою визначення за картою і передачі засобами зв’язку або іншим способом даних про місцезнаходження об’єктів (цілей) на місцевості. Цілеуказання повинно бути коротким, зрозумілим і достатньо точним і, залежно від обстановки та способу визначення місцезнаходження цілі (об’єкта), виконується за квадратами кілометрової сітки, за координатами (прямокутними, географічними), від орієнтира або від умовної лінії.
Цілеуказання за квадратами кілометрової сітки указується приблизне місцезнаходження об’єкта (цілі), коли достатньо знати лише, в якому квадраті координатної сітки карти знаходиться об’єкт.
Квадрат, в якому знаходиться об’єкт (ціль), указується підписами кілометрових ліній, перетином яких утворений його південно-західний кут. Для указання квадрата карти необхідно назвати дві цифри, які підписані на горизонтальній кілометровій лінії за внутрішньою (західною чи східною) рамкою карти, тобто координату осі X, а потім – дві цифри, які підписані біля вертикальної кілометрової лінії за внутрішньою (північною чи південною) рамкою карти, тобто координату осі Y.
Крім того, у письмовому документі квадрат указується в дужках після найменування об’єкта, наприклад, ,,Висота 113,8 (квадрат 6626)”, а під час усної доповіді спочатку вказується квадрат, а потім найменування об’єкта: ,,Квадрат 6626, висота 113,8” (рис. 32а).
Для більш точного цілеуказання квадрат уявно поділяють на 4 або на 9 частин, кожна з яких позначається у першому випадку літерами (рис. 32б), а в другому – цифрами (рис. 32в). У цьому випадку називають квадрат, в якому знаходиться ціль, і додають літеру або цифру, яка уточнює місцезнаходження цілі в квадраті, наприклад: ,,Ціль – РЛС (6523-А)” або ,,Ціль – САУ (6424-6)”.
Цілеуказання за прямокутними координатами – найбільш точний і найпоширеніший спосіб указання місцезнаходження цілі. Визначені за картою координати цілі вказують скороченими.
Цілеуказання за географічними координатами застосовується за дрібномасштабними картами, на яких місцезнаходження цілі указують значенням широти і довготи.
Цілеуказання від орієнтира. Цим способом цілеуказання називають об’єкт, а потім відстань і напрямок до нього від надійного орієнтира і квадрат, в якому знаходиться об’єкт, наприклад: ,,КСП 2мр – 1200м на північ від Стара Гута (6625)” (рис. 32г).
Цілеуказання від умовної лінії застосовується під час руху, зазвичай, у танкових підрозділах. Для цього на картах командира підрозділу та його підлеглих завчасно проводять лінію (або декілька) в напрямку дії підрозділу, відносно яких вказують положення цілей.
На кожну лінію наносять сантиметрові та міліметрові поділки, а початкові та кінцеві точки кожної лінії позначають відповідними літерами. Ціль на карті вказується умовною назвою лінії, а потім відстанню в сантиметрах по цій лінії до цілі, після чого вказується напрямок (ліворуч або праворуч) і довжина другого відрізка, тобто перпендикуляра. Наприклад, ,,Пряма АВ; чотири, чотири; ліворуч нуль сім; ціль – танк в окопі”(рис. 33).
Цілеуказання за аерознімком. Ведення сучасного бою вимагає прийняття швидких і невідкладних рішень по визначенню і знищенню високомобільних цілей противника. Саме вимогам точного і своєчасного визначення на місцевості таких цілей відповідають аерознімки місцевості, одержані за допомогою безпілотних літальних апаратів. Такі знімки, на відміну від карти мають значні переваги; на них добре видно зміни місцевості, які відбулися після видання карти та, особливо, в результаті ведення бойових дій; видно бойову техніку противника та сліди її діяльності, фортифікаційні споруди тощо.
Цілеуказання за аерознімком виконується від умовної лінії, за полярними або прямокутними координатами.
Для цілеуказання від умовної лінії завчасно всім аерознімкам надають одинакові номери, проводять лінію ,,північ-південь” і лінію (або декілька) в напрямку дії підрозділу, відносно яких вказують положення цілей.
Цілеуказання виконується так само як і за картою. Наприклад, ,,Пряма АВ; сім, три; ліворуч нуль девять; ціль – танк у лісосмузі” або ,,Пряма АС; пять, два; ліворуч нуль сім; ціль – мінометна батарея на вогневій позиції ” (рис. 34).
У разі відсутності сітки на знімку або неможливості її нанесення (відсутня карта), цілеуказання виконують за полярними координатами, які дозволяють вирішити задачу визначення координат точок відносно початкової точки, яку приймають за полюс – будь-яка точка стояння (спостережний пункт, вогнева позиція, вихідний пункт руху тощо). Положення точки (цілі) визначається кутом напряму Q (кутом положення) на точку, який вимірюється за ходом годинникової стрілки від полярної осі і відстанню (дистанцією) D від полюса Р до заданої точки Ц (рис. 35).
Для цілеуказання за полярними координатами аерознімкам надають номери, які підписують у правому верхньому кутові. На всіх аерознімках з однаковими номерами викреслюється одна система полярних координат і лінія ,,північ-південь”. Полюсом на аерознімку обирають чітко видиму точку і, бажано, якомога ближче до лівого нижнього кута (перехрестя доріг, лісосмуг, просік, кут лісу тощо), а полярною віссю – напрям на віддалену від полюса контурну точку. Полюс обводять колом, а напрям викреслюють на аерознімку.
На рис. 36 наведено приклад, де полюсом обрано перехрестя доріг, а полярною віссю – напрямок на водонапірну башту.
Цілеуказання за полярними координатами виконується в такій послідовності. Ціль на аерознімку з’єднують прямою лінією з полюсом, визначають кут положення цілі транспортиром (в градусах з точністю 1) або артилерійським кругом (в тисячних з точністю ± 0-03 (10′), а також відстань до неї в міліметрах і передають визначені полярні координати цілі засобами зв’язку або іншим способом.
Наприклад: ,,Аерознімок №12, праворуч 50, 154 – міномет”. Запис цих даних у тисячних буде таким: ,,Міномет – аерознімок №12, праворуч 8-33, 154”.
Саме тому полюс рекомендується обирати внизу і ліворуч аерознімка, щоб кути положення ймовірних цілей противника зручніше було визначати лише за ходом годинникової стрілки задля уникнення помилок.
За прямокутними координатами положення цілей указують, якщо на аерознімках нанесена кілометрова сітка. Порядок визначення прямокутних координат за аерознімком викладено у п. 4.
ОСНОВНІ УМОВНІ ЗНАКИ ДЛЯ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ МАСШТАБІВ 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000
#Підготовка населення до ТрО #тероборона #ТериторіальнаОборона #НаціональнийСпротив #ЗСУ #ТрОЗСУя
ПРИЄДНАТИСЯ
Скориставшись даними, наведеними на цій сторінці, кожен з вас зможе з легкістю знайти контакти Сил територіальної оборони Збройних сил України у своєму регіоні. Відповідні дані відкриються при натисканні на конкретну область на карті. Так ви зможете дізнатися адресу, контактні телефони та електронну пошту ТрО свого міста.
Дані наведені для кожного міста області. Зверніть увагу: у зв’язку з нестабільною ситуацією в Україні, деякі дані можуть бути неактуальними. Для уточнення інформації рекомендуємо зв’язатися з представниками ТрО своєї області (району) за телефоном або звернутись на гарячу лінію Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
