Рекомендації з планування та організації бою за стандартами нато (частина 1)

Головна
Тактична підготовка
Рекомендації з планування та організації бою за стандартами нато (частина 1)

РЕКОМЕНДАЦІЇ З ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ БОЮ ЗА СТАНДАРТАМИ НАТО

Історичний аспект формування штабів у S (G) – структурі

У західних країнах використовується S(G)-структура штабів. Стандарти НАТО беруть за основу національні стандарти окремих передових країн Альянсу, тому розгляд існуючої практики роботи штабів ЗС США, Великої Британії та Канади є доречним.

Штаб — орган управління військами в мирний та воєнний час. Штаб являє собою групу офіцерів (військовослужбовців) і цивільного персоналу, яка забезпечує двосторонній потік інформації між командиром і підлеглими військовими формуваннями.

Основними завданнями штабу в бойовій обстановці є:

а) збір, вивчення і підготовка даних для ухвалення командиром рішення;

б) оформлення рішень командира наказами і розпорядженнями для передачі їх військам і перевірки їх виконання;

в) організація взаємодії і безперервного управління боєм;

г) організація бойового забезпечення, зв’язку і інше.

Штаби існують у військових підрозділах (батальйоні, дивізіоні), частинах та з’єднаннях (полках, бригадах) і вище – в об’єднаннях. Штаби видів Збройних сил називаються головними штабами, а штаби Збройних сил в цілому — Генеральним штабом.

У Збройних Силах деяких країн — існують також штаб Цивільної оборони, штаби родів військ і спеціальних військ.

Свою роботу штаб здійснює на основі рішень командувача (командира) і розпоряджень вищого штабу. Роботою штабу керує начальник штабу (НШ), який є першим заступником командувача (командира) і має право віддавати від його імені розпорядження підлеглим військам.

Місце розташування органів управління військами в пункті постійної дислокації називається штабом, в ході ведення бойових дій – командним пунктом.

Витоки створення штабів

Франція часів Наполеона

Першим штабом у сучасному розумінні цього поняття, можна вважати штаб часів французьких революційних війн, коли генерал-майор Луї-Александр Бертьє (фр. Louis Alexandre Berthier) був призначений начальником штабу (Chief of Staff) французької армії в Італії (1795) та створив спеціальну групу штабних офіцерів, діяльність яких полегшувала його роботу з управління військами. Наполеон Бонапарт, який наступного року почав командувати цією армією, позитивно оцінив ініціативу Л. Бертьє, адаптував цю систему у своїй штаб-квартирі, хоча сам не використовував офіцерів штабу, а лише працював зі своєю командною групою, тобто найближчими помічниками.

Перша частина була найбільшою і складалася із трьох підрозділів, які очолювали полковники.

перший — відповідав за пересування військ (Troop Movements), режим таємності (Passwords), доведення наказів тощо.

другий – за розквартирування офіцерів штабу, охорону штабу, постачання та шпиталі.

третій – за питання полонених та дезертирів, реквізицію, призов на службу, воєнні ради та правове і нормативне забезпечення.

Друга частина штабу була меншою та відповідала за військові польові табори (Military Camps), марші військ та їх розквартирування.

Третя частина штабу, яку також очолював генерал, мала завдання задовольняти потреби армії в розвідці та військових картах.

Прусський шлях

Невдовзі Пруссія створила схожу штабну систему. Спершу прусська армія залучила до штабу невелику кількість офіцерів – технічних експертів для надання допомоги польовим командирам. Згодом до обов’язків штабу були додані управління розвідкою (Management of Intelligence) та планування можливих бойових дій (Contingency Planning). Ще пізніше була запроваджена практика ротації офіцерів на командних та штабних посадах з метою гарантувати їх обізнаність з обома аспектами військових операцій. Варто зазначити, що ця практика (з її поширенням на нижні ранги) і досі існує в багатьох країнах НАТО.

Структура військового управління та відповідні органи управління закріплюють досягнутий консенсус між командним складом, штабом та керівним складом частин, з’єднань тощо. Головним чинником є розмежування сфер відповідальності та відповідного обсягу повноважень і політика щодо взаємодії.

Американський шлях

Досвід Іспано-Американської війни 1898 року зумовив реформи в армії США – була створена власна версія прусського генерального штабу, впроваджена загальновійськова освіта для офіцерів, була адаптована французька система генерального штабу з п’ятьма її основними функціональними елементами (G1–G5)³⁸.

У міжвоєнний період американські військові академії акцентували увагу на централізованій системі управління. Проте вихованню лідерства у майбутніх командирів великих військових формувань приділяли мало уваги. Натомість багато часу було присвячено розвитку менеджерських якостей (як у бізнесі) для виконання завдань з мобілізації, функціонуванню військових органів (повсякденній діяльності), забезпеченню та постачанню. Само тому випускники академій краще розуміли науку керування (Science of Management), ніж мистецтво війни (Art of War).

Друга світова війна ще більше переконала американське військове керівництво в доцільності використання прийомів керування, притаманних бізнесу під час ведення війни, особливо в таких її аспектах, як широко- масштабна мобілізація, логістика, перекидання та розгортання військ (сил). Вважалося, що успішне ведення війни базується на якісному плануванні та ефективному виконанні запланованого. Керівні документи відображали віру суспільства в необхідність досягти домінування над противником, яке б ґрунтувалось на матеріальній перевазі над ним і здатності ефективно її використати. Такі фактори як раптовість дій, маневр та імпровізація залишалися недооціненими, а запроваджені настанови мали передбачити ймовірні ситуації та знайти їх детальне вирішення. Для вирішення більшості поставлених проблем, пропонували вдосконалені форми управління (менеджменту), що ґрунтувалися на системах звітностей та статистиці. Як наслідок – збройні сили США були побудовані як централізована організація, котра для нормального функціонування потребувала великого обсягу інформації в формі статистичних звітів. Розраховуючи на перевагу в ресурсах та вогневу міць, збройні сили поступово отримували зниження рівня тактичної майстерності застосування озброєння та військової техніки (ОВТ), військ (сил).

Британський шлях

Не можна сказати, що в середині ХІХ століття у британській армії не було штабних офіцерів, але ставлення до них було дещо зневажливим. Ситуація почала змінюватися після аналізу великих втрат під час Кримської війни (1853–1856). Причиною стала часта дезорганізація ведення бойових дій.

Великою мірою ця проблема постала через недостатню підготовку штабної ланки, нехтування потребою у якісній освіті для штабних офіцерів.

Особливість історичного формування британських органів військового управління

У період з 1815 до 1939 року (за винятком часів Першої світової війни) Британські сухопутні сили були фактично колоніальними військами з відповідною організацією та баченням. Характерними для цих військ були немасштабні війни на дуже різних театрах воєнних дій, які відповідно потребували дуже різних вирішень для перемог, заохочували індивідуальний підхід, уходили від стандартизації та доктрин, що були “на озброєнні” великих європейських армій, націлених на війну в центральній Європі.

Однак під час “холодної війни” протягом тривалого часу Велика Британія утримувала постійну присутність великого угруповання військ (сил) на європейському континенті, тому система управління ними поступово набувала певного “стандартизованого” вигляду.

Типові структури штабів та їх завдання

Армії держав-членів НАТО, у першу чергу США, представляють собою науково обґрунтовану та практично апробовану модель збройних сил, що постійно удосконалюється і розвивається, відповідно до нових викликів і загроз. Побудова і функціонування цієї моделі базується на досягненнях сучасної воєнної науки і практики. Елементи методології будівництва структури збройних сил, планування, підготовки та управління військами у ході військових операцій прийнято називати оперативними стандартами НАТО.

Система способів документообігу в штабах, символіка, форми та зразки документації, відноситься до адміністративних стандартів.

Матеріально-технічні стандарти передбачають, перш за все, створення єдиної структури логістичного забезпечення військ та операцій, приведення технічних характеристик озброєння та техніки, боєприпасів тощо, до єдиних вимог, що забезпечить єдину систему постачання та ремонту. Цей процес є постійним та залежить від боєздатності наявного у військах озброєння та фінансово-економічних можливостей держави щодо закупівлі новітніх зразків озброєння.

Головним доктринальним документом США, у якому визначаються основи національної безпеки є Стратегія національної безпеки США, що затверджується Президентом держави. Основи оборони держави визначаються у Стратегії національної оборони США, що затверджується Міністром оборони США. На підставі вимог Стратегії національної безпеки та Стратегії оборони США Об’єднаний Комітет Начальників штабів збройних сил США розробляє Воєнну стратегію Збройних сил США.

Основним доктринальним документом Збройних Сил США є міжвидові узгоджувальні доктрини – JPs, у яких визначаються головні міжвидові вимоги до планування, підготовки, військового управління та всебічного забезпечення угруповань військ (сил) видів Збройних Сил США.

У Сухопутних військах Збройних Сил США основними документами, якими визначаються основні принципи застосування угруповань військ (сил) є 15 Доктринальних видань СВ (ADP). З метою надання деталізованої інформації щодо основних принципів, визначених в ADP, розробляється Довідкове Доктринальне видання СВ – ADRP, на кожне Доктринальне видання, всього 15.

Наступний рівень доктринальних документів – Field Manuals. Переклад найменування документів має свої особливості. В Україні Field Manuals перекладають як “Бойові статути” або “Польові статути”.

У Сухопутних військах Збройних Сил США розроблено 50 польових посібників, у яких роз’ясняються форми, способи та методи планування, підготовки, військового управління та всебічного забезпечення операцій угруповань військ (сил).

Польові посібники СВ США за їх призначенням поділяють на 6 груп:

Група 1 – “Вирішальні дії”, 4 посібники: наступальні, оборонні, стабілізаційні операції та операції з надання підтримки цивільним.

Група 2 – “Функції ведення бойових дій”, 9 посібників, що включають: процес ведення операцій, розвідка, вогнева підтримка, забезпечення, захист, спеціальні операції Сухопутних військ, операції піхотної бригади, операції важкої бригади, операції бригади “Страйкер”.

Група 3 – “Довідкові видання”, 4 посібники, до яких входять форми доповідей та повідомлень, терміни та символи, загальний перелік завдань Сухопутних військ, міжнародне право ведення війни на суходолі.

Група 4 – “Служби”, 17 посібників, до яких входять такі: система охорони здоров’я у СВ, організація зв’язку, протиповітряна, протиракетна оборона, операції РХБЗ, операції армійської авіації, релігійне забезпечення, юридична служба, господарські операції тощо.

Група 5 – “Інші ешелони”, 3 посібники: ешелон вище бригади, збирання інформації та бригада посилення маневрування.

Група 6 – “Типи операцій, заходів”, більше 13 посібників: заходи інформування та впливу, кібер/електромагнітні операції, космічні операції СВ, розвідка та унеможливлюючі операції, протидія розвідувальній діяльності (контррозвідка).

Нижче Польових посібників у Сухопутних військах США розробляються технічні прийоми та процедури, якими роз’яснюються деякі деталі та особливості ведення бойових дій.

Командиру бригади, яка веде бойові дії, дозволяється видавати тимчасові інструкції, якими визначаються такі способи бою, які є ефективними та максимально наближені до реальних бойових умов.

Вимоги доктринальних документів у Збройних Силах США взаємоузгоджені від тактичного до стратегічного рівнів.

Доктринальні документи США уточняються один раз на п’ять років, за умови, що глобальна ситуація у світі та загрози національним інтересам США суттєво не змінюються.

Доктринальні документи видів збройних сил США коригуються постійно, по мірі розвитку воєнного мистецтва, удосконалення способів та методів ведення сучасних воєнних дій.3

В арміях держав-членів НАТО штаби видів ЗС та різних рівнів управління мають свої літерні індекси.

А – штаби Повітряних сил (Aviation);

С – багатонаціональні штаби (Combined);

F – рухомі (передові) штаби (Forward);

G – штаби Сухопутних військ, які очолюють генерали (General);

N – штаби Військово-морських сил (Navy);

S – штаби Сухопутних військ, які очолюють майори – полковники;

J – об’єднані (міжвидові) штаби (Joint).

Рисунок 1 – базова структура штабу бригади.

На рис. 1 показано базову структуру штабу бригади, що складається із наступних елементів:

Ø персонального штабу командира;

Ø координаційного штабу;

Ø спеціального штабу;

Ø виконавчого офіцера – заступника командира.

Штаби відпрацьовують рекомендації командиру для прийняття рішень, готують плани і накази для нього, організовують та підтримують взаємодію із старшими та підлеглими штабами, із тими хто підтримує та тими кого підтримує з’єднання.

Принциповою відмінністю структури штабів армій держав-членів НАТО від пострадянської моделі, є розподіл секцій (структурних елементів) штабу за його функціями під управлінням офіцерів штабу, які виконують координаційні, спеціальні завдання та керують підлеглим персоналом.

Персональний штаб призначений для розробки рекомендацій командиру щодо коригування наказів та планів відповідно до напрямів своєї діяльності.

Головний сержант бригади надає рекомендації командиру з питань, що стосуються рядового та сержантського складу. Головний сержант – старший інструктор сержантів та солдат та діє як представник командира у нагляді за аспектами, які є важливими для операції. У ході бойових дій, головний сержант може працювати в усіх елементах бойового порядку з метою оцінки морально-психологічного стану особового складу та надання допомоги сержантам та солдатам в критичних умовах бойової обстановки.

Юрист є головним радником з юридичних питань командира. Він надає рекомендації командиру та штабу з правових питань щодо організації бою, військової юриспруденції, адміністративних питань тощо. Юрист бригади призначає військових суддів батальйонного та ротного рівнів.

Начальник медичної служби є відповідальним за координацію медико- санітарного забезпечення та надання рекомендацій командиру з організації медичної допомоги військовослужбовцям, цивільним та військовополоненим.

Капелан відповідає за релігійну підтримку операцій, надання рекомендацій командиру та штабу з питань релігії, норм моральної поведінки, бойового духу та етичних питань.

Виконавчий офіцер – посада не передбачена у структурі штабів радянської моделі. В штабах ЗС США, виконавчий офіцер, як помічник командира, призначається для організації виконання штабних задач та управління в координаційному та спеціальному штабі. На час виконання завдань командир делегує йому частину своїх виконавчих повноважень для нагляду за плануванням та проведенням операцій.

Посада виконавчого офіцера, як заступника командира, введена з метою звільнення командира від рутинної повсякденної штабної роботи та підвищення ефективності роботи штабу.

Організаційно-штатні структури штабів від бригади і вище, включають дві складові – координаційний та спеціальний штаби (рис. 1).

Координаційний штаб призначений для збору інформації щодо обстановки, її аналізу; планування операцій та їх всебічного забезпечення; постійного оновлення поточних оцінок та вироблення рекомендацій для командирів; розробки наказів та донесень для старшого штабу тощо.

Особливістю організаційно-штатної структури штабів за стандартами НАТО є формування секцій відповідно до функцій штабів. Кожна секція має напрями діяльності, для більш точного розуміння модульної структури секцій та штабу, доцільно назвати їх відділами.

Cекція S-1 — секція особового складу, яка відповідає за усі питання, що пов’язані із людськими ресурсами:

Відділ 1/1 виконує завдання відбору персоналу для проходження служби на військових та цивільних посадах та відповідає за повноту та якість комплектування підрозділів та штабів. Готує доповіді про стан укомплектованості військ командиру та старшому начальнику.

Відділ 1/2 відповідає за надання послуг особовому складу як військовим, так і цивільним працівникам. Завданнями відділу є підтримання дисципліни, відбір військовослужбовців для навчання на курсах чи у ВВНЗ. Здійснює моніторинг за оцінюванням офіцерського складу та планує (бере участь) переміщення офіцерів відповідно визначених характеристик. Офіцери відділу оформляють документи для присвоєння чергових (дострокових) військових звань та отримання державних нагород. На відділ покладені усі завдання щодо обліку та оформлення усіх документів для поранених та вбитих.

Відділ 1/3 відповідає за забезпеченням проходження служби військовослужбовцями та працівниками. Основними завданнями відділу є: забезпечення добробуту особового складу; соціальний захист; санітарно-медична допомога; організація відпочинку та спортивних заходів; відновлення морально-психологічного стану військових в бою та після виходу із бою; забезпечення зв’язку із сім’ями; планування та організація заходів протидії загрозам суїцидів, наркозалежності, не статутних взаємовідносин, організація релігійного забезпечення тощо.

Відділ 1/4 виконує завдання пов’язані із забезпеченням службової діяльності персоналу штабу. Основними завданнями відділу є: організація та контроль документообігу у штабі; фінансове забезпечення персоналу; облік тимчасово відсутніх (відпустки, відрядження, лікування тощо); облік письмових звернень, рапортів, заяв військовослужбовців та цивільних; облік військовополонених, цивільних інтернованих тощо.

Cекція — S2 – секція розвідки, на яку покладається відповідальність за організацію добування розвідувальної інформації про противника, район проведення операції, взаємодію із старшими, підлеглими та сусідніми штабами з проблем аналізу оперативної обстановки для доповіді командиру та керівництву секцій S-3 та S-5.

Секція розвідки включає чотири відділи:

Відділ 2/1 відповідає за планування розвідувальних дій сил та засобів розвідки, моніторинг виконання ними бойових завдань через командира розвідувальної роти (бригадний рівень); організацію збору, вивчення, аналіз та узагальнення розвідувальної інформації, що поступає від сил та засобів розвідки; за інформування та координацію дій розвідувальних органів. Безпосереднє керівництво органами розвідки здійснюють командири штатних та приданих розвідувальних підрозділів.

Відділ 2/2 відповідає за збір, вивчення та аналіз усієї розвідувальної інформації, що поступає від старшого, підлеглих та взаємодіючих штабів старших, підлеглих та взаємодіючих штабів, усіх відділів секції G-2 та інших секцій штабу; розробку доповідей командиру та старшому штабу та доведення визначеної інформації до підлеглих і взаємодіючих підрозділів.

Відділ 2/3 проводить допит полонених, опитування місцевого населення, цивільних інтернованих та інших джерел; організовує агентурну розвідку; узагальнює інформацію для відділу 2/2. Офіцери відділу співпрацюють із представниками засобів масової інформації з метою відслідковування висвітлення подій щодо воєнного конфлікту та операції, яку проводить (бере участь) бригада.

Відділ 2/4 організовує контррозвідувальні заходи та розробляє план дезінформації противника. Одним із основних завдань відділу є визначення ризиків у сфері безпеки та розробка способів і методів щодо їх нейтралізації у взаємодії з іншими секціями штабу. Офіцери відділу здійснюють контроль за персоналом штабу та особовим складом бригади, визначають режим допуску та здійснюють контроль особового складу за користування документами з обмеженим доступом та переміщення персоналу у межах штабу чи пунктів управління.

Cекція S-3– це основна секція поточного планування, персонал якої відповідає за планування, підготовку та координацію ведення поточних операцій. До секції входять п’ять відділів, кожен із яких відповідає за організацію виконання та координацію конкретних завдань.

Відділ 3/1 здійснює планування поточних операцій на підставі отриманого завдання від старшого командира, аналізу розвідувальної інформації наданої секцією S-2, вивчення рекомендацій S-5 та інших секцій штабу. Персонал відділу розробляє бойові накази та розпорядження командира, доводить їх до персоналу штабу та підлеглих підрозділів.

Відділ 3/2 відповідає за організацію навчання персоналу та підготовки військ за тематикою поточної операції. Офіцери відділу планують та проводять заняття з персоналом штабу, інспектують та проводять сертифікацію військ, що залучаються до поточної операції бригади. Теми занять з персоналом штабу та військами визначаються з метою підготовки їх до виконання конкретних завдань у ході підготовки та ведення операції.

Відділ 3/3 відповідає за координацію дій військ (сил) у ході здійснення маршів та маневру. Персонал відділу розробляє план висування військ у район спланованої операції, військову та інженерну розвідку маршрутів висування; прикриття ППО та авіації; маскування та роботу засобів РЕБ; систему охорони та матеріально-технічного забезпечення у взаємодії із G-4. На особовий склад відділу покладене завдання розробки плану оперативного маскування та забезпечення маневру військ в ході маневру під час операції.

Відділ 3/4 відповідає за розподіл ресурсів, виділених на поточну операцію. Персонал відділу відповідає за планування ресурсів на підготовку операції, проведення тренувань та забезпечення заходів оперативного маскування. Начальник 3-го відділу координує діяльність особового складу із відділами секції S-4.

Секція S-4– секція логістичного забезпечення.

Включає шість відділів:

Відділ 4/1 – планування матеріально-технічного забезпечення поточної операції та надання інформації відділу 5/1 секції S-5. Персонал відділу планує забезпечення підготовки та утримання маршрутів подачі ресурсів та евакуації; Розробляє заявки старшому штабу про потреби у МТЗ, техніці та озброєнні для проведення операції; планує організацію технічного забезпечення операції, підготовку та розгортання ремонтних сил та засобів у ході операції.

Відділ 4/2 – організація постачання матеріально-технічних засобів. На персонал відділу покладені завдання отримання, зберігання, охорони та оборони матеріально- технічних засобів, забезпечення контролю їх якості. Відділ розробляє пропозиції начальнику секції щодо об’ємів постачання та ешелонування МТЗ, відповідно плану операції.

Відділ 4/3 – управління підтримкою військ. На відділ покладаються завдання технічної розвідки у ході операції, визначення завдань ремонтним органам щодо відновлення озброєння, техніки та МТЗ. Начальник відділу приймає рішення щодо ремонту силами своїх ремонтних органів або евакуації пошкодженої техніки в тил.

Відділ 4/4 – транспортне забезпечення. Відділ планує транспортне забезпечення операції – забезпечення перевезення МТЗ до військ; перевезення особового складу, полонених та інтернованих; надання допомоги у транспортному забезпеченні цивільних органів влади тощо.

Секція — S6 — Відділення зв’язку та інформаційних систем відповідає:

Ø відповідальність за організацію зв’язку;

Ø оцінки та розрахунки в сфері зв’язку та інформаційних систем;

Ø адміністративні питання системи зв’язку;

Ø безпека зв’язку (Моніторинг та накази);

Ø управління частотами (Frequency Management);

Ø засоби шифрування;

Ø РЕБ.

Секція — S9 — Відділення цивільно-військового співробітництва (CIMIC)

Відповідає за:

Ø координація діяльності цивільно-військового співробітництва;

Ø збір інформації про місцеву спільноту;

Ø контактний орган для органів місцевої влади;

Ø зв’язок та взаємодія з державними та недержавними організаціями;

Ø план цивільно-військового співробітництва;

Ø відпрацювання своїх аспектів у різних варіантах дій.

Спеціальний штаб – це секції начальників родів військ і служб, що здійснюють безпосереднє управління всебічним забезпеченням операції, яка спланована координаційним штабом. Кількість секцій спеціального штабу залежить від штату та посилення бригадної тактичної бойової групи.

З метою ефективного командування та управління, організації безперервної та тісної координації і обміну інформацією між секціями штабу організовуються командні пункти.

Головний (Основний) командний пункт. На основі штабу мирного часу створюються інтегруючі та функціональні секції. Інтегруючі секції призначені для моніторингу бойової обстановки; аналізу ситуації, що складається у оперативному середовищі; планування операцій та їх всебічного забезпечення; оцінки ходу виконання планів операцій.

Інтегруючі секції пунктів управління (ПУ) формуються із визначених відділів координаційного штабу, які беруть безпосередню участь у плануванні та управлінні операціями.

Функціональні секції пунктів управління призначені для безпосереднього управління військами та надання всебічної допомоги підлеглим командирам та штабам у своєчасному виконанні визначених їм бойових завдань

Рисунок 2 – структура органів управління НАТО під час ведення бойових дій

Функціональні секції створюються на основі елементів спеціального штабу військових частин (від бригади і вище). Функціональна частина пункту управління може посилюватись із складу штабів військ що взаємодіють або підтримують бойові дії бригади або інших угруповань військ.

Визначені відділи координаційного штабу передаються до складу пункту управління у повному складі та виконують завдання за функціональним призначенням мирного часу. Офіцери та штабні сержанти, які у складі відділів увійшли до пункту управління бригади і вище продовжують виконувати завдання, що покладались на них у мирний час.

Персональний штаб командира бригади залишається у його розпорядженні та продовжує виконувати свої завдання за призначенням.

Органи управління підрозділами.

Для управління підрозділами в бойовій обстановці створюються наступні командні пункти:

основний командний пункт (ОКП);
тактичний пункт управління;
група управління (ППУ).

На основний командний пункт покладаються наступні основні функції:

управління та організація взаємодії військ (сил) у ході поточних операцій;
моніторинг та оцінювання поточних операцій (включаючи вищі і суміжні підрозділи) за вкладом у майбутні операції;
планування операцій, включаючи змінні напрями бойових дій та їх продовження;
оцінювання загального розвитку та перспектив операцій;
підготовка звітів на вимогу старших штабів і отримання звітів від підпорядкованих військ (сил);
забезпечення умов командиру для керівництва бойовими діями, видання наказів та проведення репетицій.

Тактичний пункт управління – це мобільний пункт управління під керівництвом заступника командира призначений для управління окремим підрозділом у формуючих та основній операції протягом обмеженого часу.

Якщо тактичний пункт управління не використовується, персонал, що його комплектує, посилює головний командний пункт.

Група управління – складається з командира підрозділу та визначенох ним групи службових осіб для роботи під час критичних подій з метою особисто оцінити ситуацію, прийняти рішення та вплинути на подальший хід операції. У залежності від мети та плану роботи командир може призначити до командної групи головного сержанта (як правило він завжди працює разом із командиром) та офіцерів від S-2, S-3 та секції вогневої підтримки. Охорону та захист командної групи при переміщенні здійснюють підрозділи військової поліції або взвод від маневреної групи.

Види та завдання командних пунктів ЗС США детально описано у ATP 6-0.5 COMMAND POST ORGANIZATION AND OPERATIONS

Рисунок 3 – структура органів управління ЗС США під час ведення бойових дій.

Перед нами стоїть завдання побудувати систему керівництва силами оборони на новому принципі розподілу завдань, функцій, повноважень, відповідальності та підзвітності у сфері оборони, щоб вона відповідала принципам керівництва обороною, прийнятих у державах-членах НАТО.

Імплементація у ЗС України стандартів армій держав-членів НАТО представляє собою не тільки відмову від діючих у ЗС України стандартів, а передбачає повну заміну моделі ЗС України та освоєння новітніх форм та методів будівництва, планування застосування, всебічного забезпечення і управління військами (силами) у мирний та воєнний час.

Головними відмінностями пострадянської системи військового управління від системи, сформованою за принципами та стандартами армій держав-членів НАТО полягає у наступному:

— роз’єднання структури штабів на планувальні та управлінські функції;

— елементи організаційно-штатної структури штабів формується за функціями штабів;

— система всебічного забезпечення створюється за функціями ведення операцій, а не за видами забезпечення військ;

— децентралізована система управління.

ПРОЦЕС ПРИЙНЯТТЯ ВІЙСЬКОВОГО РІШЕННЯ (ППВР)

“Жоден план битви не витримав

перевірки контактом з противником”

Фельдмаршал Гельмут фон Мольтке

“Плани – ніщо; планування – все”

Президент США Дуайт Ейзенхауер

Планування операції (бою) — у військовій справі — детальна розробка змісту та послідовності виконання військами (силами) бойових завдань, питань розподілу їх зусиль за напрямками дій, взаємодії, всебічного забезпечення та управління; складова частина підготовки операції (бою). Здійснюється на основі рішення командувача (командирa) на операцію (бій), вказівок вищого штабу, всебічної оцінки обстановки, а також передбачення можливого розвитку подій і точних оперативно-тактичних розрахунків.

До 1989 р. оперативне планування Північно-атлантичного Альянсу проводилося в рамках загального плану оборони. Численні оперативні плани із захисту територій держав-членів НАТО від атак Варшавського пакту спирались на зрозумілі воєнні загрози, які можна було оцінити математично. Зв’язок між оборонним та оперативним планування був нерозривний. Таким чином, загроза прямої військової конфронтації великої інтенсивності та масштабу, застосування ядерної зброї, смертельна загроза існуванню країн НАТО робили плани проведення операцій складовими планів оборони Альянсу. Паралельно з цим у США після війни у В’єтнамі відбулися реформи, які впливали на подальший розвиток такої військової організації як НАТО, так і окремих її членів. Вартий уваги внесок, який зробили США у розвиток доктрин НАТО. Як безумовний лідер Альянсу США активно розповсюджували свої доктринальні підходи до військової справи серед союзників. Багато з цих теоретичних і практичних здобутків були з часом адаптовані на інші країни НАТО та закріплені у доктринальних документах Альянсу.

Для повного розуміння того, чому сучасні керівні документи містять ті чи інші положення, варто уважно дослідити історію розвитку збройних сил США. Поразка США у В’єтнамі змусила інтелектуальні кола, а також багатьох ветеранів цієї війни переглянути її перебіг, стратегію і тактику. Для багатьох стало очевидно, що війська на театрі військових дій (далі – ТВД) мали серію тактичних тріумфів, але не змогли перетворити їх на стратегічні здобутки. Так сталося через розмежування політичного і воєнного керівництва за умови, що президент США і далі залишатиметься головнокомандувачем усіх збройних сил. До того ж історично “незалежні” й “автономні” види збройних сил мали отримати більшу координацію своїх дій, а військові операції – бути спільними та проводитися об’єднаними силами. Фактично були роз’єднані політичне ведення війни та військове керування бойовими діями. Під час війни у В’єтнамі завдяки розвитку систем комунікації та зв’язку, тодішні президенти США Л. Джонсон і Р. Ніксон діяли на підставі неуточненої інформації щодо тактичної обстановки на ТВД (ця інформація постійно змінювалась), систематично втручались у ведення бойових дій на тактичному рівні, політизували перебіг військових операцій та заважали ефективному їх веденню. Цей факт втручання політиків у дії військового командування отримав у англомовній літературі назву “Довгоноса викрутка” (США) і “мікроменеджмент” (Велика Британія). Для подолання цього негативного явища 7 травня 1986 року Конгрес США прийняв Акт про реорганізацію оборонного департаменту Ґолдвотера– Ніколса, який надавав більшу повноту повноважень голові об’єднаного комітету начальників штабів (аналог посади начальника Генерального штабу ЗС України) щодо питань опрацювання воєнних стратегій застосування збройних сил та формування бюджету Пентагона за рахунок командувань видів збройних сил, які залишались відповідальними за підготовку особового складу та всебічне забезпечення перед передаванням їх одному зі створених територіальних (за зоною відповідальності) об’єднаних командувань на час проведення операцій на ТВД. Нове озброєння купували централізовано. Голова об’єднаного комітету начальників штабів зміцнив свою командну вертикаль щодо командувачів видів збройних сил.

Згідно з Актом про реорганізацію оборонного департаменту Ґолдвотера Ніколса президент США, як верховний головнокомандувач через секретаря оборони (міністра оборони у США) безпосередньо, оминувши видову ланку управління збройних сил, мав справу з командувачем об’єднаного командування, який керував операцією. Тобто президент – верховний головнокомандувач, контролюючи політичні і цивільні дії військових, сам вів війну, не перекладаючи відповідальність на об’єднаний комітет начальників штабів або міністра оборони та уникаючи відповідальності за перебіг і результати війни. У цьому випадку голова об’єднаного комітету начальників штабів, консультуючись із командувачами видів збройних сил, виконував роль головного військового радника верховного головнокомандувача та секретаря оборони. Президент США не міг втручатися в управління бойовими діями на тактичному рівні. Крім того, вплив командувачів видів збройних сил, які завжди мали велику незалежність та автономність у керуванні силами своїх видів під час війн у минулому, скоординував та централізував голова об’єднаного комітету начальників штабів. Це гарантувало єдність та скоординованість зусиль у досягненні стратегічних цілей. Водночас голова об’єднаного комітету начальників штабів не міг віддавати накази на проведення військових операцій командувачу на ТВД або безпосередньо військам, і це значно розширювало повноваження та відповідальність командувачів об’єднаними силами на ТВД.

Ініційований та керований командиром (начальником) процес планування є водночас й добре описаним, обумовленим, визначеним процесом, і мистецтвом. У плануванні операції (пошуку рішення на операцію) поєднуються як аналітична робота штабу, всебічний об’єктивний аналіз і детальний розрахунок, так і суб’єктивні судження командира (начальника), що ґрунтуються на його інтуїції, яка, у свою чергу, є комбінацією, сумішшю досвіду та інтелекту (розуму) і творчості. У кожному окремому випадку (операції) процес планування відбувається по різному. На роботу штабу впливають такі фактори: обсяг наявної інформації, яку необхідно обробити; наявний час для проведення планування; якість керівних вказівок з планування операції тощо. Останнє важливе ще й тому, що командир (начальник) керує процесом планування.

Відповідно до доктринальних положень НАТО командувач спрямовує хід планування, контролює процес, який очолює і проводить НШ, приймає рішення на основі підготовлених у штабі даних тощо. Командувач може очолити безпосередньо процес планування (за сценарієм ЗС України) у надзвичайних випадках (загрозливий брак часу, катастрофічно небезпечне становище тощо). Структура штабів НАТО не передбачає заступників командувача (крім одного, який виконує функції командувача у випадку його тривалої відсутності (відпустка тощо), але ці функції не пов’язані безпосередньо з процесом планування. Начальник штабу, не є заступником чи першим заступником командувача, але є головним начальником для всіх основних структурних підрозділів штабу. Їх начальники є відповідно заступниками НШ зі своєї сфери відповідальності: наприклад, особового складу та адміністрації (Personnel and Administration) (аналог стройового) (J1), розвідки (Intelligence) (начальник розвідки J2), операцій (Operations) (начальник оперативного структурного підрозділу J3), логістики (Logistics) (начальник логістики J4), фінансів і бюджету (Budget and Finance) (J8) тощо). Спеціальні функціональні підрозділи (наприклад, юридично-правовий, політичних радників та інші), які підпорядковані командуванню (і відповідно НШ), обов’язково беруть участь у процесі планування. Таким чином, НШ має всю повноту влади над усіма функціональними елементами штабу для виконання роботи з планування операції. Процес планування розпочинається з отримання директиви (наказу, команди) на його початок. Наприклад, це може бути директива зі стратегічного планування верховного командування НАТО в Європі (SACEUR). Це може бути будь-який документ про початок планування, рішення з наданням основних “орієнтирів” для первинного планування. Звісно, жодна (навіть дуже детальна) директива не є достатньо повною для негайного переходу до висування варіантів рішення на операцію. Завжди існує необхідність подальшого аналізу як основного завдання операції, так і самої проблеми, яку ця операція має вирішити. Командири та офіцери штабу повинні аналізувати всі наявні джерела керівних вказівок для планування операції (кампанії). Це можуть бути як наявні документи, підписані директиви, словесні інструкції з вищих штабів, їх керівні вказівки, накази та оцінки, так і вимоги національного та міжнародного законодавства, політика інших організацій (наприклад ООН, ОБСЄ, ЄС, НАТО тощо), які мають інтерес до ситуації, що складається.

Дуже важливим є зрозуміло сформулювати завдання на операцію, яке має бути коротким і містити таку інформацію: хто має проводити операцію;

— що має бути досягнуте;

— коли операція має бути проведена;

— чому операція проводиться та де вона відбуватиметься? (З англійського оригіналу це завдання на операцію має бути описано п’ятьма W – Who? What? When? Why? Where?).

Так само штаб формулює свої запитання для аналізу варіантів ведення операції:

— Хто проводить операцію (які сили, якими бойовими можливостями, за допомогою яких можливостей невійськового характеру)?

— Що за змістом являє собою ця операція?

— Коли операція має початися, закінчитися, встановити необхідні умови? (всі часові позначки, порядок дій, фази, послідовність в часовому вимірі)?

— Чому операція проводиться?

— Де операція має проводитися?

З метою проілюструвати правила формулювання завдання на операцію за стандартом НАТО уявімо сценарій, наближений до ситуації початку АТО в квітні 2014 року.

Хто очолює: СБУ, МВС, ЗС України та інші структури сектору безпеки та оборони держави.

Що: провести АТО, забезпечити мир і спокій у регіоні, встановити конституційний лад, а також права і свободи громадян України, які мешкають у регіоні.

Коли: починаючи з 2 квітня 2014 року.

Чому: недопущення переростання збройного конфлікту у громадянську війну, унеможливлення повторення “Кримського сценарію”.

Де: схід та південь України.

Таким чином, директива з оперативного планування стратегічно-політичного рівня могла би містити таке завдання на операцію: для недопущення переростання збройного конфлікту у громадянську війну та унеможливлення повторення “Кримського сценарію” СБУ як лідеру об’єднаних сил, ЗС України, МВС та іншим структурам сектору безпеки з 2 квітня 2014 р. провести антитерористичну операцію на сході та півдні України, забезпечити мир і спокій у регіоні, встановити конституційний лад, а також права і свободи громадян України, які мешкають у регіоні.

Бойовий документ — текстовий, графічний чи комбінований документ, що визначає порядок планування, підготовки, виходу в райони зосередження та організації бойових дій (для бойових підрозділів) чи бойового застосування (для спеціальних військ).

Порядок ведення бойових документів викладено в бойових статутах та настановах (посібниках) для видів і родів військ.

В американських СВ створена і на практиці відпрацьована система розробки та видання статутів і настанов, що регламентують всі аспекти діяльності військ — від ведення безпосередніх бойових дій до функціонування ветеринарних служб, а також підрозділів різного рівня — від відділення (екіпажу, розрахунку) до бригади і корпусу. Якщо розглядати побудову системи статутних документів, то вона сформована наступним чином. Основу даної системи складають два документа — статути FM-11 «Сухопутні війська» і FM 3-0 «Основи ведення бойових дій», в яких наводяться загальні погляди командування ЗС США на застосування військ (сил) в рамках реалізації наведених вище стратегій, а також розвиток положень настанов Об’єднаного Комітету Начальників штабів Збройних Сил (далі – ОКНШ ЗС) стосовно сухопутним військам (Рис.1)

Рисунок 1 – система планування США у військовій сфері.

У збройних силах іноземних держав аналогічні документи іменуються по-різному:

— в США — Польовий статут (англ. Field Manual);

— у ФРН – Основи водіння сухопутних військ;

— у Великій Британії – Настанова з ведення бойових дій сухопутних військ;

— у Франції – Керівництво з ведення бойових дій тощо.

Тут важливо відзначити, що сучасна класифікація статутних документів ЗС США є логічним продовженням загальної тенденції «об’єднаності» всіх аспектів функціонування і вдосконалення збройних сил. Так, на відміну від минулої структури статутів наявна пряма кореляція, наприклад, нумерації настанов ОКНШ ЗС і керівних документів сухопутних військ (JP 1-0 і FM 1-0, JP 3-0 і FM 3-0 тощо) .

Подальша класифікація стосується декількох блоків статутів: за загальними оперативних питань, за елементами бойової потужності, по всеосяжним операціями, за функціями ведення бойових дій. У вигляді окремих блоків представлені довідкові та допоміжні документи.

Ще однією особливістю розробки керівних документів СВ США є те, що представники армійського командування беруть безпосередню участь у створенні настанов ОКНШ ЗС США серії JP. Це, зокрема, відображено в інструкції голови ОКНШ «Система розробки керівних документів», де дане участь фахівців виражається в роботі за двома основними напрямками – сухопутні компоненти об’єднаних командувань і штабні структури СВ США.

В цілому необхідно відзначити, що існує понад 600 армійських статутів, без урахування настанов.

Система розробки і видання статутних документів формується штабом СВ на основі пропозицій і теоретичних розробок командування навчального та наукових досліджень з будівництва сухопутних військ (TRADOC). Саме на це командування лягає основне навантаження з підготовки армії до війни, визначенню організаційної структури і забезпечення, здійсненню перспективного планування будівництва СВ.

Необхідно відзначити, що в підготовці нового статуту можуть брати участь всі зацікавлені особи. З цією метою в США для відкритого доступу публікують в друкованому та електронному вигляді так звані проекти статутних документів, що дозволяє уникнути неузгодженості між вимогами статутів та умовами (практикою) дій військ.

Періодичність перевидання статутних документів в американських СВ останнім часом не лімітується. Нові варіанти і навіть нові документи публікуються в разі потреби, залежно від що складається всередині або зовнішньополітичної обстановки, серйозних змін в технологічній або концептуальної сфері.

Так, в даний час здійснюється ряд перевидань, пов’язаних з остаточним переходом сухопутних військ на модульну структуру: FMI 2-91.42 “Розвідувальне забезпечення бойових дій в місті”, FMI 3-04.101 “Організація бригади армійської авіації”, FMI 3 09.42 “Вогнева підтримка бригадних тактичних груп (БрТГ)”, FMI 3-90.61 “Дії батальйону БрТГ” (видані в 2008 році), FMI 3-90.5 ”Батальйон БрТГ”, FMI 4-90.1 “Матеріально-технічне забезпечення БрТГ”; FMI 2-19.1 “Розвідувальне забезпечення”, FMI 3-04.154 “Дії безпілотних апаратів”, FMI 3-09.45 “Вогнева підтримка”, FMI 3-20.82 “Підготовка артилерійських розрахунків”, FMI 3-90.8 “Пересування на полі бою”, FMI 3-90.9 “Основи ведення бойових дій” тощо.

Таким чином, система статутів сухопутних військ США являє собою сукупність документів, що регулюють всі ключові питання діяльності підрозділів і частин, причому основне навантаження по їх підготовці лежить на командуванні навчальному та наукових досліджень з будівництва сухопутних військ. Недоліком же зазначеної системи можна вважати надлишкову деталізацію регламентації дій військовослужбовців (понад 600 статутних документів), що створює певні труднощі в повсякденному їх використанні.

Для розгляду процесу планування за стандартами НАТО візьмемо за основу поточну версію директиви про оперативне планування операцій (далі – ДОП) (Comprehensive Operations Planning Directive (COPD)) командування НАТО. Треба зазначити, що процес оперативного планування продовжує розвиватися та удосконалюватися. Багато термінів і визначень ще “в роботі”, але мають бути затверджені. Зазначена директива теж перебуває в розробленні, як і інші супутні документи, але є “робочою чернеткою” (такі варіанти часто мають назву “тимчасові”). Поточне планування в НАТО відбувається за цим документом, про що також свідчить досвід роботи українських офіцерів в оперативному управлінні штабу Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані. Цінністю стандартизованого процесу оперативного планування є запропонована можливість логічно й аналітично приймати рішення на операцію в умовах невизначеності, неоднозначності, браку інформації та часу, обмеженості у ресурсах.

Процес прийняття військового рішення (далі – ППВР (MDMP), як модель планування

Командири відповідальні за планування. Вони керують процесом планування використовуючи свої знання, досвід та особисті якості взаємодіючі з їхніми штабом та підрозділами. У той час, коли штаби проводять більш детальний аналіз, готують плани та накази, командири відіграють головну роль у плануванні впроваджуючи їхній командирський намір, вимоги командира щодо надання важливої (критичної) інформації та вказівок щодо планування. Ці заходи є орієнтиром для активації роботи штабу та підпорядкованих командирів. Штаби допомагають командирам з координацією та детальним аналізом, необхідними для перетворення командирського наміру, вимог командира щодо надання важливої інформації, а також вказівок командира щодо планування у план або наказ.

Ефективне планування базується на концепції цільового управління. Цільове управління зосереджене на цілі операції, а не на кожній деталі, які забезпечують досягнення загальної мети. Робота під час цільового управління підпорядкованих командирів у всіх ешелонах, які проявляють розумну ініціативу в межах наміру командира, призводить до успішних результатів. Штаб ініціює роботу підпорядкованих командирів та штабів та підтримує їх, коли віддає бойове розпорядження. Бойові розпорядження – це інструмент для забезпечення виконання бойових наказів. Командування вищого рівня дає підлеглим максимальну свободу щодо планування та дій під час виконання завдань, залишає за ними право прийняття рішення – «яким чином» виконати завдання. Менш ефективним вважається планування, яке базується на використанні концепції детального управління. Військові операції є невизначеними та непередбачуваними. Вони є комплексними намаганнями – боротьбою між протилежною людською волею. Командири стикаються із мислячим та адаптивним противником. Вони ніколи не можуть з певністю передбачити як буде діяти та протидіяти противник, або яким чином розвиватимуться події. Навіть дії своїх сил важко передбачити через такі фактори, як, наприклад, людські помилки та наслідки стресу.

Командири, які розуміють динаміку змін у часі враховуючи невизначеність щодо противника та своїх сил, краще пристосовані для розробки ефективних планів. З огляду на характер операцій, об’єктом планування є не усунення невизначеностей, а розробка основи дій серед них. Повномасштабні операції вимагають гнучкого підходу до планування, який адаптує методи планування до кожної ситуації. Ефективний процес планування структурує мислення командирів і штабів, підтримуючи їх розуміння, творчість та ініціативу. Збройні сили використовують три різні, але пов’язані з цим процеси, щоб керувати плануванням:

Вирішення проблем збройних сил.
Процес прийняття військового рішення.
Організація бою підрозділів (відділення-рота) (далі – ОБП (TLP)).

Вирішення проблем збройних сил забезпечує стандартний, систематичний підхід до визначення та аналізу проблеми, розробляє та аналізує можливі рішення, вибирає найкраще рішення та реалізує план дій, який вирішує проблему. Вирішення проблем застосовується до всіх видів діяльності збройних сил та забезпечує базову логіку для двох тактичних процесів, які використовуються збройними силами: ППВР (MDMP) та ОБП (TLP). ППВР (MDMP) більш підходить для органу військового управління зі штабом. Це забезпечує логічну послідовність рішень та взаємодії між командиром та штабом для проведення оцінювання та розробки ефективних планів та наказів (розпоряджень). У нижчих тактичних ешелонах командири не мають штабів. Командири на рівні роти та нижче використовують ОБП (TLP) для планування та підготовки до операції.

Прийняття рішення – це вибір курсу, який є найбільш сприятливим для виконання задання. Планування є формою прийняття рішень. Проте не всі рішення вимагають одного й того ж рівня планування. Командири приймають сотні рішень під час операцій в умовах великої невизначеності, непередбачуваності та постійних змін. Деякі рішення є навмисними, використовуючи ППВР (MDMP) і весь штаб для створення розробленого у повному обсязі та письмового оформлення наказу. Часто командир приймає інші рішення дуже швидко, що призводить до розроблення лише фрагментарного наказу (FRAGO). Під час розробки планів командири зазвичай обирають між аналітичними або інтуїтивно зрозумілими засобами прийняття рішень.

У бойовій обстановці командир часто має дуже обмежений час для прийняття рішення, і може бути корисно використовувати скорочений метод ППВР (MDMP). Один із способів зробити це – відповісти на ключові питання, представлені нижче.

Які безпосередні джерела інформації корисні для процесу вироблення наказу? – У наказах вищих командирів ви можете знайти негайну інформацію для перетворення інформації на ваш рівень. Наприклад, завдання для підпорядкованого підрозділу у бригадному наказі перетвориться на опис завдання в батальйонному наказі.

Рисунок 2 – конвертація наказів вищих ешелонів у накази підпорядкованих підрозділів.

Протягом аналізу завдання:

а) Чи відповідає найважливіше завдання наміру вищого командира?

б) Якщо ні, то яка частина завдання повинна бути виконана на пріоритетному рівні?

в) Чи відбулася суттєва зміна обстановки?

г) Якщо так, то які завдання потрібно виконати, щоб правильно діяти згідно обстановки?

д) Яку тактичну проблему потрібно вирішити?

Під час оцінки обстановки щодо противника:

а) Які угруповання противника можуть бути ефективними, коли і де?

б) Які висновки для своїх сил слід зробити з цього?

в) Який найгірший можливий варіант дій противника (імовірний намір противника) для ведення бою своїми силами?

г) Які висновки для дій своїх сил слід зробити з цього?

Під час оцінки обстановки щодо своїх сил:

а) Які сили я можу використовувати, коли і де?

б) Які можливі варіанти дій своїх сил?

Під час порівняння сил:

а) Зіткнення яких сил очікується: хто має більш високу / нижчу бойову ефективність?

б) Яким чином можуть бути компенсовані недоліки в ефективності своїх військ?

в) Де бойова ефективність своїх військ недостатня і який варіант дій своїх військ повинен бути відкинутий?

Під час вибору можливого варіанта дій своїх сил:

а) Які можливі дії своїх сил і яким є найбільші шанси на виконання завдання? (Розглянемо з точки зору ймовірності успіху, ризику, очікуваних втрат, наслідків для подальшого ведення бою). ТЕПЕР ВИ МОЖЕТЕ ПРИЙНЯТИ РІШЕННЯ.

План являє собою схему того, як командир буде синхронізувати військові дії. Плани також допомагають офіцерам штабу синхронізувати рішення командира та концепцію майбутніх операцій.

Плани стосуються майбутніх операцій та допомагають персоналу робити припущення про характер тактичної обстановки на момент виконання, вони залишаються статичними. Командир та офіцери управління на підставі нових розвідувальних даних змінюють або коригують свої оцінки поточної обстановки та вносять зміни в наявний план.

Наказ – це письмова чи усна комунікація, спрямована на дії. Існує багато видів бойових наказів для конкретної мети щодо обсягів заходів та необхідного часу, потрібного для виконання дій. Основною відмінністю між наказом та планом є час виконання (астрономічний або оперативний).

Таблиця 1 Види бойових наказів

ТИП ПЛАНУ / НАКАЗУ	МЕТА (витяг з STANAG 2014)
Warning Order (Wng O) Попереднє бойове розпорядження	Допомогти підрозділам та їх штабам розпочати підготовку до виконання та виконання їх нового завдання, надаючи їм максимум попередньої інформації, важливі деталі щодо майбутніх дій та інформацію про доступний час.
Operations Plan/Order (OPLAN/OPORD) План Операції/наказ	Надати підлеглим командирам найваждивішу інформацію для розробки їхнього плану операцій і, якщо необхідно, для виконання операцій (дій). У ньому містяться основні елементи: обстановка, завдання, намір командира, концепція операцій, схема маневру і напрямок зосередження головних зусиль, визначення завдань формуванням / підрозділам, заходи щодо забезпечення підтримки, організація управління,
	сигнали управління та взаємодії, вказівки. Наказ (OPORD) може бути текстовий, усний (з подальшим текстовим оформленням) або графічний (слайди, оверлеї тощо) або у формі їх поєднання.
Fragmentary Order (FRAGO) Бойове розпорядження (часткове)	В обстановці, яка швидко міняється командир та штаб можуть не встигнути видати наказ (OPORD) у повному об’ємі. Замість цього може бути виданий частковий наказ (FRAGO), що є скороченою формою OPORD. FRAGO буде включати лише частини OPORD які матимуть певні зміни або подальший розвиток операції. Структура FRAGO повинна відповідати структурі OPORD та містити п’ять розділів. У кожному розділів під заголовком командир (орган управління) зазначає або «Ніяких змін», або нову інформацію, яка відповідає змісту розділу.
Administrative/Logistic Order (Admin/Log O) Адміністративний/логістичний наказ	Довести плани командира щодо дій, пов’язаних з адміністративними питаннями, та дій щодо логістичної підтримки (забезпечення).

Процес прийняття військового рішення – це модель планування, яка встановлює процедури аналізу завдання, розробку, аналіз та порівняння варіантів дій за визначеними критеріями, вибір оптимального варіанта дій та розробку плану або наказу. ППВР (MDMP) застосовується у всьому спектрі конфліктів і ряду військових операцій. Командири зі штабом використовують ППВР (MDMP) для організації своїх планових заходів, спільного розуміння завдання, наміру командира та розробки ефективних планів і розпоряджень.

Командири відповідають за процес планування. Від початку до кінця їх особиста роль є визначальною.

Вони дисциплінують особовий склад органу управління відповідно до вимог часу, методу планування, простоти та рівня деталізації. Вони також оптимізують документи, які розробляються у процесі ППВР (MDMP), щоб забезпечити їх відповідність обстановці та зрозумілість підлеглими. Командири роблять це візуалізуючи, описуючи та керуючи діями особового складу органу управління. Зусилля штабу під час планування зосереджені на допомозі командиру в прийнятті рішення та розробці ефективних планів та наказів. Колектив штабу робить це шляхом інтеграції інформації, отриманої з доктринальних документів, використовуючи свій досвід (компетенцію). Начальник штабу (НШ – COS) керує, координує роботу персоналу, підтримує дисципліну та забезпечує контроль якості. НШ повинен чітко розуміти керівництво та намір командира, оскільки вони контролюють весь процес. Він надає особовому складу штабу розрахунок часу, встановлює терміни і місця розташування, а також надає будь-які інструкції, необхідні для завершення розроблення плану. ППВР (MDMP) призначений для полегшення взаємодії командира, штабу та підлеглих штабів у процесі планування (рис. 3). Ця взаємодія дозволяє одночасно координувати зусилля, що підтримують гнучкість, ефективно використовувати час і полегшує постійний обмін інформацією.

Внутрішня взаємодія дозволяє персоналу отримувати вказівки від командира та вирішувати питання, коли вони виникають. Крім того, це дає змогу створити у штабі необхідну структуру для спільної роботи та складання узгодженого плану.

Кожний етап Процесу прийняття військового рішення має вхідні та вихідні данні.

Процес формування вихідних даних досягається з використанням стандартизованого процесу.

Процес прийняття військового рішення

(за стандартами США)

Рисунок 3 – процес прийняття військового рішення (ППВР).

Стандартизований процес – сукупність ряду ефективних та успішних дій, спрямованих на досягнення результату певного етапу ППВР, послідовна та безперервна зміна станів об’єкту в часі. ППВР починається з отримання або передбачення нового завдання. Це може бути наказ, виданий вищим органом управління, або наслідки поточної операції.

Наприклад, на основі зміни дислокації підрозділів противника, дислокації своїх сил чи інших факторів, що виникли у бою, командир може визначити завдання, вирішення якого дасть змогу досягти наміру вищого командира способами, відмінними від оригінальної концепції операцій. Коли виникає нове завдання, командири та штаби виконують дії процесу та досягають результатів.

Перший етап – “Отримання завдання”.

Процес прийняття військового рішення (далі – ППВР) розпочинається після отримання завдання або попередження про готовність до виконання нового завдання. Зазначене нове завдання може бути сформульоване
у наступних документах, що отримуються з вищого штабу (органу військового управління, тактичного угрупування):

WARNING ORDER (WARNO) – Попереднє бойове розпорядження.

Попереднє бойове розпорядження – розпорядчий документ, яким доводяться основні заходи щодо підготовки підпорядкованих підрозділів,
до ведення операції (бойових дій).

FRAGMENTARY ORDER (FRAGO) – Бойове розпорядження.

Бойове розпорядження – розпорядчий документ, який на відміну від бойового наказу призначений для доведення бойових завдань лише одному підрозділу, якому він адресується, і розробляється, як правило, у ході бойових дій.

OPERATION ORDER (OPORD) – Бойовий наказ.

Бойовий наказ – найважливіший бойовий документ з управління підрозділами, за допомогою якого доводяться бойові завдання
до підпорядкованих підрозділів, організовується їх взаємодія, всебічне забезпечення та контроль за підготовкою підрозділів до операції (бойових дій) і виконанням ними визначених завдань.

COMMANDER’S PLANNING GUIDANCE (CPG) – Вказівки командира щодо планування.

OPERATION PLAN (OPLAN) – План операції (план бою).

Рисунок 4 – порядок виконання першого етапу ППВР.

Стандартизовані процеси першого етапу ППВР

Під час організації роботи штабу щодо підготовки операції (бойових дій) організаційно-штатна структура штабу має відповідати S (G) структурі та виконувати характерні їм функції:

секція персоналу — S1 (G1):

управління персоналом;
облік особового складу (включаючи резерви та поповнення);
дисциплінарна практика;
облік військовополонених;
здійснення процедур щодо оформлення нещасних випадків (поранень).

секція розвідки — S2 (G2):

планування щодо застосування сил та засобів розвідки;
безпосереднє управління підпорядкованими підрозділами розвідки;
здійснення збору, обробки (обліку, систематизації, аналізу, узагальнення, оцінювання) розвідувальної інформації і даних
та формування висновків;
організація і ведення розвідувальної інформаційної роботи, забезпечення керівного складу та структурних підрозділів штабу розвідувальними даними.

оперативна секція — S3 (G3):

організація та здійснення планування операції (бойових дій);
координація роботи усіх секцій штабу;
підготовка підсумкових доповідей для командира щодо операції (бойових дій) та забезпечення командира особливо важливою інформацією під час проведення операції (бойових дій);
підготовка бойових документів.

секція логістики (тилове, технічне, медичне забезпечення) — S4 (G4):

збір, облік, аналіз, оцінювання і відображення даних про стан тилового, технічного та медичного забезпечення підрозділів;
положення та дії підпорядкованих підрозділів тилового, технічного та медичного забезпечення;
організація планування тилового, технічного та медичного забезпечення підрозділів;
проведення розрахунків щодо тилового, технічного та медичного забезпечення підрозділів;
організація забезпечення підрозділів відповідними класами постачання (I-V класів постачання НАТО, де I — продукти харчування, II — ОВТ, III – ПММ, IV — Фортифікаційні та будівельні матеріали, конструкції, інженерні засоби, V — Боєприпаси, вибухові речовини та хімічні речовини всіх типів).

секція зв’язку та інформативних систем — S6 (G6):

планування і організація стійкого та безперервного зв’язку;
організація та проведення заходів захисту інформації
та кібернетичної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах;
безпосереднє управління підпорядкованими частинами (підрозділами) зв’язку.

секція цивільно-військового співробітництва S9 (G9):

консультації командира щодо цивільного впливу на військові операції;
консультації командира щодо юридичних та моральних зобов’язань;
мінімізація цивільного втручання у бойові операції, організація комендантської години та обмеження руху;
планування програм співтовариства з метою створення позитивного іміджу військових, отримання суспільного розуміння, доброї волі,
а також підтримки військових операцій;
координація правових питань, надання пропозицій щодо правил залучення цивільного населення;
координувати з S3 (G3) щодо заходів охорони;
надання S2 (G2) оперативної інформації, отриманої від цивільних осіб у визначеному районі;
координація з S1 (G1) щодо військового використання цивільних медичних установ;
допомога S1 (G1) щодо координації з місцевими портовими ресурсами;
надання інструкції підрозділам у визначенні, плануванні
та реалізації програм з підтримки цивільного населення, зміцнення внутрішньої оборони та розвитку країни перебування;
визначення та надання допомоги S6 (G6) у координації щодо військового використання місцевих системи зв’язку;
участь у цільових зустрічах;
координація з S3 (G3) щодо планування контролю цивільного руху
в районі проведення операції (бойових дій);
надання допомоги S3 (G3) щодо проведення інформаційних операцій.

секція артилерії (Field Support Officer — FSO):

організація артилерійської розвідки, збір, аналіз, узагальнення, оцінювання відомостей про об’єкти, планування та підготовка даних для вогневого ураження підрозділами артилерії.

секція ППО (Air Defense Artillery — ADA):

аналіз та оцінювання тактичної та повітряної обстановки;
здійснення планування бойового застосування підпорядкованих підрозділів в операції (бойових діях);
організація та забезпечення постійної бойової готовності підпорядкованих підрозділів, безперервне управління їх діями.

інженер (Engineer Officer — EO):

планування бойового застосування підрозділів оперативного забезпечення;
забезпечення та підтримання в бойовій готовності сил та засобів оперативного забезпечення.

Обов’язки службових осіб секцій штабу за S (G) структурою під час першого етапу планування:

Посада	Обов’язки
Командир	Командир визначає час, порядок усвідомлення завдання та перелік службових осіб штабу, які залучаються до роботи. Віддає вказівки щодо: підготовки інформаційно-довідкових матеріалів: карт, схем, донесень, зведень про положення, склад і стан підпорядкованих підрозділів, операційної зони (району) проведення операції (бойових дій).
Начальник штабу	Дає вказівки щодо скорочення часу на планування та конкретизує вказівки командира (якщо він не доводить їх особисто) щодо: підготовки карт (оверлеїв) та оформлення їх як оперативних (бойових) документів; перевірки готовності формалізованих оперативних (бойових) документів, засобів зв’язку та автоматизації на робочих місцях; необхідних розрахунково-довідкових документів; проводить розрахунок часу
S1 (G1)	Вивчає завдання. Здійснює аналіз стану укомплектованості особовим складом.
S2 (G2)	Вивчає завдання. Налагоджує взаємодію з S2 (G2) вищого штабу. Здійснює збір, обробку (облік, систематизація, аналіз, узагальнення, оцінювання) розвідувальної інформації і даних та формування висновків.
S3 (G3)	Проводить збір необхідних розрахунково-довідкових документів; розробляє розрахунок часу; готує оперативні (бойові) документи.
S4 (G4)	Вивчає завдання. Налагоджує взаємодію з S4 (G4) вищого штабу. Проводить уточнення розрахунково-довідкових документів (даних) і готує пропозиції, рекомендації.
S6 (G6)	Вивчає завдання. Налагоджує взаємодію з S6 (G6) вищого штабу. Проводить уточнення розрахунково-довідкових документів (даних) і готує пропозиції, рекомендації.
FSO	Вивчає завдання. Налагоджує взаємодію з FSO вищого штабу. Проводить уточнення розрахунково-довідкових документів (даних) і готує пропозиції, рекомендації.
AD Officer	Вивчає завдання. Налагоджує взаємодію з ADA вищого штабу. Проводить уточнення розрахунково-довідкових документів (даних) і готує пропозиції, рекомендації..
Engineer Officer	Вивчає завдання. Налагоджує взаємодію з старшим начальником. Проводить уточнення розрахунково-довідкових документів (даних) і готує пропозиції, рекомендації.

У ході підготовки до операції (бойових дій) командиром і штабом використовуються методи послідовної та паралельної роботи. Крім того, в залежності від конкретних умов підготовки операції (бойових дій) може використовуватись сполучення методів послідовної та паралельної роботи. Методи роботи штабу у ході підготовки операції визначаються з урахуванням характеру отриманих завдань, термінів готовності до їх виконання, умов обстановки, рівня злагодженості штабу. У кожному конкретному випадку вибір методу роботи штабу визначається командиром.

Підготовка інформаційно-довідкових та інших засобів необхідних для аналізу завдання.

Для початку процесу планування та управління підрозділами у штабі розпочинається збір необхідних інформаційно-довідкових, оперативних (бойових) та інших документів необхідних для проведення аналізу завдання, якісної підготовки та ведення операції (бойових дій). Данні документи призначаються для: відображення необхідних розрахунків і пропозицій для забезпечення роботи командира під час аналізу завдання; доведення (бойових) завдань до підпорядкованих штабів і підрозділів; організації та проведення заходів щодо управління підрозділами та їх забезпечення; керівництва підготовкою штабів, підрозділів і районів операції (бойових дій); забезпечення контролю готовності та виконання поставлених завдань підпорядкованими штабами та підрозділами; відображення стану, положення та результатів дій підрозділів, інших змін обстановки; вивчення та доведення досвіду бойових дій, нових способів застосування підрозділів.

Для штабу встановлюється типовий перелік документів. З урахуванням обстановки та наявності часу, за вказівкою начальника штабу цей перелік, а також зміст і ступінь деталізації документів повинен уточнюватися. Деякі документи за обмежених термінів підготовки операції (бойових дій) можуть не розроблятися. Водночас можуть відпрацьовуватися інші документи, не передбачені переліком, але потреба в яких виникла під час більш детального опрацювання окремих питань, з урахуванням обстановки та характеру завдань, які виконуються.

За призначенням звітно-інформаційні документи включають: донесення – бойові, розвідувальні, родів військ, спеціальні (за видами забезпечення) та зведення (бюлетені) – інформаційні, розвідувальні, родів військ, спеціальні (за видами забезпечення).

Розрахунки проводяться з метою визначення кількісних, якісних, а також інших нормативних показників, необхідних для прийняття командиром рішення, планування операції і забезпечення управління підрозділами в інтересах виконання завдань та досягнення мети операції (бойових дій).

Зведення родів військ і служб, з тилового, технічного, медичного та МПЗ містять дані про їх склад, стан, положення, укомплектованість, забезпеченість і дії, а також про організацію та виконання ними завдань.

Особисті документи службових осіб призначені для забезпечення оперативності в роботі. До них належать робочі карти, робочі зошити, кальки (оверлеї), довідки, формалізовані документи, документи кодованого зв’язку та інші.

Формалізовані бойові документи – це заздалегідь підготовлені форми документів для проведення типових тактичних розрахунків, підготовки проектів документів з управління військами, узагальнення інформації в ході операції (бойових дій).

Необхідно усвідомити, який матеріал є в наявності та який матеріал відповідно необхідно підготовити. Під матеріалом розглядаються засоби та матеріальна база, крайнє необхідні для ефективного проведення аналізу завдання та оцінювання обстановки:

а) Наказ (план), графічні документи вищого штабу (при можливості кожна секція штабу отримує копії основного наказу чи плану вищого штабу, організаційно-штатної структури, відповідних додатків (Annexes) та графічних документів);

б) Карти районів проведення операції (бойових дій);

в) Стандартні операційні процедури (далі — СОП) — свої та вищого штабу;

г) Відповідні бойові (польові) статути (Field Manuals — FM), першу чергу FM 1-02;

д) Вже існуючі штабні оцінки та розрахунки;

е) Інші необхідні матеріали та засоби.

Після того, як зібрані всі наявні засоби та матеріальна база, необхідні для проведення аналізу завдання та оцінювання обстановки, кожна штабна секція проводить уточнення та оновлення існуючих оцінок та розрахунків, особливо що стосується наявності, укомплектованості, стану та можливостей своїх підрозділів. Оновлення штабних оцінок та розрахунків здійснюється впродовж всього процесу планування (планування бою). В ході ППВР службові особи штабу повинні відстежувати та активно добувати необхідну по відповідним напрямкам діяльності секції інформацію. Інформація має аналізуватися на те, як вона впливатиме на відпрацювання варіантів дій.

Одночасно з уточненням даних про свої підрозділи проводяться попередні розрахунки щодо співвідношення своїх сил та засобів з противника в операційній зоні (районі), бойових можливостей (бойовий потенціал) підпорядкованих підрозділів, загальних вогневих можливостей підрозділів.

Командир та штаб повинні провести невідкладне первинне оцінювання:

визначити загальний час, що є в наявності (від отримання бойового завдання до його безпосереднього виконання);
визначити час, необхідний для планування та підготовки до виконання бойового завдання, як для штабу, так і для підпорядкованих підрозділів;
розглянути первинні розвідувальні відомості відносно району проведення операції (бойових дій);
переглянути наявні штабні оцінки та розрахунки, та визначити ті, що потребують оновлення;
визначити час, необхідний для розміщення важливих елементів, включаючи пункти управління;
оцінити та визначити рівень професійної підготовки, рівень бойового досвіду, бойовий дух, морально-психологічний стан службових осіб штабу, їх сумісність.

Первинне оцінювання та формування основних даних для планування складається з процедур: первинне (поверхневе) оцінювання обстановки; узагальнення висновків; при необхідності проведення тактичної наради (брифінгу). Відповідно до вказівок командира і штабу, керівники секцій готують свої висновки і пропозиції.

Найбільш важливим елементом цього підпункту є визначення первинного розрахунку часу. Приклад первинного розрахунку часу наведений на рисунку 5.

Цей розрахунок часу включає в себе: час на планування, час на підготовку та час безпосереднє виконання операції (бойових дій).

Командир надає як мінімум дві третини визначеного часу своїм підлеглим підрозділам для проведення ними планування та підготовки. Одна третина часу залишається командиру та штабу для власного планування. Розрахунок часу оновлюється в ході проведення другого етапу ППВР – аналізу завдання та впродовж цілого процесу планування бою.

Дата _____________						Розрахунок часу								Час: з ____по____
Проведення	1.00	2.00	3.00	4.00	5.00	6.00	7.00	8.00	9.00	10.00	11.00	12.00	13.00	14.00	15.00	16.00	17.00	18.00	19.00
Проведення
Підготовка	1.00	2.00	3.00	4.00	5.00	6.00	7.00	8.00	9.00	10.00	11.00	12.00	13.00	14.00	15.00	16.00	17.00	18.00	19.00
Підготовка
Планування	1.00	2.00	3.00	4.00	5.00	6.00	7.00	8.00	9.00	10.00	11.00	12.00	13.00	14.00	15.00	16.00	17.00	18.00	19.00
Планування

Рисунок 5 – приклад розрахунку часу (варіант).

Важливим компонентом розрахунку часу є планування. Начальник штабу зобов’язаний визначити необхідність часу для відпрацювання кожного етапу ППВР окремо. Підготовлений ним розрахунок часу планування зазначає, хто та коли має підготувати відповідний матеріал, час та місце проведення тактичних нарад (брифінгів). Командир та начальник штабу здійснюють постійний контроль за дотриманням виконання зазначених заходів відповідно до визначеного розрахунку часу. Керівник підрозділу отримує свої перші дані про доступний час в органі військового управління. Кількість часу, за який підрозділ повинен підготувати або виконати операцію, визначають деталі, необхідні для процесу планування бою. При часових розрахунках необхідно використовувати правило «одна третина / дві третини».

Рисунок 6 – приклад використання 1/3-ї норми на бригадному, батальйонному та ротному рівнях (варіант).

Рисунок 7 – приклад використання 1/3-ї норми на бригадному, батальйонному та ротному рівнях (варіант).

Після проведення розрахунку часу командир повинен визначити, чи проводити повний обсяг заходів планування чи скоротити процес планування бою. Саме час є найбільш вагомим фактором. Якщо штаб отримав бойове завдання та до часу «Ч» залишається 9 годин, він має 3 години на видання бойового наказу підпорядкованим підрозділам, штаби підпорядкованих підрозділів відповідно з 6 годин мають 2 години, щоб поставити бойове завдання своїм підрозділам, й так далі. Командир визначає заходи, які необхідно провести негайно (первинні вказівки). Саме ці первинні вказівки не можна плутати з вказівками командира щодо планування, що визначаються після проведення аналізу завдання (2 Етап ППВР – Аналіз завдання).

Командир безпосередньо заслуховує висновки і пропозиції, віддає вказівки в інтересах вироблення концепції проведення операції (бойових дій), віддає вказівки начальнику штабу щодо орієнтування відповідних службових осіб штабу та підпорядкованих підрозділів про характер майбутніх дій, першочергові заходи щодо підготовки до операції (бойових дій), проведення розрахунку часу на підготовку операції (бойових дій) та подальшого порядку роботи з планування.

Первинні вказівки командира включають:

первинний розрахунок часу;
пояснення, в якій мірі та яким чином необхідно скоротити процес планування бою;
питання взаємодії службових осіб секцій штабу;
дозволені розміри маневрування (включаючи розміщення пунктів управління);
з’ясування вказівних та випливаючих завдань;
визначення первинних вимог командира щодо надання важливої інформації (CCIR).

1.Розрахунок часу.

□ загальний час, що є в наявності (від отримання завдання до його безпосереднього виконання);

□ час, необхідний для планування як для штабу, так й для підлеглих підрозділів;

□ час, необхідний для підготовки до виконання завдання як для штабу, так й для підпорядкованих підрозділів;

2.Заходи щодо скорочення часу планування.

□ заходи щодо організації паралельного планування;

□ порядок спільної роботи;

— проводити повний обсяг заходів планування чи скоротити процес?

□ кількість варіантів дій для розроблення: 2 або 3 ?

□ графік роботи командира та штабу (Battle Rhythm)

3.Місця (точки) прийняття рішення щодо майбутніх дій в процесі планування бою.

4.Взаємодію організувати:

□ необхідність організації роботи офіцерів з координації та зв’язку

(Liaison officers/LNSs)

5. Необхідні переміщення:

□ проведення первинної рекогносцировки;

□ дозволені розміри маневрування (включаючи розміщення пунктів управління);

6. Передбачувані та необхідні завдання.

7. Час проведення тактичних нарад (брифінгів), спільної роботи.

8. Вимоги командира щодо надання важливої інформації (CCIR):

□ пріоритетні розвідувальні дані щодо району проведення операції
(оцінювання обстановки) (Scope of IPB to be prepared).

9. Інше:

□ Оцінити та визначити рівень професійної підготовки, рівень бойового досвіду, бойовий дух, морально-психологічний та фізичний стани службових осіб штабу, їх сумісність.

Рисунок 8 – формалізований бланк первинних вказівок командира (варіант).

Видання попереднього бойового розпорядження.

Для орієнтування підпорядкованих підрозділів про характер майбутніх дій та надання їм більшого часу на підготовку здійснюється доведення попередніх бойових розпоряджень. Останнім стандартизованим процесом першого етапу ППВР є видання попереднього бойового розпорядження у підпорядковані підрозділи.

Як правило крайньою ланкою, на якій відбувається видання попередніх бойових розпоряджень відповідного формату у нижчі штаби, є ланка «бригада – батальйон». При потребі відповідно до прийнятого рішення командира, штаб батальйону може довести до командирів підлеглих підрозділів, що залучатимуться до проведення операції, попередні бойові розпорядження в усній формі, формат яких не буде виходити за межі стандартного попереднього бойового розпорядження.

У будь-якому випадку попереднє бойове розпорядження, як мінімум повинно включати в себе:

вид операції (бою) (оборонний, наступальний, стабілізаційні дії);
смуга (район) проведення операції;
первинний розрахунок часу;
вказівки щодо початку дій (переміщення /маневри);
первинні вимоги командира щодо надання важливої інформації (CCIR);
завдання на проведення тактичної розвідки.

Рисунок 9 – графічна частина попереднього бойового розпорядження (варіант).

КЛАСИФІКАЦІЯ

Копія__ з __копій

1 десантно-штурмовий батальйон__

окрема десантно-штурмова бригада

Операція “БІДУН”

__Серпня 20__

ПОПЕРЕДНЄ БОЙОВЕ РОЗПОРЯДЖЕННЯ 02 05-08 “БІДУН” (НЕТАЄМНО)

(U) Посилання: Попереднє розпорядження 01 “бідун (нетаємно)

(U) Часовий пояс: Місцевий.

(U) Організаційно-штатна структура: див. додаток А.

1.(U) Обстановка. Відображення смуги (району) та особливі умови обстановки

а)(U) Зона інтересу. У додатку С/1

б)(U) Район проведення операції ОТУ, бригади. Робоча карта (оверлей)- додається.

в)(U) Сили та засоби противника.

г)(U) Свої сили та засоби.

д)(U) Міжвідомчі, міжурядові та неурядові організації. Немає.

є)(U) Вплив місцевого населення на проведення операції (бойових дій). Немає.

ж)(U) Додані та підтримуючі підрозділи. У додатку А (Організаційно-штатна структура).

з)(U) Припущення. Відомість суттєво важливих припущень.

2.(U) Завдання. Не пізніше ніж, розгромити противника, оволодіти районами, рубежами,об ’єктами та бути в готовності до ведення переслідування.

3.(U) Виконання.

а)(U) Намір командира. Забезпечує бачення командира, сформульоване завдання.

б)(U) Концепція проведення операції. Інформація попереднього бойового розпорядження.

в)(U) Завдання підпорядкованим підрозділам. Будь-які відомі завдання під час видання попереднього бойового розпорядження.

г)(U) Організація взаємодії.

4.(U) Забезпечення. Визначені завдання щодо логістичного (тилове, технічне), медичного забезпечення та забезпечення персоналом.

5.(U) Управління та зв’язок. Включає в себе будь-які зміни або відсутність таких.

[прізвище командира]

[звання командира]

ПІДГОТУВАВ:

ДОДАТКИ: Перелік додатків

Рисунок 10 — формалізований бланк текстуальної частини попереднього
бойового розпорядження (варіант).

Другий етап – “Аналіз завдання”

Ретельний аналіз завдання має вирішальне значення для планування. Стандартизовані процеси та вихідні дані (продукти), отримані у результаті аналізу завдання допомагають командирам досконало оцінити обстановку та усвідомити їхнє завдання. Глибоке розуміння обстановки дозволяє службовим особам штабів краще візуалізувати операцію (ведення бойових дій). З метою завершення другого етапу ППВР необхідне ефективне виконання 18 стандартизованих процесів. (рис.11). Окрім участі в аналізі завдання, службові особи штабу, їх керівники продовжують виконання обов’язків за посадою (спеціальністю). Прогноз та передбачення; високий рівень професійної підготовки; старанність, дисциплінованість, розумна ініціатива; тверде знання стану та можливостей своїх підрозділів є ключовими факторами до успішного та ефективного завершення аналізу завдання.

Рисунок 11 – порядок виконання другого етапу ППВР.

Стандартизовані процеси другого етапу ППВР.

Під час усвідомлення завдання службові особи штабу вивчають:

намір старшого начальника – мету операції (бойових дій); ключові завдання, кінцевий результат;
концепцію проведення операції – напрямки (райони, рубежі, об’єкти) зосередження основних зусиль (напрямок головного удару); завдання, що виконуються засобами старшого начальника в інтересах дій підпорядкованих підрозділів; раптовість дій і застосування військових хитрощів (введення противника в оману); оперативна побудова (бойовий порядок); організація протиповітряної оборони;
обмеження на застосування сил і засобів – норми права війни, гуманітарного права, міжнародних угод та встановлені старшим начальником;
ступінь ризику – імовірні несприятливі умови обстановки або неприйнятні наслідки застосування підрозділів, які можуть призвести до зриву (суттєвого ускладнення) операції (бойових дій);
межі операційних зон (впливу, інтересу, проведення операції (бойових дій));
час на планування, підготовку і ведення операції (бойових дій);
вказані та випливаючі завдання, основне завдання;
завдання сусідів та умови взаємодії з ними – положення, склад, завдання сусідів та розмежувальні лінії з ними; положення, склад, завдання взаємодіючих частин (підрозділів, органів) ІВФ та ПрО.

Залежно від наявного часу та умов обстановки усвідомлення завдання може проводитись одноосібно або із залученням командира, начальника штабу, начальника оперативної секції штабу та визначених офіцерів. Інші службові особи штабу, як правило, знаходяться на своїх робочих місцях, готують необхідні дані та прибувають до командира за викликом або згідно з графіком роботи штабу (структурного підрозділу).

Оцінювання смуги (району) операції (бойових дій) проводиться з використанням підготовлених відповідними службовими особами штабу довідок, розрахунків, аерофотознімків, рельєфних планів, військово-географічних описів сухопутних і морських військово-адміністративних зон, описів районів проведення операцій (бойових дій), морських операційних зон, об’єктів військової інфраструктури, переліків особливо важливих державних об’єктів, техногенно небезпечних об’єктів, автомобільних доріг оборонного значення та інших розрахунково-довідкових документів.

Оцінювання смуги (району) операції (бойових дій) може проводитися разом з оцінюванням противника та своїх підрозділів або окремо.

Оцінювання смуги (району) операції (бойових дій) (IPB) – це систематичний безперервний процес щодо визначення середовища смуги (району) проведення операції (бойових дій) Define the Battlefield Environment, просторові розміри – глибину, ширину операційних зон (впливу, інтересу, проведення операції (бойових дій)).

Відповідно до стандартів держав-членів НАТО визначаються наступні види районів:

Район проведення операції, бойових дій (Area of Operations (AO)) (рисунок 12) – географічний район, в якому на командира покладена відповідальність та надані повноваження на ведення військових операцій (бойових дій). Межами району ведення операцій як правило є розмежувальні лінії.

Рисунок 12 – район проведення операції (бойових дій).

Район впливу (Area of Influence) (рисунок 13) – географічний район, в якому командир має спроможність безпосередньо здійснювати вплив на хід проведення операцій за допомогою застосування вогневих засобів в межах своїх повноважень. Також, під час визначення даного району враховується наслідки наших дій, які можуть зашкодити сусіднім підрозділам та цивільному середовищу.

Район інтересу (Area of Interest (AOI)) (рисунок 14) – географічний район, у якому необхідно здобути розвідувальні відомості та дані для проведення планування дій або успішного виконання покладеного завдання.

Рисунок 14 – район інтересу.

Суспільно-політичну обстановку та економічні можливості – адміністративно-територіальний устрій регіону (району); історичну довідку; етнічний, національний склад населення та демографічну характеристику району; політичну обстановку; соціально-економічну обстановку; релігійну обстановку; криміногенну обстановку; стан та можливості інформаційного ресурсу та ЗМІ регіону (району); стан і можливості об’єктів національної транспортної системи, комунікацій, вузлів і ліній зв’язку, топогеодезичної мережі, навігаційного і гідрографічного обладнання, державних баз і складів МТЗ, медичних установ тощо;

Відповідно до стандартів держав-членів НАТО аспекти цивільного населення аналізуються згідно ASCOPE абревіатури.

Рисунок 15 – аспекти цивільного населення ASCOPE.

Фізико-географічні умови – тип рельєфу та гідрологічні умови місцевості, характер ґрунтів і рослинності, метеорологічні та кліматичні умови, можливість використання рельєфу місцевості для скритих виходів на об’єкти удару засобів повітряного нападу противника і своєї авіації;

Відповідно до стандартів держав-членів НАТО аспекти місцевості аналізуються згідно ОАКОС абревіатури.

Рисунок 16 – аспекти місцевості OAKOC.

Стан оперативного обладнання території – наявність стаціонарних ПУ, радіоцентрів, вузлів і мереж зв’язку, центрів (постів) радіотехнічної і РЕР, РЕБ, радіолокаційних станцій, радіонавігаційних засобів та наявного поля наведення, стартових позицій стаціонарних ЗРК, арсеналів, баз, складів, центрів (військових частин) зберігання і ремонту ОВТ, МТЗ та ВТМ, вантажно-розвантажувальних районів (місць), шляхів висування, маневру підрозділів, підвозу і евакуації, переправ, водні перешкоди, гірські проходи і перевали, вогневих (стартових) позицій РВіА, злітно-посадкових майданчиків, районів розгортання ПУ, можливості місцевих підприємств (установ, організацій, органів) з ремонту та обслуговування автомобільної та гусеничної техніки; наявність об’єктів медичного забезпечення тощо; наявність (відсутність) техногенно-небезпечних об’єктів, зон затоплень, руйнувань, пожеж, РХБ зараження, несприятливої (загрозливої) санітарно-епідеміологічної обстановки; об’єктів, що знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права; захисних споруд; вузлів транспортних комунікацій; джерел водопостачання тощо.

Формування вихідних даних умов та факторів середовища смуги (району) проведення операції (бойових дій), що можуть впливати на виконання поставленого завдання Describe the Battlefield’s Effects.

Оформлення вихідних даних включає в себе комплекс заходів, щодо аналізу вищезазначених характеристик середовища з урахуванням їх можливого впливу (особливостей), що можуть ускладнити або полегшити виконання завдань. Вище зазначені роботи здійснюються всіма службовими особами штабу за напрямками їх діяльності. За результатами оцінювання району проведення операції (бойових дій) здійснюється оформлення розрахунково-довідкових документів, а саме:

Рисунок 17 – узагальнений оверлей (схема, карта) перешкод (Modified Combined Obstacle Overlay (MCOO)).

МІСЦЕВІСТЬ	ДОСТУПНА	ВАЖКО ДОСТУПНА	НЕДОСТУПНА
ГІДРОГРАФІЯ	ШИРИНОЮ МЕНШЕ 1,5 М, ГЛИБИНОЮ ДО 0,6 М, ТА МОЖЛИВІСТЬ ПОДОЛАННЯ (ФОРСУВАННЯ)	НАЯВНІСТЬ ТА ШВИДКІСТЬ ТЕЧІЇ, ГЛИБИНА, ВИСОТА БЕРЕГІВ МЕНШ НІЖ ЗАЗНАЧЕНІ, ЯК НЕДОСТУПНА. УСКЛАДНЮЮТЬ ПОДОЛАННЯ (ФОРСУВАННЯ) ПЕРЕШКОДИ	НЕДОСТУПНО ДЛЯ ПОДОЛАННЯ (ФОРСУВАННЯ), 3 КРУТИМИ БЕРЕГАМИ ВИЩЕ 1,2 М, ТЕЧІЄЮ БІЛЬШ 1,5 М\С ТА ГЛИБИНОЮ ПОНАД 1,2 М
РЕЛЬЄФ	КРУТИЗНА СХИЛІВ ДО 30%	ЗО — 50 %	БІЛЬШЕ 50 %
РОСЛИННІСТЬ	ДІАМЕТРОМ ДО 5 СМ3 ПРОМІЖКАМИ МІД ДЕРЕВАМИ НЕ МЕНЬШ 5 М	ДІАМЕТРОМ >5 СМ3 ПРОМІЖКАМИ МІЖ ДЕРЕВАМИ МЕНШ 5 М	ДІАМЕТРОМ >20 СМ3 ПРОМІЖКАМИ МІЖ ДЕРЕВАМИ МЕНШ 5 М
ЗАБУДОВАНІ РАЙОНИ	МІСЦЯ (ДІЛЯНКИ) ДОСТУПНІ ДЛЯ ПОДОЛАННЯ	ГЛИБИНОЮ ДО 500 М ОБХІД, ЯКИХ НЕМОЖЛИВИЙ	ГЛИБИНОЮ БІЛЬШ 500 М ОБХІД, ЯКИХ НЕМОЖЛИВИЙ
ІНШІ ПЕРЕШКОДИ

Рисунок 18 — узагальнена таблиця перешкод (Modified Combined Obstacle Overlay (MCOO)).

Рисунок 19 — матриця (таблиця) впливу погодних умов (Weather Effects
Matrix).

Рисунок 20 — таблиця даних щодо світлого та темного часу доби (Light Data Table).

Оцінювання загроз (противника) Evaluate the Threat Проводиться за елементами, під час якого штаб вивчає та аналізує:

склад, стан та положення — бойовий склад підрозділів; укомплектованість особовим складом, рівень його підготовки, наявність бойового досвіду та морально-психологічний стан;
готовність системи управління підрозділами; наявність, забезпеченість основними зразками та технічний стан ОВТ;
сильні сторони — сукупність бойових можливостей, які в цих умовах обстановки є особливо ефективними проти дій наших військ;
слабкі сторони — уразливі місця противника, які можуть бути використані нашими підрозділами для досягнення успіху в операції;
важливі (критичні) об’єкти — об’єкти інфраструктури, військово- промислового комплексу, техногенно-небезпечні об’єкти, об’єкти транспортної інфраструктури, угруповання військ, інші об’єкти противника, ураження (блокування, ізоляція, руйнування, знищення, захоплення) яких сприяє реалізації способу дій військ;
найбільш імовірний та найбільш загрозливий варіант дій противника (Determine Threat Courses of Action);
склад, стан та положення НЗФ та терористичних груп;
наявність бойового досвіду у бойовиків та їх морально-психологічний стан;
забезпеченість зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами, засобами зв’язку, транспортом, продовольством та іншими МТЗ;
шляхи постачання МТЗ;
базові табори, центри підготовки, райони дій НЗФ, терористичних груп.

Крім того оцінюються воля противника до опору, його бойовий дух, свідомість особового складу, підтримка місцевим населенням тощо. Під час оцінювання противника командир працює з начальником штабу, начальниками розвідувального та оперативного підрозділів. У ході даної роботи для обґрунтованого оцінювання та аналізу сил та засобів противника посадові особи, за напрямками їх діяльності, проводять тактичні розрахунки відповідно до керівних документів Збройних Силах України (визначення сумарного показника бойового потенціалу, визначення кількості підрозділів противника, які можуть бути розгромлені у ближньому бою, визначення ширини смуги (району) дій противника, визначення фронту дій, розрахунок необхідних сил і засобів для відбиття атаки противника в ході бою, визначення втрат живої сили противника внаслідок використання стрілецької зброї, визначення часу на висування та розгортання підрозділів, визначення швидкості просування підрозділу в ході наступального бою тощо). Оновлення тактичних розрахунків проводяться безперервно на протязі всіх етапів ППВР.

Перелік основних звітно-інформаційних бойових документів необхідних для ефективного аналізу противника:

Організаційно-штатна структура 1/13 моторизованої роти противника

Рисунок 21 — таблиця (схема) бойового та чисельного складу (організаційно- татна структура) підрозділів противника (Task Organization Structure).

Рисунок 22 — таблиця (схема) варіантів дій противника (Enemy SITTEMPS).

Рисунок 23 — схема та матриця (таблиця) подій (Event Template).

Одночасно визначені офіцери підрозділу планування застосування відображають дані про противника на оверлеях (картах, схемах).

Начальник розвідки ґрунтуючись на отриманих та добутих достовірних даних про противника, розвідувальній інформації вищого і взаємодіючих штабів, узагальнених даних розвідувальних зведень (донесень) підпорядкованих штабів і військ, доповідає командувачу висновки із оцінювання противника. Також він інформує про ймовірну, сумнівну, недостовірну розвідувальну інформацію та доповідає командувачу пропозиції щодо: даних, які необхідно додатково добути та тих, які потребують перевірки і уточнення; заходів з розвідки критичних (важливих) об’єктів противника, які необхідно провести до початку операції (бойових дій); даних, які необхідно запросити у вищому штабі. За результатами оцінювання противника обирається найбільш імовірний характер (можливий варіант) дій противника в інтересах вироблення варіантів способу ведення операції (бойових дій).

З’ясування вказаних, випливаючих та основних завдань:

Вказані завдання (Specified Tasks) — це завдання, які визначені підрозділу вищим командуванням. Вони відображаються у Параграфах 2 та 3 наказу (плану) вищого штабу. Також, вказані завдання можуть оформлятися у додатках (annexes) до бойового наказу (на оверлеях);

Випливаючі завдання (Implied Tasks) — це підзавдання для забезпечення виконання вказаного завдання, але не зазначені у тексті бойового наказу вищого штабу. Випливаючі завдання визначаються з детального аналізу бойового наказу вищого штабу, елементів тактичної обстановки щодо противника та його варіантів дій та місцевості.

Основні завдання (Essential Tasks) Після аналізу вказаних завдань службові особи штабу визначають завдання, яке забезпечить виконання поставленого завдання в цілому, тобто встановленого кінцевого результату наміру старшого начальника. Ці завдання називаються основними. Основні завдання завжди відображені у сформульованому завданні (mission statement) підрозділу та має відповідати на питання: ХТО?, ЩО?, КОЛИ?, ДЕ?, ЧОМУ?. Штаб представляє основне завдання командиру на затвердження під час проведення брифінгу з аналізу завдання.

Рисунок 24 — порядок з’ясування вказаних, випливаючих та основних завдань.

Вказані завдання:

Випливаючі завдання:	Основне завдання:

Рисунок 25 — таблиця завдань підрозділу

Оцінювання своїх підрозділів проводиться за елементами, під час якого штаб аналізує:

склад, положення та стан — бойовий склад та можливості підпорядкованих підрозділів;
рівень їх боєздатності;
склад, положення, завдання і характер дій сусідів та взаємодіючих підрозділів, ІВФ та ПрО; їх місцезнаходження;
морально-психологічний стан особового складу своїх підрозділів, психологічна готовність та професійна здатність особового складу щодо виконання бойового завдання.

Одночасно з оцінюванням даних про свої сили та засоби проводяться попередні розрахунки секціями за напрямками їх діяльності — оперативних (бойових) можливостей підпорядкованих підрозділів.

Вони розглядають співвідношення між основними (essential), вказаними (specified) та випливаючими (implied) завданнями та наявними силами й засобами. Командир та штаб розглядають можливість виконання всіх завдань тими силами й засобами, що є в наявності. Якщо в ході оцінювання стає відомо, що власних ресурсів недостатньо, службові особи штабу зобов’язані визначити, які додаткові сили й засоби необхідні для успішного виконання бойового завдання (mission).

У ході роботи командир розглядає підготовлені штабом, розрахунки, довідки та за необхідності заслуховує їх доповіді. Розрахунково-довідкові документи та доповіді щодо оцінювання своїх підрозділів узагальнюються секцією планування (S3). За результатами роботи начальник штабу (секції планування) доповідає командиру висновки із оцінювання своїх підрозділів.

Штаб має визначити будь-які відхилення від організаційно-штатної структури та надати їх командиру для розгляду під час розроблення вказівок щодо планування. Більш детальний аналіз наявних сил та засобів здійснюється під час третього етапу ППВР — Розроблення варіантів дій. Під час проведення брифінгу з аналізу завдання начальник штабу (секції планування) доповідає висновки з оцінювання своїх підрозділів на підставі звітно-інформаційних документів, а саме:

Рисунок 26 — схема бойового та чисельного складу (організаційно-штатна
структура) своїх підрозділів (Task Organization Structure).

Рисунок 27 — таблиця наявних сил та засобів (Assets Available Table).

Старший начальник переважно визначає обмеження щодо підпорядкованих підрозділів. Відповідні обмеження можуть відображати вимоги щодо певних дій (наприклад, — «утримувати в складі резерву одну роту») та заборон (наприклад, — «обмежити застосування певних видів озброєння»). Командир та службові особи штабу зобов’язані усвідомити визначені старшим начальником обмеження. Як правило, обмеження відображаються в тексті бойового наказу, концепції операції чи в інструкціях щодо координації дій. Крім того, обмеження можуть бути у додатках до бойового наказу. На оверлеях можуть бути нанесені лінії, що забороняють або обмежують ведення вогню. Також обмеження можуть надаватися у попередніх бойових розпорядженнях або в усній формі.

Під час виконання стандартизованих процесів етапу ІІ — Аналіз завдання обов’язковим є визначення фактів та припущень.

Факти — це відомості, що заслуговують повної довіри, та не суперечать загальній обстановці і діям підрозділів на даний момент.

Припущення — це гіпотези (уяви) про дані обстановки чи майбутній перебіг подій, які можуть бути вірними але не підтвердженими та, які крайнє необхідні командиру в процесі планування для завершення оцінювання обстановки та прийняття рішення щодо вибору варіанту дій.

Припущення має відповідати вимогам достовірності та необхідності.

Достовірність передбачає, що припущення максимально правдиве. Не врахування таких факторів, як особливі умови, відомості про противника, може призвести до неправильного припущення.

Необхідність визначає, чи припущення дійсно є важливим та необхідним для планування.

Штаб визначає дані, необхідні для конвертації припущень у факти та надає їх у відповідну секцію, як вимоги командира щодо надання важливої інформації (CCIR).

Оцінювання ризиків — це процес визначення ймовірності виникнення факторів ризику, тобто певних подій або ситуацій, здатних негативно вплинути на розвиток обстановки і досягнення запланованих результатів.

Загальна послідовність оцінки ризиків типова, вона складається з п’яти етапів, що включають наступні дії:

виявлення джерел і причин ризику та їх розпізнавання;

Розглянути усі аспекти факторів завдання, противника, місцевості, наявності своїх сил та засобів, часу та впливу цивільного населення (ЗПМСЧ- ЦН/МЕТТ-ТС) відносно поточної та майбутньої обстановки. Джерела інформації щодо небезпек включають дані розвідки, бойовий досвід командира та штабу, стандартні операційні процедури щодо безпеки.

оцінювання ступеня ризиків і небезпеки в цілому;

Етапи оцінювання ризиків	1	2	3	4	5
Отримання завдання	Х
Аналіз завдання	Х	Х
Розробка ВД	Х	Х	Х
Аналіз ВД	Х	Х	Х
Порівняння ВД			Х
Затвердження ВД			Х
Розробка наказів			Х	Х
Підготовка операції	Х	Х	Х	Х	Х
Проведення операції /оцінювання	Х	Х	Х	Х	Х

Рисунок 28 — таблиця етапів оцінювання ризиків (Table Risk Management).

Оцінити ступінь ризиків шляхом визначення імовірних втрат сил та засобів відносно факторів вірогідності та серйозності небезпеки. Результати оцінювання ризиків відображають у таблиці оцінювання ризиків, шляхом використання історичної бази даних, проведення інтуїтивного аналізу та оцінювання:

розроблення заходів щодо зниження ризику (Develop Controls), визначення імовірних залишкових елементів ризику (Determine residual risk) та прийняття рішення, щодо ризику (Risk decision);
застосування заходів щодо зниження ризику;
відстеження та оцінювання заходів щодо зниження ризику.

Таблиця 2.

Таблиця оцінювання ризиків (Risk List).

МЕТТ-Т	Ризики
Завдання	не усвідомлення завдання через відсутність повної інформації..
Противник	відсутність інформації щодо ступеня поінформованості противником про наші дії; положення засобів РЕБ; наявність бойового досвіду.
Місцевість	вантажопідйомність мостів; умови поганої видимості.
Сили та засоби	відсутність достатньої кількості евакуаційних засобів; укомплектованість 2-їБТГр особовим складом складає 60%;
Наявний час	не можливість проведення повного процесу планування у встановлені строки;
Вплив цивільного населення	можливе позитивне ставлення до противника; наявність релігійного конфлікту в громадах; низький рівень життя цивільного населення та проблеми з водопостачанням (можливість гуманітарної катастрофи); можливе висвітлення переміщення, розташування позицій підрозділів у соц. мережах.

При визначенні небезпеки командири та штаби всіх ланок в будь-якому випадку здійснюють оцінювання ризиків. Вони розглядають проблеми щодо захисту військ від природних чи штучних небезпек, що відносяться до навколишнього середовища. Також проводять аналіз ризиків щодо потенційної шкоди для сільськогосподарських, історичних, релігійних чи культурних об’єктів, та цивільної інфраструктури, що може бути нанесена в результаті проведення військових операцій (бойових дій) в смузі (районі). Оперативна секція (S/G 3) несе повну відповідальність за оцінку ризиків. Інші секції штабу здійснюють контроль за проведенням оцінювання ризиків виходячи зі своїх характерних обов’язків.

ВКВІ/CCIR визначають інформацію, необхідну командиру для створення ясної картини смуги (району) майбутніх дій (візуалізації) та прийняття необхідних рішень, особливо при затвердженні варіантів дій (Етап 6 ППВР). Даний процес сприяє командиру у відстеженні необхідної інформації для визначення її важливості з метою успішного виконання отриманого завдання. Ключовим питанням є «Що необхідно знати командиру в конкретній обстановці для прийняття рішення у відповідний час?»

Командир особисто вирішує, яка інформація є важливою на основі власного бойового досвіду, завдання, наміру старшого начальника та отриманої інформації. Здобуття ВІ/IR — це процес безперервного збору, аналізу, оцінювання даних обстановки, їх узагальнення на основі ЗПМСЧ- ЦН/МЕТТ-ТС. Сформовані первинні ВКВІ/CCIR, як правило відображаються у вказівках командира, які доводяться при плануванні та затвердженні оптимального ВД (Етап 6 Ш1ВР).

Пріоритетні вимоги до розвідки (ПВР):

склад, стан та положення — бойовий склад підрозділів;
укомплектованість особовим складом, рівень його підготовки, наявність бойового досвіду та морально-психологічний стан, тощо.

Командир особисто вирішує, яка інформація є важливою посилаючись на пункт 3 «оцінювання загроз» стандартизованого процесу 2 «Оцінювання обстановки (смуги (району)) майбутніх бойових дій та противника (IPB)».

Рисунок 29 — вимоги Командира щодо Важливої Інформації (ВКВІ)

Склад, положення та стан — бойовий склад та можливості підпорядкованих підрозділів, тощо. Командир особисто вирішує, яка інформація є важливою посилаючись на стандартизований процес 4 «Оцінювання своїх підрозділів».

Забезпечення режиму таємності полягає у встановленні єдиного порядку допуску до секретних відомостей та їхніх носіїв, а також дотриманні правил зберігання і поводження з ними; суворе дотримання правил прихованого управління військами і зброєю, режиму таємності.

Забезпечення безпеки зв’язку й інформації досягається проведенням комплексу заходів, спрямованих на збереження в таємниці передаваних (прийнятих) повідомлень та протидію хибній інформації. Заходи безпеки зв’язку й інформації включають: використання засобів і способів ведення зв’язку, що забезпечують необхідну захищеність й стійкість зв’язку; використання апаратури ЗАЗ, таблиць сигналів бойового управління; перевірку дійсності інформації шляхом зворотної передачі повідомлень.

Попередній план розвідки — є ключовим документом по здобуванню ВКВІ. Розвідка зобов’язана якнайшвидше отримати завдання, щодо збору, обліку, аналізу та передачі необхідних даних. Даний план відображає процес збору відомостей. Попередній план розвідки доводиться спільно з попереднім бойовим розпорядженням у вигляді додатку.

У ході бою у відповідності зі зміною обстановки план розвідки може уточнюватись. При цьому нові заходи доповідаються командиру або начальнику штабу. При зміні бригаді (батальйону) бойового завдання розробляється новий план розвідки. Для отримання найбільш повних і достовірних відомостей про важливі об’єкти противника на один об’єкт необхідно націлювати одночасно декілька органів (підрозділів) розвідки, узгоджуючи їх зусилля по часу. План розвідки в залежності від обстановки і бойового завдання розробляється на різні строки.

Для прискорення ефективного планування підрозділ розробляє та відпрацьовує первинний план ведення розвідки якнайшвидше. На основі результатів первинної розвідки та ВКВІ службові особи штабу (в першу чергу це стосується S/G-2) визначає прогалини у розвідувальній інформації та встановлює необхідні ресурси для заповнення цих прогалин. Відповідальність щодо формулювання та оформлення плану розвідки покладається на секцію S/G-2.

Секція S/G-3 в координації з секцією S/G-2 застосовує план ведення розвідки для постановки завдань та керівництва наявними розвідувальними органами, діяльність яких направлена на пошук питань щодо ВКВІ.

Рисунок 30 — план проведення розвідки (ППР) (Intelligence, Surveillance and Reconnaissance (ISR Plan)).

Первинний план проведення розвідки (Initial ISR Plan) включає в себе, як мінімум:

основні і запасні позиції (районів, напрямків) дій розвідувальних підрозділів та порядок проходження через бойові порядки своїх військ;
завдання на ведення розвідки;
засоби для забезпечення ведення розвідки;
організаційно-штатна структура;
розвідувальні об’єкти (цілі);
ВКВІ;
час на виконання ведення розвідки;
зони детальної розвідки (initial named areas of interest /NAIs);
дотримання заходів безпеки під час виклику вогню артилерії та авіації;
порядок забезпечення медичної евакуації.

Рисунок 31 — схема (оверлей) проведення розвідки.

У зв’язку із збільшенням обсягу інформації, що постійно надходить в процесі панування, виникає потреба у постійному уточненні та корегуванні розрахунку часу.

У штабах визначаються з типовим цілодобовим розпорядком дня, який щоденно уточняється залежно від обстановки та характеру діяльності штабу, підрозділів та єдиного порядку роботи. Розпорядком дня регламентуються час і послідовність роботи, відпочинку та харчування посадових осіб та чергових змін, терміни збору та доповідей узагальнених даних обстановки, черговість виконання завдань.

Робота штабу під час підготовки та у ході операцій (бойових дій) планується та організовується виходячи із установлених термінів готовності підрозділів і конкретних умов обстановки. Чіткість і організованість роботи штабу залежать від правильного розподілу функціональних обов’язків між керівним складом, структурними підрозділами та окремими виконавцями під час виконання кожного завдання. Основні їх завдання, порядок і терміни виконання робіт відображаються в графіку роботи командира і штабу (Battle Rhythm). Графік роботи командира і штабу під час планування розробляється (уточнюється) секцією S/G-3.

Рисунок 32 — уточнений розрахунок часу (варіант).

Під час проведення розрахунку часу виникають об’єктивні труднощі, пов’язані з необхідністю його повного та раціонального розподілення між взаємопов’язаними заходами (роботами), які необхідно виконати в конкретно відведений термін. Час необхідний для підготовки до проведення операції (бойових дій) розраховується за обсягами необхідних робіт та значимістю проведення заходів. Уточнений час дозволяє чітко відобразити процес підготовки, визначити кроки, необхідні для виконання, встановити їх зв’язок, а також створити обґрунтований розрахунок часу, визначити приховані резерви часу та їхнього успішного використання. Все це забезпечує вирішення такого важливого завдання, як правильний розподіл часу, відведеного на підготовку підрозділів до ведення бойових дій.

Отже, правильне проведення розрахунку часу на заходи щодо підготовки до проведення операції (бойових дій), планування — запорука успішної виконання поставленого бойового завдання.

Побудова системи оповіщення органів державної влади, урядових та неурядових організацій, цивільного населення, як одна з функцій військового компоненту, є невід’ємною частиною сучасних багатовимірних операцій, охоплює усі співпрацюючі сторони, задіяні у вирішенні конфлікту, та сприяє взаємній підтримці цивільного та військового компонентів. Головний намір такої взаємодії — досягти мети, поставленої та очікуваної всіма сторонами, з урахуванням інтересів місцевого населення, усіх цивільних гравців (представників міжнародної спільноти, міжнародних та неурядових організацій), і, в тому числі, Альянсу. Запорукою успіху такого співробітництва буде розуміння особливостей процесу планування та діяльності кожної зі сторін.

Внеском НАТО у концепцію комплексного підходу вважають налагодження взаємодії з цивільним сектором. Така взаємодія надає можливість військовим досягти бажаного кінцевого результату шляхом координації дій, синхронізації зусиль та уникнення або вчасного вирішення конфліктних ситуацій між цивільними та військовими, поєднуючи, таким чином, військові операції та процес досягнення мети шляхом політичного врегулювання.

Представник секції S/G-9 постійно здійснює інформування командира та службових осіб секції S/G-3 щодо побудови системи оповіщення (інформування) органів державної влади, урядових та неурядових організацій, цивільного населення шляхом узгодження своєї діяльності з представниками цивільного сектору з метою досягнення бажаного результату.

Побудова системи оповіщення (інформування) органів державної влади, урядових та неурядових організацій, цивільного населення у ході операції (бойових дій) включають:

налагодження комунікації з ключовими гравцями цивільного компоненту;
налагодження та підтримку обміну інформацією;
координацію діяльності військового компоненту та координацію цивільно-військового співробітництва.

Налагодження комунікації (діалогу) — це фундаментальний напрямок роботи, який найчастіше здійснюється через службових осіб секції S/G-9, доступ до яких відкрито для місцевого населення та представників цивільних організацій. Комунікація відбувається шляхом координаційних зустрічей, під час звернення громадян тощо.

Обмін інформацією — одна з функцій системи оповіщення (інформування) для забезпечення командира достовірною, оновленою інформацією щодо діяльності цивільних гравців, організацій, які мають або можуть мати вплив на хід операції. Обмін інформацією відбувається також на рівні місцевих адміністрацій та органів управління, міжнародних організацій, урядових та неурядових організацій з метою створення сприятливих умов для планування та координації їх діяльності з діяльністю військового компоненту. Обмін та поширення інформації відбувається через ЗМІ, радіо та телебачення з метою інформування місцевого населення та інших представників цивільного сектору щодо присутності та діяльності військових для запобігання протидії з їх боку.

Координація діяльності — секція S/G-9 координує свою діяльність з усіма гравцями у зоні конфлікту та на всіх рівнях: місцевими адміністраціями, цивільними організаціями та населенням з метою об’єднання зусиль для оптимального та ефективного використання усіх можливих ресурсів.

Процес вирішення проблемних питань — це не просто один із засобів активізації розумової діяльності службових осіб штабу, а інтеграція різних прийомів, методів, принципів, спрямованих на розвиток умінь мислити, вчитися, адекватно оцінювати дані обстановки. Воно потребує від командира системних дій, які викликають розумову пошукову діяльність службових осіб. Процес вирішення проблемних питань — це система методів, побудована з урахуванням логіки мисленого процесу та закономірностей пошукової діяльності, тому воно забезпечує розвиток розумових здібностей особового складу, активізує пізнавальний інтерес.

Процес вирішення проблеми має відповідати таким вимогам:

містити певні пізнавальні ускладнення, пов’язані з об’єктивними суперечностями, властивими досліджуваному предмету, процесу;
зумовлюватися логікою пізнавального процесу;
передбачати можливість послідовного розподілу проблеми, формулювання часткових проблемних запитань, кожне з яких може бути сходинкою у вирішенні проблеми;
спрямовувати службових осіб штабу на актуалізацію знань, необхідних для вирішення проблеми;
спонукати службових осіб штабу до активного пізнавального пошуку, викликати позитивне емоційне ставлення до процесу пошуку істини.

На етапі генерації ідей велику роль може відіграти здатність командира до творчого опрацювання отриманої інформації, неординарність його мислення і широта кругозору, які дозволяють використовувати евристичні методи у підготовці та обґрунтуванні управлінських рішень. Вони включають сукупність логічних прийомів, методичних правил дослідження, пошуку істини, способів реалізації творчого потенціалу особистості.

Для вирішення будь-яких проблемних питань застосовується чимало ефективних методів.

І серед усього їх різноманіття особливу популярність і широке поширення отримав саме метод мозкового штурму.

Мозковий штурм — це метод збору ідей і думок, спрямованих на вирішення конкретної проблеми. У методологічній основі мозкового штурму лежить ідея «вільного поля», коли кожному з учасників пропонується висловлювати будь-які варіанти дій — навіть самі абсурдні — з метою розширення поля пошуку рішень. Основою мозкового штурму є творче мислення.

Для вирішення складної проблеми звичайно збирається група людей, які пропонують будь-які вирішення цієї проблеми. Основні умови “мозкового штурму” — створення обстановки, максимально сприятливої для вільного генерування ідеї з приводу варіантів вирішення проблеми. Щоб цього домогтися, забороняється відкидати або критикувати ідею, якою б, на перший погляд, фантастичною вона не була. Всі ідеї записуються. Принцип такий — чим більше різних пропозицій, тим краще. З інформацією про характер проблеми і проблемної ситуації організовується тісна взаємодія між службовими особами штабу. Всі пропозиції вислуховуються, а їх аналіз робиться централізовано після завершення процесу заслуховування варіантів на основі зроблених висновків.

У результаті формується відомість, в якій всі подані пропозиції структуруються за певними параметрами — обмеженнями, а також за їх результативністю, тобто за очікуваним ступенем досягнення поставленої мети.

Начальник штабу або начальник оперативної секції (S/G-3) готує рекомендоване формулювання завдання для підрозділу на основі проведеного аналізу отриманого завдання. Сформульоване завдання представляється командиру на затвердження, як правило під час проведення брифінгу з аналізу завдання.

Дуже важливим є зрозумілість завдання на операцію (бойових дій), яке має бути коротким і містити таку інформацію: хто має проводити операцію; що має бути досягнуто; коли операція має бути проведена; чому операція проводиться та де вона відбуватиметься? З англійського оригіналу це завдання на операцію має бути описано п’ятьма: «W» — Who? What? When? Why? Where?.

Хто очолює: СБУ, МВС, ЗС України та інші структури сектору безпеки та оборони держави.

Коли: починаючи з 2 квітня 2014 року.

Чому: недопущення переростання збройного конфлікту у громадянську війну, унеможливлення повторення “Кримського сценарію”.

Де: схід та південь України.

Формулювання завдання поряд з наміром командира (intent) забезпечує основну спрямованість (зосередженість) для дій підлеглих впродовж планування, підготовки, проведення та оцінювання результатів. Нижче представлені два зразки формулювання завдання:

а) NLT 220400Z AUG 05 (Коли), 1st AD (UK) (Хто) fixes elements of the 22d Division Tactical Group (Що/Завдання) in AO BlAcK (Де) to enable 3d ID’s (US) unimpeded attack West to seize OBJ STEVE (Чому/Мета).

б) 3/75th RGR (Хто) seizes (Що/Завдання) JACKSON INT AIRPORT (Де) NLT DDay, H+3 (Коли) to allow follow-on forces to air-land into AO SMALLER (Чому/Мета).

Формулювання завдання може містити в собі більш ніж одне необхідне завдання (essential task). Наприклад, якщо операція має декілька етапів, можуть бути різноманітні необхідні завдання для кожного етапу.

в) 3/75th RGR (Хто) seizes (Що/Завдання) JACKSON INT AIRPORT (Де) NLT DDay, H+3 (Коли) to allow follow-on forces to air-land into AO SMALLER (Чому/Мета).

On order (Коли), secure (Що/Завдання) OBJ GOLD (Де) to prevent the 2d Pandor Guards BDE from crossing the BLUE RIVER and disrupting operations in AIRHEAD SLAMMER (Чому/Мета).

Елементи хто, де, коли описуються у формулюванні завдання простими та прямими словами. Елемент що — це завдання, яке формулюється тактичними термінами (наприклад, подавлення, знищення або ізоляція.

Елемент що в формулюванні завдання — це тактичні завдання, які вирішуються, повинні бути виконані.

Елемент чому у формулюванні завдання зображує мету проведення операції — з якою метою ми виконуємо це завдання?

Проведення тактичної наради (брифінгу) з аналізу завдання.

Тактична нарада (брифінг) з аналізу завдання проводиться у відповідності з затвердженим Планом. У Плані проведення тактичної наради (брифінгу) відображається наступний перелік питань: місце проведення, час проведення, питання для розгляду, перелік необхідного кола осіб, забезпечення режиму таємності, безпеки зв’язку та інформації, необхідні матеріали для висвітлення.

Під час тактичної наради (брифінгу) розкриваються:

Завдання та намір командира вищого штабу (на два рівні вище);
Завдання та намір командира, концепція проведення операції вищого штабу (на один рівень вище);
Перелік проблемних питань та шляхи їх вирішення;
Попередньо сформульоване завдання;
Ознайомлення з первинними вказівками командира. Результат оцінювання обстановки (смуги (району)) майбутніх бойових дій та противника (IPB): узагальнений оверлей (таблиця) перешкод (MCOO), Таблиця (схема) варіантів дій противника (Enemy SITTEMPS), Матриця (таблиця) впливу погодних умов (Weather Effects Matrix), Таблиця даних щодо світлого та темного часу доби (Light Data Table), Таблиця (схема) бойового та чисельного складу (організаційно-штатна структура) підрозділів противника (Task Organization Structure), Схема та матриця (таблиця) подій.

Вказівні, випливаючі та основні завдання;
Факти та припущення;
Обмеження;
Результати оцінювання своїх підрозділів;
Результати оцінювання ризиків;
Пропозиції щодо налагодження комунікації з ключовими гравцями цивільного компоненту, підтримки обміну інформацією, координації діяльності військового компоненту та цивільно-військового співробітництва, оповіщення (інформування) органів державної влади, урядових та неурядових організацій, цивільного населення тощо (інформаційні вісники);
Попередній план розвідки;
Рекомендований розрахунок часу;
Первинні вимоги командира щодо надання важливої інформації(вкві/ccir).

Службові особи штабу доводять лише найважливішу інформацію, яка необхідна командиру для усвідомлення обстановки, що склалася з метою якісного формулювання вказівок з подальшого планування. По завершенню даного брифінгу здійснюється узагальнення висновків для формулювання первинного наміру командира та вказівок командира щодо планування.

Доповідач ‘Presenter		Питання Subject	ЧасТіше
НПІ/COS		Вступне словолМетаПорядок проведення Intro Purpose Agenda
		Район Проведення операції (бойових дій)/Агеа of Operations
		Ознайомлення з первинними вказівками командира/Review of Initial Cdr Guidance
		Огляд Припущень Review Assumptions
S/G-3		Завдання та намір командира вищого штабу (на два рівні вище) Higher HQ’s Mission and Intent (2 and 1 level up)
		Завдання та намір командира, концепція проведення операції вищого штабу (на один рівень вище)/ Higher HQ’s Mission, Intent, Concept of Operations (1 Lvl. Higher)
		Завдання сусідніх Підрозділів/Neighbours tasks
ІНЖЄНЄр/Engineer		Аналіз смути (району) проведення операції (бойових дій), вплив місцевості на варіанти дій противника та своїх підроздІтів/Terrain effects on enemy & friendly COAs
ІНЖЄНЄр/Engineer		Вплив погодних умов Weather Impact
S/G-9		Вплив цивільного населення на хід ведення бою та координація діяльності військового компоненту та цивільно-військового співробітництваСпі! Environment and Situation
S/G-2		Відомості про противника (повне висвітлення п.З Ст.П. 2) OPFOR Composition Disposition Capabilities ’ Strengths Vulnerabilities
		Первинний План розвідки Initial ISRPlan
		Вимоги Командира щодо Важливої Інформації (BKBI)/Recommended initial CCIRs
S/G-3		Вказівні завдання’Specified tasks
		Випливаючі завдання Implied tasks
		Основні завдання. Essential tasks
		Обмеження Constraints
		Ризики Risks
		Факти та Припущення/?acts and Assumptions
		Відомості про свої підрозділи (повне висвітлення Ст.П. 4)-Current task org. Combat Power
Службові особи штабу за напрямками ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ.¹‘ Specialists	FSO	-Сили та Засобн/Бойові можлпвостіПроблемні питання Вогневої Підтримки та шляхи їх вирішення (Факти, Ризики, Припущення, Обмеження)/Р8О Assets. С apabilitieslssues
	м	-Сили та Засобн/Бойові МожлпвостіПроблемні питання та шляхи їх вирішення -Engineer Assets. Capabilities Issues^aKTH, Ризики, Припущення, Обмеження)
	§	-Сили та Засобн/Бойові Можливості/ Проблемні питання IL1IO та шляхи їх вирішення(Фактн, Ризики, Припущення, Обмеження)/AD Assets Capabilitieslssues
	S/G-4	-Сили та Засобн/Можлпвості.’Проблемні питання С4(С1,С9,Мед) та шляхи їх вирішення (Факти. Ризики. Припущення, Обмеження)/54(51,59,Medic) Assets/Capabilities Issues
	І	-Сили та Засобн/Бойові МожлпвостіПроблемні питання РХБЗ (Факти, Ризики, Припущення, Обмеження)/СВКХ AssetsCapabilities Issues
	S/G-6	-Сили та Засобн/Бойові МожливостіПроблемні питання С6 (Факти. Ризики, Припущення, Обмеження)/86 Assets Capabilitieslssues
шп/cos		Попередньо сформульоване завдання/Recommended restated mission
		Рекомендований розрахунок часу/Recommended timeline
		Узагальнення висновків з аналізу завдання/Summary of issues and concerns
Комаиднр/CDR		Вказівки Командира щодо плануБання/Comnianders planning guidance

Формулювання первинного наміру командира

Намір командира включає в себе три елементи:

Мета (ціль) (Purpose).
Ключові завдання (Key Tasks).
Кінцевий результат (End State).

Основна мета (ціль) формулюється відповідно до глибокого розуміння наміру старшого начальника.

Ключові завдання — це завдання, що виконуються з метою досягнення кінцевого результату операції (бойових дій) та реалізації визначеної мети (цілі). Ключові завдання не мають відношення до будь-якого варіанту дій, вони лише визначають, що має бути виконано для досягнення кінцевого результату.

Рисунок 34 — первинний намір командира (варіант)

Рисунок 35 — первинний намір командира (варіант).

Доведення вказівок командира щодо планування

Вказівки командира щодо планування зосереджують основну увагу службових осіб на розроблені, аналізу та порівнянні Варіантів Дій (далі-ВД). Командири визначають вирішальну операцію та встановлюють вимоги, щодо розроблення формуючих та забезпечувальних операцій.

Вирішальна операція (Decisive operation) — це операція, яка передбачає безпосереднє виконання поставленого завдання в цілому. Данна операція є ключовою для досягнення кінцевого результату наміру старшого начальника.

Приклад: Розгром противника, оволодіння районами, рубежами, об’єктами, готовність до ведення переслідування.

Формуючі операції (Shaping operations) це вид операцій спрямованих на забезпечення успішного виконання вирішальної операції. Даний вид операцій передбачає проведення комплексу заходів, щодо мінімізації впливу противника, місцевості, цивільного аспекту тощо з метою досягнення виконання вирішальної операції. Формуючі операції можуть проводитися, до початку, після початку або одночасно з виконанням вирішальної операції (на всіх фазах ведення бойових дій).

Приклад:

бойове забезпечення;
артилерійська підготовка з метою нанесення ураження першому ешелону противника;
висування та розгортання підрозділів для переходу в атаку;
розгром противника у визначеній смузі наступу та своєчасне оволодіння районами, рубежами, об’єктами, що сприяють веденню подальших дій;
введення в бій другого ешелону (резерву) з метою розгрому другого ешелону(бригадних резервів) противника та перехід до переслідування.

Забезпечувальні операції (Sustaining operations)-це операції, що полягають в організації та здійсненні заходів, спрямованих на збереження боєздатності підрозділів, їх підготовку та ефективне застосування під час виконання, як вирішальної так і підтримуючих операцій.

Приклад:

логістичне забезпечення;
медичне забезпечення.

Операції зазначені вище формулюються на етапі Розроблення варіантів дій. Порядок визначення та формування даних операцій наведений в ДМ до СТК Етапу 3.

Під час доведення вказівок щодо планування, командири зосереджують увагу на виконанні першочергових заходів, щодо розроблення варіантів дій: напрямок зосередження основних зусиль (напрямок головного удару), способи розгрому противника, заходи щодо введення противника в оману, можливий бойовий порядок, організація ППО.

Об’єктивні (рекомендовані) варіанти дій, як для своїх сил, так й для військ противника.
Первинні вимоги командира щодо важливої інформації.
Ризики (Risk).
Заходи щодо введення противника в оману.
Вогневе ураження противника (ВУП).
Забезпечення маневреності та надійного захисту підрозділів.
Бойове забезпечення.
Уточнений розрахунок часу.
Забезпечення режиму таємності, безпеки зв’язку та інформації.
Цивільно-військове співробітництво.
Інша необхідна інформація командиру.

Критерії розроблення варіантів дій

За кожним елементом способу ведення операції (бойових дій) оцінюється можливість і розглядається необхідність проведення відповідних заходів безпеки застосування підрозділів. Одночасно, здійснюється прогнозування ймовірних заходів противника щодо введення наших підрозділів в оману.

Розроблені варіанти дій оцінюються відповідно до критеріїв життєздатності (реалістичності):

придатний (Suitable) — полягає у його адекватності характеру майбутніх дій, реальним і прогнозованим умовам обстановки та можливості досягнення мети операції (бойових дій) у разі його реалізації;

реальний (Feasible) — характеризує його відповідність наявному (виділеному) часу та обсягу матеріально-технічних ресурсів на операцію;

прийнятний (Acceptable) — дозволяє раціональне використання сил і засобів, ресурсів та дотримання встановлених обмежень і припустимого ризику, допустимого рівня втрат;

відмінний (Distinguishable) — полягає у наявності характерних особливостей та його переваг і недоліків порівняно з іншими варіантами;

завершений (Complete) — передбачає повне розкриття способу ведення операції за всіма його складовими.

На етапі порівняння варіантів дій оцінювання здійснюється відповідно до прогнозованих факторів (функції ведення бою) та передбачуваних (співвідношення кількості сил і засобів та бойових потенціалів).

У ході даної роботи для обґрунтованого оцінювання та аналізу сил та засобів противника посадові особи, за напрямками їх діяльності, проводять тактичні розрахунки відповідно до керівних документів Збройних Силах України (визначення сумарного показника бойового потенціалу, визначення кількості підрозділів противника, які можуть бути розгромлені у ближньому бою, визначення ширини смуги (району) дій противника, визначення фронту дій, розрахунок необхідних сил і засобів для відбиття атаки противника в ході бою, визначення втрат живої сили противника внаслідок використання стрілецької зброї, визначення часу на висування та розгортання підрозділів, визначення швидкості просування підрозділу в ході наступального бою тощо). Оновлення тактичних розрахунків проводяться безперервно на протязі всіх етапів ППВР.

Результати оцінювання оформлюються у вигляді порівняльних таблиць варіантів дій, в яких відображаються елементи варіантів дій та зазначаються відповідні оцінки. Приклади даних таблиць наведені у п’ятому етапі ППВР — «Порівняння варіантів дій» (ДМ до СТК 0001.2(3)03.0250).

Видання та доведення попереднього бойового розпорядження

WARNING ORDER (WARNO)- Попереднє бойове розпорядження — розпорядчий документ, яким доводяться основні заходи щодо підготовки підпорядкованих підрозділів, до ведення операції (бойових дій).

Попереднє бойове розпорядження №2 включає в себе, як мінімум:

сформульоване завдання;
намір командира;
зміни в організаційно-штатній структурі (штатні, додані та підтримуючі);
смуга (район) проведення операції (бойових дій);
вимоги командира щодо надання важливої інформації;
оцінювання ризиків;
заходи, щодо введення противника в оману;
способи ведення розвідки;
уточнений розрахунок часу;
порядок та способи переміщення підрозділів;
заходи, що потрібно виконати посадовим особам і підрозділам в першу чергу.

[КЛАСИФІКАЦІЯ]

Копія __ з __ копій

1 десантно-штурмовий батальйон

окрема десантно-штурмова бригада

Операція “БІДУН”

__ Серпня 20__

ПОПЕРЕДНЄ БОЙОВЕ РОЗПОРЯДЖЕННЯ 02 05-08 “БІДУН” (НЕТАЄМНО)

(U) Посилання: ПОПЕРЕДНЄ РОЗПОРЯДЖЕННЯ 02 “БІДУН (НЕТАЄМНО)

(U) Часовий пояс: Місцевий.

(U) Організаційно-штатна структура: див. додаток А.

(U) Обстановка. Відображення смуги (району) та особливі умови обстановки.
(U) Зона інтересу. У додатку С/1.
(U) Район проведення операції (бойових дій). Робоча карта (оверлей)- додається.
(U) Сили та засоби противника.
(U) Свої сили та засоби.
(U) Міжвідомчі, міжурядові та неурядові організації. Немає.
(U) Вплив місцевого населення на проведення операції (бойових дій). Немає.
(U) Додані та підтримуючі підрозділи. У додатку А (Організаційно-штатна структура).
(U) Припущення. Відомість суттєво важливих припущень.
(U) Завдання. Не пізніше ніж, розгромити противника, оволодіти районами, рубежами, об’єктами та бути в готовності до ведення переслідування.
(U) Виконання.
(U) Намір командира. Забезпечує бачення командира, сформульоване завдання.
(U) Концепція проведення операції. Інформація попереднього бойового розпорядження.
(U) Завдання підпорядкованим підрозділам. Будь-які відомі завдання під час видання попереднього бойового розпорядження.
(U) Організація взаємодії.
(U) Забезпечення. Визначені завдання щодо логістичного (тилове, технічне), медичного забезпечення та забезпечення персоналом.
(U) Управління та зв’язок. Включає в себе будь-які зміни або відсутність таких.

[прізвище командира]

[звання командира]

ПІДГОТУВАВ:

[прізвище]

[посада]

ДОДАТКИ: Перелік додатків

РОЗРАХУНОК РОЗСИЛКИ: Відомість адресатів

[нумерація сторінок]

Рисунок 37 — попереднє бойове розпорядження.

“Розроблення варіантів дій”

Розроблення варіантів дій є одним із основних етапів планування. Для завершення третього етапу ППВР необхідне ефективне виконання 8 стандартизованих процесів (далі СтП). (рис. 38).

Варіанти дій, оформлюються на оверлеях, схемах, робочих картах з відповідними тактичними розрахунками: співвідношення сил і засобів своїх підрозділів і противника по тактичних завданнях (напрямках, районах), перегрупування підрозділів (перевезення різними видами транспорту), кількісно-якісних показників тактичних завдань; використання повітряних, аеромобільних, морських десантів, резервів.

Розроблені варіанти дій повинні відповідати відповідним критеріям життєздатності (реалістичності):

придатний — полягає у його адекватності характеру майбутніх дій, реальним і прогнозованим умовам обстановки та можливості досягнення мети операції у разі його реалізації;

реальний — характеризує його відповідність наявному (виділеному) обсягу матеріально-технічних ресурсів (класи постачання I-V) на операцію;

прийнятний — дозволяє раціональне використання сил і засобів, ресурсів та дотримання встановлених обмежень і припустимого ризику, допустимого рівня втрат;

відмінний — полягає у наявності характерних особливостей та його переваг і недоліків порівняно з іншими варіантами;

завершений — передбачає повне розкриття способу ведення операції за всіма його складовими.

Рисунок 38 — порядок виконання третього етапу ППВР.

Проведення порівняльного аналізу співвідношення бойових потенціалів.

Оцінювання варіантів способів ведення бою (операції) є важливим заходом у роботі штабів під час вироблення концепції операції. Одним із показників, що використовуються штабами під час проведення їх оцінювання, є співвідношення сил і засобів сторін. Однак самі значення співвідношення сил і засобів сторін мало про що каже командиру, особливо про те наскільки залежатиме від зазначених показників успіх в бою (операції). Тому, щоб зробити такий висновок, необхідно знати як правильно оцінювати результати розрахунків співвідношення сил і засобів сторін.

Співвідношення сил і засобів в сучасних умовах, як і в роки минулої війни, розраховується в штабах шляхом ділення основних видів зброї і бойової техніки (танків, гармат і мінометів, протитанкових засобів, пускових установок, бойових літаків і вертольотів) однієї сторони на число таких же сил і засобів другої, протиборчої сторони. Основною відмінністю проведення таких розрахунків стало те, що в сучасних умовах крім кількісного розраховується якісне співвідношення з урахуванням конкретного виду бойових дій, складу приймаючих в них участь підрозділів, що мають різні організацію, озброєння, укомплектованість, забезпеченість матеріальними засобами та інше.

Таким чином, якісне співвідношення розглядається як співвідношення потенційних бойових можливостей протиборчих сторін, які можуть бути реалізовані в бою (операції) і визначається як співвідношення їх бойових потенціалів.

Визначення співвідношення бойових потенціалів своїх підрозділів та противника включає в себе (рис.39):

а) Визначення співвідношення сил та засобів;

б) Порівняння бойових потенціалів.

У разі, якщо елементи бойових потенціалів ОВТ(вогневі, маневрені, розвідувальні можливості, захист) — однакові, потреби у їх порівнянні недоцільні. Враховуючи вищезазначене, визначення бойових потенціалів ОВТ відбувається шляхом порівняння співвідношення сил і засобів.

Бойовий потенціал — узагальнена характеристика бойових можливостей (вогневих, ударних та маневрених) військового формування (об’єднання, з’єднання, частини або підрозділу) або зразка військової техніки та озброєння в певному виді бойових дій (наступі, обороні тощо), який розраховується математично та позначається числом. Також, порівняння бойових потенціалів здійснюється за елементами: морально-психологічний стан, рівень

професійної підготовки, бойовий досвід, злагодженість підрозділів (рис. 39).

На підставі проведеного аналізу методики визначення бойових потенціалів у ЗС США та України розкрито зміст і сутність їх подібностей та відмінностей. В цілому, дані методики ідентичні.

Бойовий потенціал визначається методом моделювання бойових дій військового формування (бойової техніки) та порівнюється з бойовими діями умовно визначеної розрахункової одиниці (як правило дивізії, танку, бойової машини тощо), бойовий потенціал якої дорівнює одиниці.

Під час визначення бойового потенціалу (вогневі, маневрені, розвідувальні можливості, захист) ураховуються науково обґрунтовані коефіцієнти бойової ефективності частин та підрозділів. (рис. 40).

Рисунок 40 — коефіцієнти бойової ефективності (варіант)

Згідно з результатами кількісно (співвідношення сил та засобів) — якісного (вогневі, маневрені, розвідувальні можливості, захист) аналізу отриманого співвідношення бойового потенціалу своїх підрозділів та підрозділів противника можна зробити відповідні висновки щодо можливості виконання бойового завдання (рис 41).

Рисунок 41 – визначення співвідношення бойових потенціалів своїх підрозділів та рротивника (варіант)

Визначення співвідношення бойових потенціалів своїх підрозділів та противника вплине на орієнтовні середньодобові втрати сил та засобів та можливість ведення виду загальновійськового бою. (рис. 42).

Рисунок 42 — бойові можливості при веденні бойових дій (варіант).

Після вирахування співвідношення військ штаб аналізує нематеріальні аспекти бойової потужності. Техніка цього аналізу — порівняння сильних сторін своїх військ проти слабких сторін військ противника та навпаки для кожного елементу бойової потужності. Через порівняння своїх сильних сторін проти слабких сторін противника планувальники виводять вразливості обох сил, які можуть бути використані або можуть вимагати захисту. Службові особи секції S3 керуються цими висновками для розуміння потенційних точок прийняття рішення та ефективного застосування підрозділів. (рис. 43).

Службові особи секції S3 об’єднують чисельне співвідношення військ з результатами аналізу нематеріальних факторів для визначення відносної бойової потужності своїх військ та військ противника. Вони визначають які форми операцій є реально можливими через порівняння між співвідношеннями військ та встановлених співвідношень для бойових операцій.

Якщо по штабних розрахунках, відносна бойова потужність військ відтворює результати встановлених співвідношень, така операція рахується реально можливою.

Рисунок 43 — бойові можливості при веденні бойових дій (варіант).

Основні положення для розроблення варіантів дій

Необхідною умовою для розроблення варіантів дій (далі-ВД) є завчасне відпрацювання та наявність наступних графічних та текстових документів:

карти району майбутніх бойових дій;
поточні штабні оцінки та розрахунки;
розрахунок сил і засобів для проведення операції (організаційно-штатна структура);
узагальнений оверлей (схема, карта) перешкод;
таблиця (схема) варіантів дій противника;
схема та матриця (таблиця) подій.

Порядок відпрацювання вище зазначених документів розглядався під час відпрацювання стандартизованих процесів другого Етапу ППВР.

Під час відпрацювання даного СтП використовується метод «мозкової атаки». Він базується на умінні застосовувати творчість шляхом візуалізації, прогнозу, передбачення майбутніх дій. Службові особи штабу залишаються об’єктивними та безпристрасними при розробленні ВД, що передбачаються.

Під час виконання СтП 2 необхідно відпрацювати наступні процедури:

дотримання вимог доктринальних документів;
вироблення базових принципів концепції операції (замислу);
відпрацювання ескізних варіантів схеми і матриці (таблиці) підтримки рішення.

Дотримання вимог доктринальних документів

Усі службові особи штабу зобов’язані дотримуватись вимог нормативно-правових актів військового управління, виданих на правах єдиноначальності старшого начальника, які містить норми, обов’язкові для виконання підпорядкованими підрозділами, документів призначених для нормативного врегулювання питань, пов’язаних з плануванням, організацією та здійсненням заходів повсякденної діяльності підрозділів, у тому числі бойової підготовки, служби військ, підтримання військової дисципліни, забезпечення життєдіяльності та інші.

Форми бойових документів викладено у збірнику формалізованих документах, стандартних операційних процедурах (далі-СОП), які застосовуються під час планування операції (бойових дій) та управління в ході їх ведення.

Вироблення базових принципів концепції операції (замислу)

На основі найбільш імовірних варіантів дій противника та наміру командира штаб виробляє базові принципи концепції операції ВД.

Дані принципи полягають у:

вироблені вирішальної операції та визначення вирішальної точки у ній, формуючих та забезпечувальних операцій (рис. 44, 45);

визначенні зон детальної розвідки, визначених районів цілей (рис. 46);

визначенні точок прийняття рішень (рис. 47);

визначенні основних та підтримуючих зусиль (рис. 48).

Приклад:

Розгром противника, оволодіння районами, рубежами, об’єктами, готовність до ведення переслідування.

Приклад:

бойове забезпечення;

артилерійська підготовка з метою нанесення ураження першому ешелону противника;

висування та розгортання підрозділів для переходу в атаку;

розгром противника у визначеній смузі наступу та своєчасне оволодіння районами, рубежами, об’єктами, що сприяють веденню подальших дій;

введення в бій другого ешелону (резерву) з метою розгрому другого ешелону(бригадних резервів) противника та перехід до переслідування.

Забезпечувальні операції (Sustaining operations) — це операції, що полягають в організації та здійсненні заходів, спрямованих на збереження боєздатності підрозділів, їх підготовку та ефективне застосування під час виконання, як вирішальної так і підтримуючих операцій.

Приклад:

логістичне забезпечення;

медичне забезпечення.

Рисунок 44 — порядок визначення операцій (варіант).

Вирішальна точка — точка у вирішальній операції де має відбутись ключова подія (переломний момент), метою якої є здобуття переваги над противником та виконання вирішальної операції в цілому.

Рисунок 45 — порядок визначення вирішальної точки (варіант).

Зони детальної розвідки (NAIs) — призначаються для виявлення конкретних об’єктів (цілей) противника в інтересах їх вогневого ураження.

Визначені райони цілей (TAIs) — призначаються для вогневого ураження або інших дій (ефектів) виявлених конкретних об’єктів (цілей) противника.

Раніше призначені зони детальної розвідки (NAIs) як правило перетворюються у визначені райони цілей (TAIs).

Рисунок 46 — порядок визначення зон детальної розвідки, визначених районів цілей (варіант).

Точка прийняття рішення — це умовна точка в просторі, що зазначає місце, де командир опиняється перед необхідністю прийняти своєчасне рішення. Як правило, точки прийняття рішення прогнозуються та передбачаються у найбільш небезпечних місцях. Такими місцями можуть являтися:

ключова місцевість, яка надає противнику переваги по відношенню до наших підрозділів;
прогнозовані рубежі та райони, де противник імовірно здійснюватиме дії у відповідності до вимог його доктринальних документів.

Рисунок 47 — порядок визначення точок прийняття рішень (варіант).

Основне зусилля — це визначений підлеглий підрозділ, завдання якого у визначений момент часу є критично важливим для загального успіху операції.

Підтримуюче зусилля — це призначений підлеглий підрозділ з завданням, що підтримує успіх основного зусилля.

Кожна операція (вирішальна, формуючі та забезпечувальні) включають в себе визначені підрозділи для виконання основних зусиль та підрозділи, які будуть здійснювати підтримуючі зусилля.

На виконання тих, чи інших зусиль визначається мета та завдання. Призначення підрозділів для виконання зусиль здійснюється під час побудови бойового порядку (СтП -2.3 Побудова бойового порядку).

Відображення основних та підтримуючих зусиль підрозділів та їх завдань див. у Додатку 1 «Таблиця завдань».

Відпрацювання ескізних варіантів схеми і матриці (таблиці) підтримки рішення

Пояснення щодо розроблення схеми і матриці (таблиці) підтримки рішення наведено у процедурі «Вироблення базових принципів концепції операції (замислу)».

Елементи, що розкривають сутність схеми і матриці (таблиці) підтримки рішення зображені на Рис. 46, 47.

Нижче наведено кінцевий ескізний варіант схеми і матриці (таблиці) підтримки рішення (Рис. 48).

Рисунок 48 — ескізний варіант схеми і матриці (таблиці) підтримки рішення.

Побудова бойового порядку

Бойові порядки — це шикування підрозділів та частин для ведення бою.

Бойовий порядок повинен відповідати наміру та концепції майбутньої операції (бою) і забезпечувати:

успішне ведення бою;
найповніше використання бойових можливостей підрозділів;
своєчасне зосередження зусиль на обраному напрямку;
стійкість та активність в бою;
рішуче ураження противника на всю глибину його бойового порядку;
швидке використання результатів вогневого ураження противника і сприятливих умов місцевості;
нарощення сили удару під час бою та здійснення маневру;
можливість відбиття ударів противника з повітря, знищення його аеромобільних та диверсійно-розвідувальних груп;
найменшу уразливість підрозділів від ударів всіх видів зброї;
підтримання безперервної взаємодії і управління підрозділами.

Бойові порядки визначаються заздалегідь, але змінюються і уточнюються в ході бою. До початку бою підрозділи діють у передбойових порядках, тобто в такому угрупуванні сил і засобів, розчленованих вздовж фронту і на глибину, яке забезпечує швидке розгортання в бойових порядках і найменшу уразливість від вогню артилерії, ударів авіації, а також досягнення більш високих темпів пересування підрозділів при підході до поля бою. (рис. 49, 50, 51, 52).

Рисунок 49 — типовии бойовий порядок механізованої бригади.

Рисунок 50 — особливості побудови бойового порядку механізованої бригади.

Рисунок 51 — завдання елементів бойового порядку механізованої бригади в обороні.

Рисунок 52 — завдання елементів бойового порядку механізованої бригади в наступі.

З метою більшої самостійності під час ведення бою та підвищення їх бойових можливостей механізованим і танковим підрозділам придаються або виділяються для підтримки підрозділи інших родів військ і спеціальних військ.

Додані підрозділи (сили і засоби) переходять у тимчасове підпорядкування командиру загальновійськового підрозділу і виконують поставлені ним завдання. Вихід їх із підпорядкування здійснюють за вказівкою старшого командира.

Підтримуючі підрозділи залишаються в підпорядкуванні своїх прямих командирів (начальників) та виконують поставлені ними завдання, а також завдання, які поставлені командиром підрозділу, що підтримується, в межах виділеного для нього рішенням старшого командира ресурсу (наряду) сил.

Розроблення концепції операції

Концепція операції відображає, яким чином сформовані сили будуть виконувати завдання в межах наміру командира. Вона лаконічно візуалізує бачення командиром смугу (район) майбутніх дій підрозділів.

Службові особи штабу розробляють концепцію операції для кожного ВД. Вона включає в себе елементи вище відпрацьованих стандартизованих процесів (наявність вирішальної, підтримуючої та забезпечувальної операцій, мета, завдання, основні та підтримуючі зусилля підрозділів, способи розгрому противника, бойовий порядок, способи введення противника в оману, елементи розвідки (ЗДР, ВРЦ), точки прийняття рішення командиром та інші складові).

Під час виконання СтП 4 необхідно відпрацювати наступні процедури:

графічно відпрацювати схему ВД;
сформулювати концепцію операції;
скоординувати ВДу просторі та часі.

Графічно відпрацювати схему ВД (графічна частина).

Вимоги до схеми маневру (графічна частина):

Підтвердження наміру командира.
Фази.
Мета.
П’ять елементів завдання (5Ws) для кожного підлеглого підрозділу.
Вирішальна операція.
Формуючі операції.
Напрямок зосередження основних зусиль (ME).
Підтримуючі зусилля (SE).
Заходи щодо всебічного забезпечення.
Резерв.

Рисунок 53 Схема ВД (графічна частина) (варіант)

Сформулювати концепцію операції

Концепція операції (Concept of operations — CONOPS) — це формулювання способу виконання завдання (mission) та встановлення послідовності дій, які підрозділи повинні зробити для досягнення кінцевого результату.

Концепція операції складається з текстуальної та графічної частини.

Концепція операції включає в себе основні компоненти:

Концепція розвідки
Концепція проведення операції (графічна частина)
Концепція вогневого забезпечення
Інші елементи операції :

схема інженерних операцій;
концепція ППО;
концепція логістики;

Нижче наведено приклад загальної концепції проведення операції (S3) (Рис. 54) та Концепції вогневого забезпечення (FSO) (Рис. 55), Концепції логістики (S4) (Рис.56).

Рисунок 54 — загальна концепція проведення операції (S3) (графічна частина) (варіант).

Рисунок 55 — концепції вогневого забезпечення (FSO) (графічна частина) (варіант).

Рисунок 56 — концепції логістичного забезпечення (S4) (графічна частина) (варіант).

Скоординувати ВДу просторі та часі

Координація варіантів дій — це впорядкування дій у часі та просторі з метою нарощування максимального бойових можливостей у вирішальному місці та часі.

Без проведення відповідної координації неможливо зосередження ефективних зусиль.

Використовуючи координацію, командири шикують свої сили і засоби для нарощування максимального ефекту свого бойового потенціалу у визначеному місці та часі з метою повного придушення дій противника.

Рисунок 57 — синхронізаційна матриця ЗС США (варіант).

Під час організації взаємодії командир повинен:

узгодити за тактичними завданнями, місцем, часом і способами виконання завдань дії штатних, доданих і підтримуючих (взаємодіючих) підрозділів, насамперед, в інтересах механізованих (танкових) підрозділів, що діють на напрямку зосередження основних зусиль;

добитися єдиного розуміння всіма командирами бойових завдань і способів їх виконання;

визначити та узгодити варіанти дій підрозділів і заходи щодо введення противника в оману,виходячи з характеру його можливих дій, також довести сигнали оповіщення, управління та взаємодії

Рисунок 58 — планова таблиця взаємодії ЗС України

Призначення органів управління

Після вироблення концепції операції службові особи штабу, за напрямками їх діяльності, формують організаційно-штатну структуру через призначення штабів до підрозділів.

Організаційно-штатна структура враховує особливі вимоги управління та контролю для операцій, таких як проходження через бойові порядки своїх підрозділів, форсування водних перешкод, організацію ППО. При встановленні системи управління командир визначає межі повноважень та обов’язки підлеглих командирів. Командир може визначити яким чином (та чи можливо) використовувати підлеглі підрозділи через застосування наступних критеріїв:

З якою метою (Чи може він визначити конкретне завдання)?
Якщо завдання (мета їх застосування) не в межах компетенції командира, чи може він ставити ним задачі в межах обраного завдання (чи може він управляти виконанням задач)?
Чи може він змінювати структуру підрозділів чи йому слід зберігати їх цілісність?
Чи є будь-які пояснення їх застосування (наприклад, для бойових дій чи на визначений термін часу)?

Призначення органів управління підрозділів здійснюється з урахуванням побудови бойового порядку (штатні, додані та підтримуючі підрозділи).

Розроблення схем варіантів дій (маневру)

Фактично весь необхідний матеріал вже готовий (!!!)

ТЕКСТУАЛЬНА ЧАСТИНА ВД :

Завдання –відпрацьовано (Етап 2,Ст П 13“Попередньо сформульоване завдання ”).
Намір командира — відпрацьований (Етап 2, Ст П16 “Формулювання первинного наміру командира”).
Концепція операції — відпрацьована (Етап 3, Ст П 4 “Розроблення концепцію операції”).

ГРАФІЧНА ЧАСТИНА ВД — відпрацьована (Етап 3,Ст П 4 “Розроблення концепцію операції”).

Рисунок 59 — план проведення тактичної наради (брифінгу)
з розроблення ВД (варіант).

Визначення варіантів дій для подальшого аналізу:

В кінці брифінгу командир здійснює відбір або вносить зміни у варіанти дій для подальшого аналізу, після чого віддає вказівки щодо варіантів дій.
ЯКЩО Всі ВД не підходять — штаб розпочинає розробку заново.
Ухвалений один та більше ВД — штаб розпочинає аналіз ВД (4-й етап ВППР)
Пропонується створення нового ВД через поєднання елементів одного чи більш ВД, запропонованих штабом — штаб готує цей новий ВД до військової гри.

“Аналіз варіантів ді вй «воєнна гра”

Порядок виконання четвертого етапу ППВР

Військовий розіграш (Wargaming) — це моделювання військової операції (бою) шляхом застосування різноманітних методів та процедур.

Розіграш варіантів визначає переваги і недоліки, остаточну оцінку кожного варіанту дій.

Розіграш ВД може проводитися послідовно за всіма або за окремими його елементами.

Розіграш за всіма елементами, зазвичай, проводиться у разі тривалих термінів підготовки операції (бойових дій). Він полягає у послідовному відпрацюванні тактичних епізодів.

Розіграш за окремими елементами проводиться у разі обмежених термінів підготовки операції (бойових дій). Він полягає у відпрацюванні найбільш імовірних тактичних епізодів.

Військовий розіграш допомагає командиру та штабу:

визначити як збільшити до межі ефект бойового потенціалу одночасно, захищаючи свої підрозділи від можливого ураження;
більш розвинути візуалізацію смуги (району) бойових дій;
спрогнозувати та передбачити обстановку, що може скластись;
визначити умови та ресурси, необхідні для успіху;
визначити коли та де застосовувати можливості підрозділів;
зосередити розвідку (IPB) на сильних та слабких місцях противника, та на очікуваному кінцевому результаті;
визначити найбільш гнучкий ВД.

Аналіз варіантів дій (моделювання — wargaming) є процесом, який потребує дисциплінованості особового складу. Він включає у себе стандартизовані процеси, які допомагають командирам і штабам візуалізувати хід бою (Рис. 60).

Рисунок 60 — порядок виконання четвертого етапу ППВР.

Стандартизовані процеси четвертого етапу ШІВР

Розіграш ВД проводиться командиром і штабом з використанням:

Поточних штабних оцінок та розрахунків.
Схеми та матриці (таблиці) подій.
Способу запису.
Детальних ВД (графічна частина концепції операції).
Підготовлених кальок (оверлеїв), схем, робочих карт, макетів місцевості.

Відомості про свої сили та засоби

Командир та штаб розглядають всі підрозділи, які можуть бути долучені до проведення операції (бойових дій). Список своїх підрозділів залишається постійним для всіх ВД.

Для підвищення бойових можливостей механізованим і танковим підрозділам придаються або виділяються для підтримки підрозділи інших родів військ і спеціальних військ.

Рисунок 61 — таблиця наявних сил та засобів.

Перелік припущень

Командир та штаб перевіряють попередньо зроблені припущення, ступінь їх повноти та достовірності.

Список припущень знаходиться на видному для всіх офіцерів штабу місці. Під час проведення військового розіграшу службові особи штабу ні в якому разі не змінюють припущення.

Перелік відомих критичних подій та точок прийняття рішень

Критичні події — це ті, що безпосередньо впливають на хід виконання завдання. Вони включають епізоди, що вимагають прийняття рішення на подальшу дію (способи розгрому противника). Перелік критичних подій створюється на всю смугу (район) бойових дій.

Критичні події визначає начальник штабу (начальник оперативної секції) під час проведення брифінгу з розгляду ВД.

— ключова місцевість, яка надає противнику переваги по відношенню до наших підрозділів;

— прогнозовані рубежі та райони, де противник імовірно здійснюватиме дії у відповідності до вимог його доктринальних документів та інше.

читатати продовження >>

#Підготовка населення до ТрО #тероборона #ТериторіальнаОборона #НаціональнийСпротив #ЗСУ #ТрОЗСУя

ПРИЄДНАТИСЯ

Скориставшись даними, наведеними на цій сторінці, кожен з вас зможе з легкістю знайти контакти Сил територіальної оборони Збройних сил України у своєму регіоні. Відповідні дані відкриються при натисканні на конкретну область на карті. Так ви зможете дізнатися адресу, контактні телефони та електронну пошту ТрО свого міста.

Дані наведені для кожного міста області. Зверніть увагу: у зв’язку з нестабільною ситуацією в Україні, деякі дані можуть бути неактуальними. Для уточнення інформації рекомендуємо зв’язатися з представниками ТрО своєї області (району) за телефоном або звернутись на гарячу лінію Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

Знайти своє ТрО →